Стівен Кінг - Необхідні речі

штату… і якщо це справді ще не закінчилося, як підозрював Алан, далі прибуде ще більше медійників з півдня.

Отака проста реальність ситуації – але це не змінювало того, як Алан почувався. Він був ніби пітчер, який не може добре зробити свою роботу, і тренер відправляє його в душову. Таке почуття було невимовно паскудним. Він сидів перед Саймоном і знову почав підбивати рахунок.

Лестер Претт мертвий. Через шаленство ревнощів він прийшов у шерифську управу й напав на Джона Лапойнта. Очевидно, через його дівчину, хоча сам Джон перед приїздом швидкої пояснив Аланові, що вже більш ніж рік не зустрічається з Саллі Реткліфф.

– Я лиф бафив її, кови фотів повововити на вувиті, і то певевафно вона мене іпновива. Вона вифіфива, фо я пвивефений на пекво. – Він торкнувся зламаного носа й скривився. – Заваф я дефь так і пофуваюфя.

Тепер Джона госпіталізовано в Норвеї зі зламаним носом, тріснутою щелепою і ймовірними внутрішніми травмами.

Шила Бріґгем також у лікарні. Шок.

Г’ю Пріст і Біллі Таппер обоє мертві. Ця звістка з’явилася саме тоді, коли Шила почала втрачати самовладання. Дзвінок надійшов від доставника пива, якому вистачило розуму зателефонувати спочатку в лікарню, а вже тоді шерифові. Чоловік ледве тримав себе в руках, як і Шила, й Алан його не звинувачував. На той час він уже й сам почав трохи їхати дахом.

Генрі Бофорт у критичному стані внаслідок кількох кульових поранень.

Норріс Ріджвік зник безвісти… і чомусь від цього боліло найбільше.

Алан роззирнувся в його пошуках, коли отримав дзвінок від доставника, але Норріса ніде не було. На той час Алан припускав, що він вийшов, щоб формально заарештувати Денфорта, і повернеться з головою ради міських виборних, але, як швидко показали події, Кітона ніхто не заарештував. Алан припускав, що поліція штату його прийме, якщо наштовхнеться, поки займатиметься іншими розслідуванням, але як ні, то ні. У них наразі важливіші справи є. А Норріс тим часом просто зник. Де б він не був, він пішов туди пішки. Коли Алан виїжджав із міста, Норрісів «фольксваґен» ще лежав на боці посеред Ловер-Мейн-стріт.

Свідки повідомили, що Бастер заліз у свій «кадиллак» через вікно і просто поїхав геть. Єдина людина, яка спробувала його зупинити, заплатила високу ціну. Скотт Ґарсон тепер госпіталізований тут, у лікарні Північного Камберленду, з переломами щелепи, виличної кістки, зап’ястка і трьома зламаними пальцями. Могло бути й гірше: очевидці запевняли, що Бастер свідомо намагався переїхати чоловіка, поки той лежав на землі.

Ленні Партрідж – перелом ключиці та ще бозна-скільки зламаних ребер – також десь госпіталізований. Енді Клаттербак навантажив Алана цією новиною, поки той ще намагався збагнути, що голова ради міських виборних тепер утікач від правосуддя, прикутий наручниками до великого червоного «кадиллака». З усього виходило, що Г’ю Пріст зупинив Ленні, викинув його на дорогу і поїхав геть в автомобілі старого. Алан припускав, що вони знайдуть авто Ленні на паркінгу «Захмеленого тигра», оскільки саме там Г’ю і відкинув копита.

І, звісно, Браян Раск, який закатрупив себе в літньому віці одинадцяти років. Не встиг Клат нормально почати свою розповідь, як знову задзвонив телефон. Шили на той час уже не було, тож Алан підняв слухавку, в якій почув істеричний крик маленького хлопчика – Шона Раска, що набрав номер з яскравої помаранчевої наліпки біля кухонного телефона.

Загалом сьогодні в Касл-Року зупинялись автомобілі швидкої допомоги та служб допомоги з чотирьох різних міст.

Тепер, сидячи спиною до Саймона і пекаря, спостерігаючи за тим, як пластикові пташки ширяють і колишуться навколо осі, Алан повернувся думками до Г’ю і Ленні Партріджа. Їхнє зіткнення було далеко не найбільшим із тих, які сьогодні трапилися в Касл-Року, але одним із найдивніших… і Алан відчував, що ключ до справи лежить саме в цій химерності.

– На Бога, чому Г’ю не взяв свій автомобіль, якщо мав якісь проблеми з Генрі Бофортом? – запитав Алан у Клата, водячи руками крізь волосся, яке вже й так стирчало дикою кучмою. – Навіщо відбирати в Ленні ту стару залізяку?

– Бо «б’юїк» Г’ю стояв на чотирьох спущених колесах. Було схоже, ніби хтось їх ножем пошматував. – Клат стенув плечима, нервово роздивляючись на бійню, якою обернулася шерифська управа. – Може, він подумав, що це Генрі Бофорт зробив.

«Так, – подумав тепер Алан. – Можливо, й так. Божевілля, так, але чи не божевілля, що Вілма Джерзик подумала на Нетті Кобб, ніби та забризкала грязюкою її покривала, а тоді закидала камінням вікна будинку? Чи не божевілля, що Нетті подумала, ніби Вілма вбила її пса?»

Не встиг він поставити Клатові ще якісь запитання, як увійшов Генрі Пейтон і настільки ввічливо, наскільки можливо, повідомив Аланові, що забирає справу. Алан кивнув.

– Але є одна річ, яку тобі треба дізнатися, якомога швидше.

– І що ж це, Алане? – запитав Генрі, проте в Алана зачаїлося відчуття, ніби Генрі слухає упіввуха. Його старий друг – перший справжній друг, якого Алан завів у ширшій спільноті правоохоронних органів після того, як здобув посаду шерифа (і дуже цінний друг, як виявилось), – уже зосередився на інших питаннях. І, мабуть, найголовнішим із них було як розгорнути загони, зважаючи на поширення злочинів.

– Тобі треба дізнатися, чи Генрі Бофорт був злий на Г’ю Пріста, оскільки сам Г’ю на нього гнівався. Зараз із ним не поговориш, наскільки я розумію, він без свідомості, але коли прийде до тями…

– Так і зроблю, – промовив Генрі й поплескав Алана по плечу. – Так і зроблю. – А тоді гучнішим голосом: – Бруксе! Моррісоне! Сюди!

Алан проводжав його поглядом і думав, чи не кинутися навздогін. Вхопити його і змусити послухати. Він цього не зробив, бо Генрі, Г’ю, Лестер і Джон – навіть Вілма з Нетті – починали втрачати для нього хоч якусь важливість. Мертві залишаються мертвими, поранених доглядають, злочини скоєно.

Ось тільки Алана не полишала жахлива підозра, що справжній злочин ще діється.

Коли Генрі пішов проводити інструктаж своїм людям, Алан знову покликав Клата. Заступник підійшов із руками в кишенях і невідрадним виразом обличчя.

– Нас замінили, Алане, – промовив він. – Отак просто посунули з місця. Бляха-муха!

– Не зовсім, – промовив Алан, намагаючись казати так, ніби сам у це вірить. – Ти будеш тут моїм зв’язковим, Клате.

– А ти куди?

– У дім Расків.

Але коли він туди дістався, ні Браяна, ні Шона Расків уже не було. Швидка, що приїхала по нещасного Скотта Ґарсона, заїхала підібрати й Шона – вони вже рухалися в лікарню Північного Камберленду. Другий катафалк Гаррі Семюелса, старий «лінкольн» із відкидним верхом, забрав Браяна Раска й мав повезти в Оксфорд на розтин. Кращий катафалк Гаррі – той, який він називав «машина компанії», – уже виїхав у тому ж напрямку з Г’ю та Біллі Таппером.

«Тіла в тому маленькому моргу лежатимуть штабелями, як пиломатеріали», – подумав Алан.

Саме діставшись до