Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

крихітна іконка, що зображала «Барбапікколу», описує свій

вогняний шлях довкола Ілуса та як кожен навколопланетний

оберт хай і непомітно, а знай наближає її до атмосфери, аби та її

знищила.

Просто дані. Жодних змін. Дані та й годі. Цок-цок-цок…

— Алексе! Це Голден на зв’язку! — гаркнув чийсь голос із

шафки радіозв’язку. Басія підплив до панелі й увімкнув

мікрофон.

— Привіт, це Басія Мертон! — сказав він, сам собі дивуючись, як спокійно звучить його голос. Це ж сам Голден вийшов на

зв’язок. Голден працював на два уряди, Землі й ОПА. То має

знати, як зарадити цьому лиху.

— Ах, привіт! Там Алекс лишив мені повідомлення, але якесь

воно уривчасте. А де він там, близько?

Басія засміявся, хоча воно й не до сміху ж.

— Та, мо’, й розшукаю його якось.

— Чудово! Я…

— Агей, капітане! — обізвався вже Алекс. Захеканий трішки. —

Даруй, цілу секунду плив брасом до панелі. Коли ти подзвонив, я був по лікті закопався в нутрощі нашого «Росі».

Басія вже й простяг руку — вимкнути свій мікрофон, але

затримав пальця за якихось два міліметри від пристрою. Це ж

сам Джеймс Голден на зв’язку. Вочевидь балакатиме з Алексом

про те, чого іноді барахлять реактори. Трохи почуваючись, мов

той Томчик-Підглядомчик, Басія лишив зв’язок і для себе.

— Що там, проблема? — спитав Голден.

— Атож. Більш не відбувається реакція термояду, — доповів

Алекс, розтягуючи слова дужче, ніж зазвичай.

— Якщо це по лінії приколів, то чогось мені не смішно.

— Та я ж не жартую! Просто реактор мов розпався на частини.

Інжектор працює, кульки палива падають, лазери палахтять, магнітний бутель стоїть стабільно. Окремо взяті, всі частини

термоядерного реактора працюють розчудесно. Ото тільки, знаєте, термояд не утворюється.

— От прокляття! — лайнувся Голден. Навіть Басія, хто тільки

раз бачив цього чоловіка, відчув досаду в його тоні. — Це тільки

у нас так?

— Не тільки. Всі ми тут літаємо на самій лиш акумуляторній

енергії.

— Як довго протримаємось?

— Ну, я навіть на акумуляторах можу підняти «Росі» так

високо, що всі ми швидше помремо від старості, ніж він упаде на

планету, або можу спуститися по кривій і припаркуватися на

планеті. «Ізраель» має в запасі днів десять, залежно від

кількості накопиченої енергії. Але ж на ньому тонна людей, що

висмоктують повітря, тож він швидко спалюватиме накопичену

в своїх батареях енергію, аби тільки всі якось дихали та не

мерзли. Становище «Барби» ще гірше: проблеми ті самі, та й

сам човник барахляний.

Від такого зневажливого опису небезпечного становища, в

якому опинилася його дочка, все нутро Басії стислось. Однак він

змовчав.

— Наш моторошний друг каже, ніби тут існує якась оборонна

мережа, — повідомив Голден. — То вибухнула їхня ядерна

станція, і запрацювали старі оборонні системи.

— Їм і справді начебто не до вподоби наявність великих джерел

енергії поблизу їхніх установок, — додав своє спостереження

Алекс. А в Басії склалося враження, ніби ті двоє пригадують

щось зі свого минулого — щось і їм самим незбагненне.

— А ще ми тут почули, що збито шатл із постачанням, — сказав

Голден. — Отже, ми маємо тут, долі, кілька сотень людей, плюс

купка там у вас, нагорі, й всім нам незабаром доведеться

повмирати, бо оборонні системи планети не дозволяють нам

допомагати одне одному.

— Якщо ми вам потрібні, то «Росі» має досить енергії, щоб

приземлитися, — сказав Алекс. А Басія мало не крикнув йому:

«Ми не можемо приземлитися, бо тут, нагорі, моя донька!»

— Вони збили шатла, — заперечив Голден. — Не ризикуй моїм

кораблем!

— Якщо ми не могтимемо спускати вам речі першої

необхідності, то в незабарі ми з Наомі успадкуємо його.

— А поки того не сталося, роби, що я тобі кажу, — звелів

Голден. Різкі то були слова, але чулася в них і приязнь.

— Прийнято, — погодився Алекс, не образившись на свого

капітана.

— Знаєш,