Данило Туптало - Житія Святих - Червень, Данило Туптало

будеш на очі. Якщо ж не віриш словам моїм, дам тобі на це рукописання своє". І, сівши, написав так: "Я, Лев, покладаючись на чудотворця Сампсона і вірою безсумнівною до нього утверджуючись, поручником себе тобі віддаю, що, коли даси досить олії убогим і подорожнім, зцілишся очима: святий Сампсон здоров'я тобі від Бога випросить". Євстратій, те рукописання прийнявши й олії досить дати обіцявши, став того ж дня на очі здоровий. Але тому що на вдачу був скупий, знову почав не давати олії. Й однієї ночі явився йому преподобний Сампсон, кажучи з гнівом: "Чи насміхаєшся з мене?" Тим видінням настрашений, Євстратій наступного дня прикликав друга свого Лева і віддав йому багато олії, просячи, аби він помолився за нього до святого за прощення гріха його.

Муж чесний один з радників царських, на ім'я Варда, впав у недугу, що називалася карбункул, від неї ж утворилися йому на грудях великі й невиліковні рани — і страждав люто довгий час. Коли надійшов день пам'яті святого мученика Мокія, лікарі, які при ньому були, й инші домашні пішли до церкви мученикової на всенічну. Хворий же на ліжку лежав, сумував дуже через те, що не може йти до церкви на празник і поклонитися чудесному гробу преподобного Сампсона, який у тій мучениковій церкві був. Коли він через те сумував, явився один муж старий, кажучи: "Встань". Відповів хворий: "Як можу встати? Зовсім знеміг я тілом від важкої хвороби". Той же мовив: "Я тобі кажу: встань і йди до церкви Святого мученика Мокія, його ж свято сьогодні. І помолися біля гробу Сампсона святого". Те мовивши, невидимий став. Хворий же відчув у собі міць, почав потрохи з ліжка вставати й не чув болю своїх ран. Зняв з рани лікарську пов'язку і пластирі — побачив, що рани цілком погоїлися. Сповнився радости, одягнувся у святковий одяг і пішов до церкви. Побачили його всі, що виздоровів несподівано, здивувалися й прославили Бога.

Часто, якщо хто впадав у якусь недугу, просив нести себе до лікарні святого Сампсона і там за вірою своєю приймав здоров'я. В одного пресвітера, на ім'я Єфедим, раб Юрій хворий був на водянку — і відіслав його пан до лікарні святого Сампсона. Там декілька днів пробувши й полегшення не отримавши, повернувся раб до дому свого пана. Побачив його пан, почав гніватися на нього за невірство його і знову відіслав до лікарні — звелів попросити мира, що виточується з гробу чудотворця, й помаститися ним. Пішов раб, переночував там і зранку повернувся до пана здоровий. І розповів, як оздоровився. "Бачив, — казав, — цієї ночі у видінні сонному, як явився мені святий Сампсон, одною рукою торкнувся живота мого і сказав: "Іди звідси вже здоровий". Я ж, вставши, відчув себе цілий здоровим". На таку ж хворобу слабувала жінка служебника церковного Ірина. Вона у видінні сонному бачила святого Сампсона зі святими безсрібниками Козьмою і Даміяном, які до неї прийшли і торкнулися її — і від того видіння стала здорова.

Такі й більше діялися чуда і подавалися зцілення молитвами Сампсона преподобного, за що всі прославляли дивного у святих своїх Бога, Йому ж і від нас хай буде честь і слава, поклоніння і вдячнсть нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день пам'ять святого Севіра-пресвітера

Із бесід святого Григорія Двоєслова, папи римського, з Петром-дияконом (книга 1, глава 12)

У краях Тудерея-града, між двох гір у долині, на місці, названому Ентирокліна, була церква Пречистої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. У ній був пресвітер на ім'я Севір, дивний вельми в житті богоугодному. Чоловік один із тамтешніх мешканців захворів і до смерти зближався — послав скоро до пресвітера того, просячи його, аби швидко до нього прийшов, бо хотів сповіддю із покаянням очиститися від сподіяних гріхів і прийняти відпущення перед своїм відходом з тіла. У той час пресвітер у винограднику своєму зрізав грона і сказав до посланців: "Ідіть наперед, я вас дожену". Бачив же пресвітер, що небагато залишилося грон, задумав трохи лишитися, поки й ті збере. Закінчивши діло своє, вирушив у дорогу до хворого. Коли йшов, зустріли його люди, що були у хворого, і сказали: "Чого затримався, отче? Вже й не трудися, бо помер чоловік той". Це почувши, пресвітер затремтів і почав голосно плакати, називаючи себе вбивцею. Плачучи, дійшов до дому, де тіло померлого лежало, і кинув себе перед ложем зі сльозами на землю, ридав сильно й головою до землі бив, винним себе в смерті його називаючи. Коли він так ридав, раптом мертвий ожив. Те побачивши, люди вжахнулися вельми чудові тому, й утішилися воскресенням його, і з радости плакали, і питали його: "Де ти був і як душею в тіло повернувся?" Він же відповів, кажучи: "Якісь страшні й дуже гордовиті етіопи взяли мене, їм же з рота і носа вогонь виходив. І вели мене в якісь темні місця, страху й трепету сповнені. І ось раптом з'явився юнак пресвітлий, з иншими світлоносними назустріч нам ішов, і до поводирів моїх сказав владно: "Поверніть його, бо Севір-пресвітер плаче за ним. І через Севірові сльози Господь дарував йому це". Тоді Севір-пресвітер із землі встав, з невимовною радістю віддав Богові дяку. Воскреслого ж чоловіка про покаяння повчив і, сповідь його вислухавши та гріхи відпустивши, причастив його Божественних Таїнств Тіла і Крови Христового. І перебував чоловік той сім днів у житті цьому, молячись безперестанно до Бога. На восьмий день, перебуваючи в радості, переставився. Нам же можна зрозуміти, в якій любові своїй Господь мав Севіра-пресвітера, як не хотів його засмутити, але швидко молитву його почув і волю його вчинив. Звідси стає відомо, що й Севір-пресвітер дуже любив Бога і ціле життя своє служив Йому сердечно. Угодив же Господові до кінця, відійшов до Нього і став перед престолом божественної слави з ликами святих, що славлять Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, Йому ж і від нас хай буде слава навіки. Амінь.

Місяця червня в 28-й день

Перенесення чесних мощей святих мучеників Кира і Йоана, безкорисливих лікарів

Житіє і страждання їх дивися 31 січня.

Постраждали за Христа ці святі страстотерпці Кир і Йоан місяця січня у тридцять перший день, у царювання Диоклитіяна, у граді, що називався Канопос, на відстані дванадцятьох поприщ від Олександрії. Після їхньої страдницької кончини християни таємно взяли святі