Кейт Мосс - Лабіринт

На свій подив, Еліс побачила, як зблід Уїл. Він виглядав ошелешеним.

— З тобою усе гаразд? — перепитала вона.

— Чому ти думаєш, що твоя подруга має там бути? — запитав він напруженим голосом.

— Я не знаю напевно, — відповіла Еліс, усе ще приголомшена змінами, які сталися з Уїлом.

— Це та сама подруга, яку ти відвідувала на розкопках?

Еліс знову кивнула.

— І вона бачила лабіринт так само, як і ти?

— Гадаю, так, хоча вона ніколи не казала цього. Вона більше переймалася моєю знахідкою, тому... — Еліс раптом замовкла, позаяк Уїл різко схопився з місця.

— Що ти робиш? — спитала дівчина, загіпнотизована виразом його обличчя, коли Уїл схопив її за руку.

— Ходімо зі мною, є дещо таке, що ти мусиш побачити.

— Куди ми йдемо? — поспішаючи, щоб не відстати, знову спитала нового знайомого Еліс.

Вони завернули за ріг, і Еліс зрозуміла, що вони були з іншого боку вулиці Шеваль Бланк. Уїл попрямував до будинку, потім піднявся сходами до парадних дверей.

— Ти при розумі? А якщо господар прийде додому? — відсахнулась Еліс.

— Цього не станеться.

— Звідки ти знаєш?

Еліс мовчки і здивовано спостерігала, як Уїл витягнув з кишені ключ і відімкнув двері.

— Швидше, поки нас ніхто не побачив.

— Ти маєш ключ? — здивовано спитала Еліс. — Гадаю, тобі саме час розповісти, що тут, у біса, відбувається.

Уїл мовчки спустився сходами і схопив її за руку.

— Тут є зображення твого лабіринту, — прошипів він. — Ясно? Тепер ти зайдеш?

А якщо це ще одна пастка?

Після всього, що з нею сталося, було б божевіллям піти за Уїлом. Надто ризиковано. Ніхто навіть не знав, що вона тут. Утім, цікавість перемогла здоровий глузд. Еліс ще раз глянула в розпашіле схвильоване обличчя Уїла.

Вона вирішила довіритися йому й дати ще один шанс.

Еліс опинилася у величезному холі, що був схожий радше на музей, аніж на приватний будинок. Уїл одразу ж підійшов до гобелена, що висів навпроти вхідних дверей, і відгорнув його край.

— Що ти робиш?

Еліс підбігла до нього і побачила малесеньку мідну ручку, вмонтовану в панель. Уїл пошарпав ручку і пхнув її, потім розчаровано обернувся до приятельки.

— Прокляття! Їх зачинено з того боку.

— Це двері?

— Так.

— А лабіринт, який ти бачив, там, усередині?

Уїл кивнув:

— Треба спуститися сходами, потім іти коридором, аж поки втрапиш до якоїсь дивної зали. Єгипетські символи на стіні, посередині вівтар із символом лабіринту, якраз таким, як ти описала. Тепер... — він зробив паузу. — Стаття в газеті. Те, що твоя подруга мала цю адресу...

— Ти робиш висновки, ґрунтуючись на мізерній кількості фактів, — відповіла Еліс.

Уїл опустив край гобелена і попрямував до кімнати на протилежному боці холу. Повагавшись якусь мить, Еліс також рушила за ним.

— Що ти робиш? — прошепотіла вона, коли Уїл відчинив двері.

Вхід до бібліотеки був неначе поверненням назад у часі. Кімната мала офіційний вигляд й атмосферу чоловічого клубу. Віконниці було прикрито, і на підлогу падали промені жовтуватого світла, немов смуги золотавого одягу. У повітрі розливалося відчуття стабільності, запах давнини та поліролю.

Книжкові полиці стояли вздовж трьох стін аж під саму стелю, для зручності тут були пересувні драбини, що давали змогу діставати книги