Володимир Кирилович Винниченко - Відродження Нації

Коновальця. Наказом Директорії У. Н. Р. від 26 грудня 1919 р., ч. 1 призначена була перша Рада Народніх Міністрів у такім складі: 1) Голова Ради Народніх Міністрів і Міністр Закордонних Справ - В. Чеховський (укр. с.-д.); 2) Міністр Внутрішніх Справ - О. Мицюк (укр. с.-р.); 3) Міністр Земельних Справ - М. Шаповал (укр. с.-р.); 4) Міністр Мистецтва - Д. Антонович (укр. с.-д.); 5) Міністр Морських Справ - М. Білінський (укр. с.-с.); 6) Міністр Народнього Здоровля - Б. Матюшенко (укр. с.-д.); 7) Міністр Пошт і Телеґрафів - І. Штефан (укр. с.-р.); 8) Міністр Продовольчих Справ - Б. Мартос (укр. с.-д.); 9) Міністр Торгу й Промисловости - С. Остапенко (укр. с.-р.); 10) В. о. Міністра Військових Справ - О. Осецький (укр. с.-с.); 11) В. о. Міністра Народньої Освіти - П. Холодний (укр. с.-ф.); 12) В. о. Міністра Юстиції - С. Шелухин (укр. с.-ф.); 13) В. о. Міністра Фінансів - В. Мазуренко (укр. с.-д.); 14) В. о. Міністра Праці - Л. Михайлів (укр. с.-д.); 15) Керуючий Міністерством Шляхів - П. Пилипчук (укр. с.-с.); 16) Керуючий Управлінням Культів при Міністерстві Народньої Освіти - І. Липа; 17) Державний Контрольор - Л.Симонів (укр. с.-с.); 18) Т. в. о. Державного Секретаря - І. Сніжко. В складі цього Кабінету в короткім часі сталися легкі зміни. В. о. Міністра Народньої Освіти призначений був проф. І. Огієнко (укр. с.-ф.), В. о. Державного Секретаря М. Корчинський (укр. с.-ф.), а Міністром Єврейських Справ А. Ревуцький (євр. с.-д. партія "Поалей Ціон").

22

[1] Цим, здається, могла би вичерпатися й моя відповідь на ті запитання, які робляться мені особисто тепер: чого я уступився з влади; чого не зробив так, як казали мені мої переконання; чого не виявив твердої влади; чого не арештував усіх шкодливих людей?

На це відповідь коротка: не міг, не мав фізичної сили.

Друге питання: чого ж я не кричав, не протестував прилюдно, перед народом, чого замовчував? Чого проти цього насильства над народом не робив повстання, як робили його другі, як ліві укр. есери?

Відповідь: через пятаковщину. Вона затуляла мені рота, в'язала мені руки. Прилюдний протест мій, голови Директорії, голови "верховної влади", викликав би, розуміється, гострий конфлікт і тяжку боротьбу всередині самої української демократії, яка, здавалось мені, була здатна на революцію. Коли б не було з боку пятаковського націоналізму загрози нашій державности й національности, тоді инча річ, тоді, я гадаю, в мене знайшлось би мужности зробити те, що я вважав би й необхідним, і справедливим, хоча би це було навіть проти всіх. Але викликати боротьбу всередині революційного українства, знесилити його й тим способом майже без бою віддати Україну в руки Пятакових, це я не міг вважати справедливим і корисним ні з національно-державного боку, ні навіть з боку справи революції на Україні.

Через це саме я не міг піти з укр. лівими есерами в повстання. Це значило йти з пятаковщиною. Це значило бути свідком того, як пятаковські "ребята" будуть топтати портрети Шевченка, розстрілювати українок-учительок і глузувати з усього українського, (як то я сам бачив під час першого наступу пятаковщини на Україну), бути свідком і, значить, учасником усього цього, - на це я не міг піти. Один час у мене була й така думка. Але приклад Е. Нероновича спиняв мене.

Крім того, - що було також одним із важних мотивів моєї позіції, - я весь час, навіть після виходу з Київа, мав надію на те, що у нас прийде до миру з Совітською Росією й тоді, не поступившись своїми національними здобутками, не віддавши їх на знищення пятаковщині, можна буде рішуче, всіма силами взятись до боротьби з отаманщиною. До миру не прийшло, але це виразно стало видно тільки в Вінниці.

І єдине, що міг я зробити, це, випробувавши всі способи внутрішньої перемоги над отаманщиною й переконавшись у неможливости цього, одійти від усякої участи в владі.

23

[2] Малесенька подробиця може добре ілюструвати її владу й силу. В той час, як майже кожний старшина (не кажучи вже про отаманів) мав для себе, для своєї жінки, для родичів і знайомих один або й декільки автомобілів, члени Правительства, міністри часто мусіли ходити пішки, бо в них перший ліпший офіцер міг на улиці одняти автомобіля, не звертаючи ніякої уваги на посвідчення й протести міністра).

24

[3] Для неймовірних подаю в деталях доклад міністра Грекова. На Чернигівському напрямі. Ґрупа Рогульського: 1-й січовий полк - 1700 чоловік, Білоцерківський п. - 1700 ч.; 1-й січовий кінний п. - 500 ч.; Резерв у Дарниці 1000 ч. Всього: 4900 ч. На Полтавському напрямі: Ґрупа Сушка. 5-й січовий п. - 1700 ч.; Чорноморський п. - 1000 ч.; 2-й Одеський п. - 1300 ч.; Лубенський кінний п. - 400 ч. Всього: 4400 ч. Кременчукський напрям: Ґрупа Думіна. 6-й січовий п. - 1100 ч.; Гайдамацький п. - 1700 ч.; Дорошенківський п. - 500 ч.; Республіканський п. (бувший Балбачанівський) - 800 ч. Всього: 4100 ч. У Київі: 1-й Окремий Січовий курінь - 300 ч.; 2-й Січовий п. - 1300 ч.; 3-й Січовий п. - 1700 ч.; 1-й Синєжупанний п. 1700 ч.; Залізничий п. - 1700 ч.; Техничний залізничий курінь - 600 ч.; Ударний курінь Ковенка - 400 ч. Всього: 7700 ч. А разом скрізь: 21.100 ч.

25

[4] Під сей же час цілковито вже виявилась, навіть для отаманів, фізіономія цього "героя" й представника отаманської влади на лівому березі. Від аґентів самої отаманської влади поступило в Київ донесення, що Балбачан з мілліонами грошей і скількома сотнями своїх руських офіцерів розробив план зради й передачи на бік донських козаків. Тоді тільки отамани рішились арештувати цього злочинця.

Над ним зробили суд? Його розстріляли за державну зраду, за катування українських селян і робітників, за провокацію, за діскредітацію ідеї національного відродження в народі, за контрреволюцію? Боже борони. С. Петлюра помістив його в найкращому київському отелі, одвівши йому кімнату поруч з своїми, під "почесним караулом", а потім трохи не в салон-ваґоні одвезли в Галичину, де він весь час до нового свого контрреволюційного виступу жив цілком вільно й з комфортом у першорозрядному отелю в Станіславові.

26

[1] Ці вимоги було виставлено французським командуванням в Бірзулі, 6-го лютого 1919 р.

27

[2]