Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

більше що ти вчора дуже втомилася і заснула, навіть не дочекавшись вечері. Не хвилюйся, ти сміливо можеш перебувати на Єлисейських полях.

— Спасибі, маман, — відповіла щаслива Сесілія, хоча на її очах уже встигли з’явитися сльози.

Ця дитяча безпосередність ще більше підняла настрій гостей.

Музика замовкла, оголивши спів птахів серед таємничої тиші. Цей куточок парку справді був райський: безліч квітів, різноманітні, небачені тут досі дерева, зовсім екзотичні — лимони, ананаси, апельсини, кипариси, виставлені сьогодні з оранжерей.

Пройшовши трохи вперед, Станіслав зупинився біля обеліска.

— Дорога Софі! На знак мого кохання парк я назвав «Софіївкою», і цей обеліск — тому свідчення.

На обеліску був вибитий напис: Eros to Zophia («Любов Софії»). Під оплески гостей Станіслав опустився на одне коліно і поцілував руку Софії.

Долину Скорботи і Печалі граф і графиня Потоцькі пройшли мовчки, взявшись за руки, і тільки Метцель тихенько розповів гостям про сімейні перекази.

— Ну ось, ми і повернулися до Ахерусійського озера, з якого почали нашу подорож, — пояснив граф Станіслав. — Як ви вже зрозуміли, звідси є два шляхи: на Єлисейські поля або до царства Аїда — Тартару. Туди ми зараз і попрямуємо. Саме в цій частині парку притулок давньогрецьких богів, і тут зосереджені майже всі гроти, водоспад, фонтани, статуї. Але про це просто так не розповіси, потрібно все обійти і подивитися.

Увечері гостей запросили до наметів, де були накриті столи.

— Пане інженере, — звернувся до Метцеля граф Шереметєв, — тут сама природа влаштувала все так, що майже не було потрібне ваше втручання.

— Дякую, пане графе, мабуть, це найприємніша оцінка моєї роботи, якщо все виглядає так природно.

— Графе, невже всіх цих валунів та гірок тут не було? — Шереметєв повернувся до Потоцького.

— Дещо було, але завдяки геніальним ідеям Людвіга і майстерності будівельників усе було переплановане, перероблене: висаджені дерева, переміщені валуни, споруджені фонтани і водоймища.

— При ваших можливостях, графе, ви могли зігнати сюди тисячі кріпосних батраків і перевернути все догори дном. Саме так я і зробив у себе в Останкіні.

— Зовсім ні, — скромно відповів Потоцький. — Усі робітники отримували платню, і працювали тільки бажаючі. А єдиним, як ви зволили висловитися, батраком був я, бо потрібно було багато і важко працювати, щоб заробити мільйони для цієї казки.

Після закінчення вечері, вийшовши з наметів, гості побачили нове казкове видовище — весь сад спалахнув вогняними декораціями (на деревах та кущах запалилися десятки тисяч різнокольорових ліхтариків). Прозорі склянки, плошки, ліхтарики підсвічували різними відтінками квіти, на кущах заблищали величезні лілії, а високо на деревах мерехтіли, як зорі, шкалики. Доповнювали ілюмінацію бенгальські вогні та факели. Камені й зелень дерев, здавалося, змінили свій колір. На цьому тлі небо виглядало оксамитово-чорним, хоча були ще сутінки. Вогонь у ліхтариках тріпотів, мерехтів, відбиваючись у воді ставка, створював водяні доріжки, і це ще дужче посилювало ілюзію нереальності.

Було тільки незрозуміло, як за такий короткий час вдалося запалити десятки тисяч світильників.

Оркестр заграв полонез, усі розступилися, і Потоцький, усміхаючись, підійшов до дружини. Ставало прохолодно, тому Станіслав накинув на плечі Софії соболине манто і, взявши її за руку, велично повів у танець. Тільки зараз усі помітили, що на площі перед наметами з’явився спеціально споруджений для танців дерев’яний настил. Решта пар пішли за господарями.

Коли звуки польського затихли, пролунало ревіння труб, і гості побачили посеред озера дванадцять красунь із розпущеним волоссям, у напівпрозорих накидках з легких, струмливих тканин зі срібними блискітками. Дванадцять наяд (веселе плем'я покровительок вод) рухалися по водній гладі ставка. А створював цю ілюзію пліт із дзеркальною поверхнею.

Графиня Софія підійшла до Людвіга Метцеля і повела його за руку до сходів, що спускалися у воду. Наяди заспівали кантату, прославляючи Людвіга — підкорювача вод, струмочків і джерел «Софіївки». Тепер він підкорив і наяд, нащадків Океану і Тефіди, і вони назавжди залишаться тут. А в тих джерелах, де мешкають наяди, вода не тільки чиста, а й здатна дарувати молодість і безсмертя.

Пліт наблизився до берега, німфи підійшли до щасливого і трохи зніяковілого Метцеля і прикрасили його голову вінками. На площі Зборів пролунало гучне «віват!».

Знову заграла музика. Тепер партнером графині по танцю став інженер.

— Ви створили справжнє диво, Людвігу. Я не боюся таких гучних слів.

— О ні, графине, це диво створило кохання графа до вас, я всього лише займався своїм ремеслом.

— Як ви можете так говорити?! Це рівноцінно тому, якщо б поет назвав ремеслом писання віршів.

— Порівняння моє, можливо, не зовсім точне, просто я хотів підкреслити вирішальну роль графа Станіслава у перетворенні цього куточка природи.

— Дивно, дорогий Людвігу, тут стільки створено для мене, але я не бачу навіть найменшої згадки про Станіслава, крім пам’ятника його нещасливому коханню до Гертруди.

— Я знав, дорога графине, що ви скажете це. Поспішаю розвіяти ваші сумніви.

Із цими словами тепер уже Метцель узяв Софію під руку і повів до оглядового майданчика. Трохи не доходячи, Людвіг зупинився.

— Скеля Бельведер назавжди збереже профіль графа Потоцького…

І справді, нижня частина Левкадської скелі нагадувала людський профіль.

— А зараз ще один невеликий сюрприз вам, графине, і всім гостям, — інженер зробив знак рукою.

У ту ж мить угору злетіла ракета, а за нею — вогні феєрверку і гарматні залпи. Тепер і небо перетворилося на суцільний килим вигадливих вогняних візерунків. Вода, віддзеркалюючи феєрверки, надавала ілюмінації додаткової пишності. У розпал феєричного шоу разом зі струменем води фонтану з каменів на ставку почали вивергатися вогненні струмені.

— Тільки заради цього варто було сюди приїхати, — почула Софія чийсь шепіт.

Метцель попросив усіх обернутися, і нове видовище постало перед очима: великий водоспад, заслоняючи собою вогонь, грав таким різноманіттям вогнів і світла, переломлюючись крізь пелену води, що описати це просто неможливо.

Феєрверк закінчився так само раптово, як і почався.