Ая Кучер - Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер

Наші тіла так щільно притиснуті одне до одного, ніби стають одним цілим. Я зовсім гублюся від його близькості, в голові суцільний дурман насолоди.

Як ми добираємося до спальні? Мирон несе мене чи це я тягну його за собою? Гублюся в тому, що відбувається, оговтуюсь лише коли матрац прогинається під вагою наших тіл.

- Шшшш, - шепоче, ми обидва прислухаємося до звуків у квартирі. - Ні, спить.

- Спить.

Киваю згідно, розуміючи, що син сьогодні безнапасно заснув міцним сном, перед цим - вимотавши нас до межі. Тому й зірвалися, шипіли одне на одного, намагаючись не кричати.

Мирон упирається долонями з боків від мого обличчя, а я веду по вінках на його руках. Підводжуся, цілуючи чоловіка в плече. А він тут же позбувається футболки, натякаючи, щоб я продовжувала.

- Я не збираюся грати в джентльмена, - вимовляє, стягуючи мою сукню. - І питати, чи впевнена ти.

- Але?

- Без "але", просто повідомляю, щоб ти не думала, що легко втечеш.

Мені ні краплі не страшно, тому що я впевнена. І у своєму виборі, і в тому, що він зупиниться, якщо я попрошу. Тільки я не збираюся цього робити. Не випадковий порив бажання.

На мені - новий комплект білизни. Улюблені парфуми. Жодного зайвого волоска на тілі. На ліжку свіжа постіль. А ще я після обіду нічого не їла, щоб здаватися красивішою і стрункішою.

Але зараз Мирон дивиться так, що я розумію власну дурість.

Для нього я і так красива.

Чоловік окидає мене довгим поглядом, я вся покриваюся мурашками. А він збирає їх губами. Вивчає моє тіло поцілунками, залишаючи слід із палаючих і пульсуючих відмітин, незабаром уся шкіра немов палає.

Особливо внизу.

Не залишається ні збентеження, ні страху. Тільки необхідність належати цьому чоловікові. Саме зараз, саме так. Повністю, остаточно.

Руки Мирона - скрізь. Вивчають мене, стискаючи одночасно і ніжно, і палко. Я відповідаю тим самим. Втягую солонувату шкіру на шиї, відчайдушно хочу залишити там свій відбиток.

Дзвенить пряжка ременя, а я тремчу від нетерпіння. Задоволено видихаю, відчуваючи чужу тяжкість. Проводжу по напруженій спині, вдавлюю пальці під лопатками. Здається, дряпаю через перший різкий рух.

- Вибач, - прикриваю очі, гладжу подряпини.

- Тобі можна все, - усміхається.

Не дозволяє мені відповісти. Сам доводить, що йому теж. Усе. Як він хоче, бажає. Мирон робить так, щоб я й не могла заперечити. Будь-які думки згорають ще в зародку, м'язи стискає спазмами.

У цю секунду - ми єдине ціле.

З'єднані найпрекраснішим чином.

Чоловік робить усе повільно, а я кусаюся в поцілунку. Прошу відкинути зайву ніжність. Адже він завжди відчував мене, знає і зараз, що потрібно. Але стримується.

І робить це спеціально. Щоб подражнити мене. Відплатити за власне очікування - моїм. Тільки нас не вистачає надовго. Гальма зриває, несучи нас далеко від колишнього ритму.

Більш жадібно, голодно, несамовито. Показуючи, наскільки ми одне одному потрібні. До іскор, судом і дихання одного на двох. Здається, навіть серця б'ються в одному ритмі, на межі, вистукуючи за сотню.

Мирон глушить зайві звуки поцілунком, не дозволяючи кричати про те, наскільки мені добре. Але він відчуває, бачить. Посміхається, отримуючи мою щиру й неприховану реакцію.

Жар іскрить під ребрами, пропалює до самого центру мого задоволення. Гарячково стискаю пальцями простирадло, потім - руки Мирона. Намагаюся бути ще ближче, хоча між нами не залишається ні міліметра простору.

Щось нове зароджується в мені, я немов прокидаюся від довгого сну. Розплющую очі, вбираю кожну емоцію чоловіка. Не вистачає зовсім трохи...

- Я кохаю тебе, Таюш.

І я злітаю.

Усередині мене - вибухи. А після по крові розливається блаженство.

Чиста, осяйна насолода.

Знесилено падаю на зім'яті простирадла, згадую, як це - існувати окремо. Усе тіло надто чутливе після того, що сталося, реагує спалахами на дотики Мирона. Той веде пальцями по моєму животу, малює хитромудрі візерунки. А я не рухаюся, занадто добре.

- Я теж тебе кохаю, - запізно зізнаюся, натягуючи на себе ковдру.

- І не будеш сперечатися, коли завтра я піду з тобою?

- Шварц, - стогну, кидаючи голову на подушку. - Ти зараз про це хочеш поговорити?

- Ні, я хочу, щоб моя дівчина була повністю моєю, а не воювала з колишнім чоловіком за те, коли буде розлучення. І, - продовжує, притягуючи мене до себе. - Я хочу, щоб ти була в порядку. Я можу допомогти з цією проблемою, зробити так, щоб усе оформили швидше. Припини сперечатися і дай мені допомогти.

- Слухаюся, начальник.

Заперечувати зараз просто неможливо. У тілі забута втома, неможлива легкість, м'язи приємно тягне. Мені настільки добре, що я готова погодитися на все.