Agrafena - Примхлива мрія, Agrafena

– Де він? – спитав Гарес, – я сам з ним поговорю.

– У вітальні.

Свекор кивнув і вийшов.

– Мабуть, мені треба повертатися на Аррінолісс? – засмучено зітхнула свекруха. – Поліція не дасть мені тепер спокою. Може, Зейлі направить Гареса в інше місце?

– Весілля, – нагадала я. – Я розумію, що для вас воно нічого не означає. Але мій батько заслужив, щоб віддати дочку під вінець за всіма правилами. Нехай ми і не плануємо велике свято, але сукню, кільця і ​​таке інше... Ну і, звісно, посидіти в ресторані. Тато казав, що зал наперед замовив.

– Я буду! – Вигукнула впевнено свекруха. – Обов'язково буду, дівчинко моя. Ми з твоїм батьком уже приготували все до церемонії. – Ти своїм друзям запрошення надіслала?

Ага, як же, я тільки про запрошення і думала з усім цим нервуванням.

– Я збиралася запросити тільки Ольгу та ще двох дівчат. Звісно, ​​з моїх ще тато та Оксана будуть. Ось і все.

– А Веріде? – спитав Павло, який під час нашої бесіди сів поруч, взяв мене за руку і постійно відволікав, легенько погладжуючи тильну сторону моєї долоні подушечкою великого пальця.

– Не думаю, що її зацікавить така дрібниця, як одруження дочки.

– Зрозуміло. Мамо, – Павло підвівся з ліжка, – давай я спробую встановити захист на твою кімнату. Сподіваюся, мені вдасться зробити щось, щоб звичайні люди не змогли проникнути. А після весілля, швидше за все, тобі доведеться повернутися до нашого світу.

Очі свекрухи округлилися. Щось мені підказує, що Гарес не розповів їй про всі події цієї ночі.

– У якому сенсі – захист? – затинаючись, промовила вона. – Синку, з тобою все гаразд?

– Якщо я правильно зрозуміла, – усміхнулася я, – то мій чоловік тепер ніби ватажок зграї.

– Уб'ю! – загарчала Анаїд.

– Мого чоловіка? – уточнила я.

– Свого!

– Гаразд, ви тут розбирайтеся, хто кого прикінчить, а я в душ, просто з ніг валюся, – прихопила халат і поповзла.

Повернулася вже в порожню спальню і із задоволенням витяглася на ліжку. Відчуття таке, ніби не спала ночі зо три, не менше. Прикрила очі, намагаючись не заснути. Ось Павло повернеться, і ми...

Що ми будемо робити, – не встигла запланувати, легка дрімота обійняла мене ніжним пуховим покривалом і закачала на лагідних хвилях. Як не намагалася опиратися, майже відразу провалилася в сон.

Розбудив мене тихий шепіт десь поблизу.

– Не може такого бути, – звучав голос свекра.

– Ще як може, – озвався Пашка.

Про що вони говорять?

– А вона?

– Зрозуміло, що не хоче.

– Щось вигадаємо. Тільки що?

– Я тут подумав… а як щодо замовлення тієї актриски? Ну, пам'ятаєш?

– Навіть не думай! – трохи підвищив голос Гарес.

– Отже, допомогти ти не хочеш?

Свекор щось сердито буркнув.

– Нічого з ними не станеться! – знову Павло.

– Гаразд, – пробурчав його тато, – тільки щоб у цілості й безпеці...

Пашка увійшов до кімнати і ковзнув у ліжко поряд зі мною. Я розплющила очі і позіхнула.

– Розбудив тебе?

– Не знаю, може, сама прокинулася, – я знову позіхнула.

– Ех ти, сонько!

Я винувато прошепотіла:

– Не дочекалася тебе, вибач.

Чоловік нахилився наді мною, лукаво піднявши брову:

– Не знаю, не знаю, чи заслуговуєш ти на прощення?

– А якщо я дуже попрошу?

– Ну… навряд.

– А якщо замість цього я віддам тобі все своє кохання?

Павло аж здригнувся і обурено подивився на мене.

– Навіть не думай про це! Не можна віддати все кохання за один раз! Я хочу, щоб ти любила мене сьогодні, завтра і кожного наступного дня багато років!

Я засміялася. Думала, що чоловік запишається, а він, як завжди, все перекрутив.

– І що тепер? – суворо запитав він.

– Про що ти?

– Час вже подарувати мені сьогоднішню частину кохання.

– Слухаю і корюся, мій альфа! – обхопила його за шию і притягла ближче.

– Отож, слухайся, маленька омега, – задоволено посміхнувся наречений і накрив мої губи своїми, викликаючи чуттєве тремтіння по всьому тілу, опалюючи неймовірною пристрастю, пробуджуючи бажання. Хоча бажання, мабуть, не зовсім точне слово. Швидше, неконтрольований потяг і шалена жага близькості. Одяг заважає і дратує, тому негайно зривається і відкидається убік.

Жінка і чоловік – як це передбачувано і водночас неймовірно, коли шкіра до шкіри, губи до губ, мужність і наполегливість проти жіночності й м'якості.

Шепіт, для інших зовсім не чутний, для того, хто поруч, гуркотом лавини лунає всередині свідомості: «Люби мене... кохай, наскільки вистачить твоїх сил...».

А ще, не забудь залишити трохи ніжних почуттів на потім.

Але ж ви знаєте, я не з тих дівчат, що завжди слухняні. І хоч дуже намагалася, все ж таки не втрималася й віддала все своє кохання без залишку тому, хто був мені найближчим і найдорожчим, чоловікові, якого подарувала мені доля.

Тим більше, що отримала у відповідь стільки ж, якщо не більше. Отже, цього вистачить і на завтра, і на післязавтра, та на все життя. А якщо все ж таки буде недостатньо, знайду в глибині душі іскорку, яка неодмінно спалахне новим, ще глибшим почуттям. Тепер я точно знаю, що у перевертнів, які знайшли свою пару, любов не може закінчитися.

Все ніби в моєму житті налагодилося, даруючи надію на спокійне та щасливе майбутнє. І тим більше прикро, що наступний день став взагалі суцільним розчаруванням.

Я – омега, яка має здатність заспокоювати розлютованих перевертнів і змушувати здоровенних чоловіків відчувати ті емоції, які я їм передаю, виявилася неспроможною вмовити Гуторіну виконати фривольний танець перед сторонніми людьми.

Я одна концерт організувати не зможу. Що за канкан у виконанні однієї особи? Та й співати без музичного супроводу якось... Це поруч із подругою я виглядаю так, ніби співати вмію. Не те щоб у мене зовсім голосу не було. Є, і цілком нормальний, але у порівнянні з Льолькою я просто, як кажуть, гудю.