Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

пробиває собі вихід із шкаралупи (тобто з колишніх обмежених умов життя). Хоч він і у в’язниці, і йому належить відбувати покарання ще чотири роки, в глибині душі він знав, що перед ним відкритий увесь світ. Якщо йому не вдасться відновити свою справу в Філадельфії, він може виїхати на Захід. Однак він залишиться в цьому місті стільки, скільки знадобиться для того, щоб знову завоювати повагу всіх, хто знав його в минулому, і цим отримати «вірчі грамоти», які він візьме з собою будь-куди.

«Лайка — не бійка, в боці не застрягне! — подумки мовив він, коли двері зачинилися за Ліліан. — Поки людина жива — не все втрачене. Я ще поквитаюся з деким із цих панів!»

Коли Бонхег прийшов замкнути двері камери, Ковпервуд запитав його, чи не збирається на дощ — у коридорі щось надто темно.

— Під вечір, напевно, буде, — відповів Бонхег, якого все ще не переставали дивувати чутки про складні та заплутані справи Ковпервуда.

57

Рівно тринадцять місяців провів Ковпервуд у пенсильванській східній в’язниці до дня свого звільнення. Цим достроковим звільненням він був зобов’язаний почасти самому собі, а також обставинам, які від нього не залежали.

Треба розпочати з того, що через півроку після його ув’язнення помер Едвард Мелія Батлер, помер раптово, сидячи за столом у своєму кабінеті. Поведінка Ейлін згубно позначилася на його серці. Відтоді як Ковпервуду був винесений вирок (але особливо після того, як Френк плакав на її плечі під час їхнього побачення у в’язниці), Ейлін озлобилася і стала жорсткою до батька. Її ставлення до нього — неприродне для доньки, було цілком природним для закоханої жінки, яка переживала душевні муки. Ков­первуд сказав їй, що, на його думку, Батлер використав увесь свій вплив, щоб не допустити його помилування губернатором навіть у тому випадку, якщо помилують Стінера, за тюремними життям якого Ковпервуд пильно стежив. Ейлін неабияк розлютилася. Вона використовувала будь-який привід, щоб якомога болючіше вколоти батька, намагалася не помічати його, уникала сидіти поруч із ним за столом, а коли не було іншого виходу — мінялася місцями з Норою й сідала біля матері. Відтепер вона ніколи не погоджувалася грати на роялі або співати у його присутності. Вона підкреслено уникала молодиків, які подавали надії на політичній арені, що їх запрошували у будинок Батлера заради неї. (Старий, звичайно, чудово розумів, у чому річ, але нічого не говорив. Він більше не мав надій пом’якшити дочку.)

Мати й брати спочатку лише дивувалися. (Місіс Батлер так ніколи і не дізналася про справжні причини.) Однак незабаром після арешту Ковпервуда Оуен і Келем стали здогадуватися про причини такої поведінки Ейлін. Якось, коли Оуен збирався йти з вечірки в будинку, де його, завдяки зростаючому впливу в фінансовому світі, вважали бажаним гостем, він мимохідь почув, як один із двох малознайомих йому молодиків, застібаючи пальто, сказав іншому:

— Ви читали в газеті, що цей Ковпервуд отримав чотири роки?

— Так, — відповів той. — Але і розумний цей хлопець — цього не відбереш! Я знав дівчину, з якою він... ну, ви розумієте, про кого я кажу: така собі міс Батлер…

Оуен подумав, що не розчув. У нього не промайнуло навіть тіні підозри, аж поки інший гість, коли відчиняв двері і виходив на вулицю, не додав:

— Що ж, старий Батлер із ним поквитався. Кажуть, це він запроторив його до в’язниці.

Оуен насупився. У його очах з’явився суворий, загрозливий блиск. Характером він удався в батька. Про що це, в дідька, вони пліткують? Що за міс Батлер? Невже вони говорили про Ейлін чи Нору? Але який стосунок до тієї чи іншої міг мати Ковпервуд? Малоймовірно, що йдеться про Нору, подумав він. Вона до нестями закохана в одного зна­йомого молодого хлопця і збирається заміж. А от Ейлін… Вона завжди була дуже прихильна до Ковпервуда і постійно схвально відгукувалася про нього. Невже це вона? Ні, Оуен не йняв віри: він хотів наздогнати тих двох і вимагати пояснень. Але коли вийшов на вулицю, то побачив, що вони віддалились досить далеко, і до того ж — не в той бік, куди мав іти він. Тоді Оуен вирішив запитати в батька.

Старий Батлер негайно ж розповів йому все, але наполіг, щоб син тримав язика за зубами.

— Шкода, що я цього не знав… — зі злістю скривився Оуен. — Я пристрелив би цього Ковпервуда, як собаку!

— Тихіше, цить! — зупинив його Батлер. — Твоє життя дорожче за життя цього мерзотника, окрім того, уся наша родина була б утоптана у болото разом із ним. Він вже отримав по заслузі за всі свої махінації і отримає ще. Лише прикуси язика, сину! Треба зачекати! Раніше ніж через рік або два, він не вийде на волю. При сестрі ти також мовчи. Яка користь із розмов? Я сподіваюся, що довга розлука з ним зробить її розсудливою.

Після цієї розмови Оуен намагався бути з сестрою обережним. Але водночас він так прагнув належати до еліти і досягти успіху! Він просто не розумів, як могла Ейлін так учинити! Обурювався, що через неї на його шляху опинився цей камінь спотикання. Тепер вороги, крім усього іншого, могли при бажанні кинути йому ще й цей докір (а в тому, що таке бажання у них виникне — можна було не сумніватися).

Келем дізнався про історію з Ейлін зовсім з іншого джерела, але майже одночасно з Оуеном. Він був членом спортивного товариства, яке мало власну будівлю в місті і чудовий заміський клуб, куди Келем час від часу їздив поплавати в басейні та поніжитися в турецькій лазні. Якогось вечора в більярдній до нього підійшов один із його приятелів і сказав:

— Послухайте, Батлере, ви знаєте, що я ваш друг?

— Так, звичайно, — відповів той. — А в чім річ?

— Річ у тім, — продовжував молодий чоловік (такий собі Річард Петик), дивлячись на Келема з підкресленою відданістю, — мені не хотілося б переповідати вам історію, яка може засмутити вас, але я вважаю, що не маю права промовчати.

Він потеребив високий комір, що підпирав його підборіддя: