Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

до Сеула чотириста кілометрів. Це близько двох хвилин лету. Ракета в повітрі вже щонайменше хвилину, тож гадаю, лік іде на секунди.

Полін не могла нічого вдіяти за шістдесят секунд.

Самої ракети так і не побачила. Про удар здогадалася, коли екрани побіліли.

Кілька секунд усі дивилися на порожні екрани. Тоді картинка змінилася — знімали, найімовірніше, з американського дрона. Полін знала, що перед нею Сеул, бо впізнала М-подібні вигини річки. Але міста було не впізнати. У центральній частині на кілометри навкруги не лишилось нічого: ані споруд, ані машин, ані самих вулиць. Пустельний краєвид. Зрозуміла, що будинки—до одного — просто зрівняло із землею, а уламками від них накрило все, разом із тілами. Наслідки удару були в десятки — коли не сотні — разів страшніші за найпотужніший ураган.

За межами середмістя скрізь вирували пожежі, великі й малі: горів бензин у знищених машинах, палали будівлі. Як розкидані іграшки, навкруги лежали перекинуті автівки. Подекуди руйнувань не було видно за густим димом.

Десь завжди можна було знайти камеру, тому техніки увімкнули живий ефір. Схоже, трансляцію вели з гелікоптера, який злітав над котримсь аеродромом на захід від міста. Полін побачила, що околицями Сеула ще їздять машини, отже, дехто таки вцілів. Поранені блукали вулицями, хтось незряче шпортався, напевно, осліплений спалахом, інші були скривавлені, посічені склом. Неушкоджені допомагали іншим.

Полін була вражена. Вона й подумати не могла, що колись побачить таку руїну.

Опанувала себе. Треба щось із цим зробити. Сказала:

— Білле, підвищіть рівень готовності до DEFCON 1. Ядерна війна почалася.

* * *

Тамара прокинулася в Табовому ліжку — як і зазвичай останнім часом. Поцілувавши його, встала, вийшла гола на кухню й, увімкнувши кавоварку, повернулася в спальню. Підійшла до вікна й глянула на Нджамену, що швидко нагрівалася під пустельним сонцем.

Уже зовсім скоро вона не споглядатиме цього краєвиду. Тамару переводили в Париж. Декстер пручався, однак заслуги в проекті з Абдулом зробили її кандидатуру найкращою на посаду куратора агентів, що працювали з арабо-французькими ісламістськими угрупованнями, тож босу довелося здатися. Нині ж вони з Табом готувалися до переїзду.

Квартиру огорнув духмяний аромат кави. Тамара увімкнула телевізор. Головною новиною було підбиття китайського авіаносця американською армією.

— Дідько! — вихопилося в неї. — Табе, прокидайся.

Тамара налила кави, й вони випили її в ліжку, переглядаючи новини. Диктор повідомив, що корабель під назвою «Фудзянь» підбили у відповідь на бомбардування Китаєм японських солдатів на спірних островах Сенькаку.

— На цьому все не скінчиться, — промовив Таб.

— Навіть не сумніваюся.

Прийнявши душ, вони вдягнулися й сіли снідати. Таб, який мав талант приготувати смакоту, навіть коли холодильник був майже порожній, засмажив яєчню з тертим пармезаном, петрушкою і паприкою.

Відтак Таб накинув легкий італійський блейзер, Тамара пов’язала на голову шаль, і вони вже збиралися вимикати телевізор, коли почули приголомшливу новину. Північнокорейські повстанці скинули атомну бомбу на Сеул, столицю Південної Кореї.

Таб сказав:

— Це ядерна війна.

Тамара понуро кивнула:

— Може статися, що це наш останній день на Землі. — Вони сіли, й Тамара промовила: — Думаю, треба зробити щось особливе.

Таб задумався.

— Є ідея, — озвався він.

— Яка?

— Може, дещо покваплива...

— Кажи.

— Ми могли б... ти... я хочу сказати... Ти вийдеш за мене?

— Сьогодні?

— Авжеж, сьогодні!

Тамарі забракло слів. Вона довго мовчала.

Таб спитав:

— Я ж тебе не засмутив?

Нарешті Тамара віднайшла голос.

— Навіть не знаю, чи можна висловити, як я тебе кохаю, — вичавила вона, відчуваючи, як щоками їй течуть сльози.

Він узявся висушувати їх поцілунками.

— У такому разі я сприймаю це за згоду.

Розділ сорок перший

Інформація почала надходити в Оперативний штаб у Джоннаньхаї, і Кай слухав її, борючись із відчуттям безпорадності. Останні кілька хвилин глибоко шокували весь світ. Це був перший випадок застосування ядерної зброї після 1945 року. Новина швидко облетіла планету.

За секунди фондові ринки Східної Азії почали вільне падіння. Народ кинувся виводити гроші, наче вони чимось допоможуть у ядерній війні. Президент Чень закрив шанхайський та шеньчженьський фондові ринки на годину раніше ніж зазвичай. Наказав закриватися й гонконзькому, але там відмовилися і, як наслідок, за десять хвилин втратили двадцять відсотків.

Уряд Тайваню, острова, що не належав до комуністичного Китаю, випустив офіційну заяву про те, що битиме по військових силах кожної країни, що зайде в тайванський повітряний чи водний простір. Кай одразу ж зрозумів важливість цього попередження. Китайські літаки роками літали над Тайванем, стверджуючи, що мають на це право, бо острів — частина Китаю, а тайці у відповідь підіймали свою авіацію й активізували ППО, хоч і ніколи не атакували порушників. Тепер же все змінилося, і вони були готові збивати китайські судна.

— Це ядерна війна, — промовив генерал Хван, — а в ядерній війні бити треба першими. Ми можемо запускати ракети із землі, підводних човнів та літаків, і їх усі слід перевести в бойову готовність. Якщо дамо американцям вдарити першими, більшу частину нашого ядерного арсеналу вони знищать ще доти, як ми зможемо ним скористатися.

Хван завжди говорив так, ніби повторює беззаперечні істини, навіть коли просто висував теорії, але цього разу він мав рацію. Одним ударом США були здатні завдати китайській армії непоправної шкоди.

Міністр оборони Кон Джао сидів із розпачливим виразом обличчя.

— Навіть як ми вдаримо перші, не забувайте, що в нас рівно триста двадцять ядерних боєголовок, тоді як в американців — понад три тисячі. Уявімо, кожна з наших знищить по одній їхній під час першого удару. Навіть після того в них залишатиметься вдосталь зброї, а в нас не буде нічого.

— Не обов’язково, — заперечив Хван.

Кон Джао втратив самовладання:

— Годі вже молоти дурниці! — не стримався він. — Я бачив результати навчань, і ви — також. Ми завжди програємо. Завжди!

— Навчання на те й навчання, — зневажливо кинув Хван. — А війна — це зовсім інше.

Не встиг Кон відповісти, як втрутився Чан Дзяньдзюнь:

— Дозвольте запропонувати варіант ведення обмеженої ядерної війни.

Кай уже й раніше чув батькові розмови про це. Та сам він не вірив в обмежену війну. Як свідчила історія, обмежити її неможливо. Одначе вирішив промовчати.

Дзяньдзюнь сказав:

— Необхідно провести серію превентивних ударів по ретельно обраних цілях в Америці—не великих містах, а лише військових базах і