Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

— провадив Голден, — проблема наша начебто

технічна, інженерного плану. А найкращий на всю Сонячну

систему інженер — інженерка — сидить під замком на тому

іншому ко раб лі. Чом би тобі не задзвонити їм та не вказати на

цю обставину?

— Зроблю це! — радо пообіцяв Алекс.

— А я розглянусь, чи нема якого підходу до нашої проблеми з

цього, нашого кінця.

— Міллер, — мовив Алекс. Басія не втямив, що означає те

слово.

— Ага, — сказав Голден.

— Ви з Еймосом бережіть себе там, долі.

— Згода. А ти бережи мого корабля. Голден кінчив зв’язок.

* * *

— Ви тільки подумайте! — мало не кричав Алекс. — Я ж

вирахував ті кляті числа. Ви падаєте. Ну протримаєтеся, мо’, тижнів зо два, як пощастить, а тоді той ваш корабель пошкребе

по атмосфері й згорить.

— Вперше таке чую, — відповіло обличчя з того кінця. Якийсь

там Гевлок. Алекс зателефонував йому зразу по розмові з

Голденом. А перед цією розмовою він перевдягся у свіжий

однострій і причесав поріділу свою, але все ще чорняву чуприну, набувши вельми офіційного вигляду. Але на Гевлока це начебто

не справило особливого враження.

— Ото перестаньте водити мене за носа й випустіть Наґату на

волю! Хай вона допоможе нам вичислити, де й яка тут заковика,

— сказав Алекс.

— От у цьому мої думки й розходяться з вашими, — зі

стриманою посмішечкою відказав Гевлок. Був то міцно збитий, блідошкірий чоловік із по-військовому короткою зачіскою. Він

випромінював ту самовпевнену фізичну владність, якою

відзначаються вояки та професійні безпеківці. Як на Басію, поясанина, що довго жив під гнітом різних урядів двох

внутрішніх планет, то цей його вираз немовби промовляв: «Я

знаю, як калічити людей! То не спокушайте мене, щоб я показав

на вашому прикладі, як я це роблю».

— Не розумію, як… — почав був Алекс.

— Так, — урвав його Гевлок. — Ми всі порозбиваємось, якщо не

запустимо наших реакторів. У цьому я погоджуюсь. Одного я не

втямлю: як я тим, що відпустив би мою ув’язнену на волю, міг би

посприяти налагодженню роботи цих реакторів.

— Бо, — сказав Алекс, мов відкусивши це слово від цілого

речення, — наша старпомка Наґата є інженер над усіма

інженерами, які тільки є на світі. Якщо й судилося хоч кому

розплутати цю проблему, то ймовірно цілком, що тільки вона це

втне. Тож годі вам затримувати це потенційне вирішення

спільної нашої проблеми під замком, у вашій буцегарні… — Тут

він усміхнувся в камеру й вимкнув телефон, а тоді додав: — Ти, свиноголовий пришелепку!

— Здається мені, що ви чи не недооцінюєте моєї технічної

команди, — відказав Гевлок, усе з тією самою самовдоволеною

посмішкою. — Але я почув те, що ви хотіли сказати. Дозвольте

мені поміркувати, що особисто я міг би тут зробити.

— Ну, це було б просто чудесно, — сказав Алекс. І якось це в

нього навіть щиро прозвучало. Та й вимкнув усю комунікаційну

станцію. — Ти, самовпевнений клунку розжевреного свинячого

лайна.

— І що нам теперечки робити? — спитав його Басія.

— А найтяжчу в світі річ. Чекати.

* * *

Басія плавав, лежачи в аварійній кушетці на оперативній

палубі. Його свідомість дрейфувала від уривчастого напівсну до

хмільного пильнування, а тоді знову назад. Алекс, за кілька

робочих станцій від нього, чаклував над контролями, щось

бурмочучи собі під ніс.

Під час того свого дрейфу Басія іноді перебував на

«Росинанті», й розум його потерпав, що так бракує звичного

гурчання термо ядерного реактора, подібно до того, як язик

обмацує дірку на місці зуба, що випав. А тоді враз, без хоч би

якого переходу, він починав пересуватися по крижаних

коридорах своєї втраченої домівки на Ганімеді. Іноді то були

мирні тунелі й куполи, що стільки літ були оселею його родини.

А в інші моменти вони були повні уламків і трупів, бо такими

були вони тоді, коли Басія