Стефані Маєр - Світанок

зараз він перебував принаймні за сорок ярдів від нас, знову практично повернувшись до лав Волтурі, — якби ж тільки ми могли знати її потенціал — знати з абсолютною достовірністю, що вона зможе завжди залишатися в межах таємничості, яка захищає нас! Але ми й гадки не маємо, що з неї виросте! Її власних батьків опанував страх перед її майбуттям. Ми не можемо передбачити, щó з неї виросте, — він зробив паузу, спершу глянувши на наших свідків, а тоді — з особливою значущістю — на своїх. Голос його добре вдавав, мов Аро роздирають суперечливі почуття.

І далі дивлячись на своїх свідків, він провадив:

— Тільки знане є безпечним. Тільки знане є терпимим. А незнане є… вразливим місцем.

Усмішка Га я зловісно розтягнулася.

— Ви перебільшуєте, Аро, — заперечив Карлайл бляклим голосом.

— Спокійно, друже, — посміхнувся Аро, й обличчя його було, як завжди, лагідним, а голос, як завжди, м’яким. — Не поспішаймо. Розгляньмо це питання зусібіч.

— А можу я докинути ще одну грань, з якої варто розглядати це питання? — рівним голосом втрутився Ґарет, роблячи ще один крок уперед.

— А, кочівник! — мовив Аро, киваючи на згоду.

Ґарет задер підборіддя. Очі його були спрямовані на різношерстий натовп у найдальшому кінці галявини, і звертався він саме до свідків Волтурі.

— Я з’явився тут на прохання Карлайла, як і решта, щоб свідчити, — почав він. — Якщо говорити про цю дитину, то в свідченнях відпала потреба. Ми всі бачимо, хто вона насправді.

Отож я залишився, щоб засвідчити дещо інше. Ви, — тицьнув він пальцем у насторожених вурдалаків, — двох із вас я знаю — Макену та Чарльза, а ще бачу, що багато хто з вас — такі самі блукачі, мандрівці, як я. Ми не звітуємо ні перед ким. Тому поміркуйте добре над тим, що зараз від мене почуєте.

Патріархи з’явилися сюди не чинити справедливість, як вони повідомили вам. Ми це й підозрювали, а зараз це підтвердилося. Вони прийшли з необґрунтованої причини, проте з визначеною метою. Отож дивіться, як вони шукають кульгавого приводу, щоб досягти своєї справжньої мети. Дивіться, як вони силкуються знайти собі виправдання для своєї правдивої цілі — знищити присутню тут родину, — він жестом указав на Карлайла й Таню.

— Волтурі прийшли сюди, щоб знешкодити тих, кого вони вважають конкурентами. Можливо, ви, так само як і я, дивитеся в золоті очі цього клану й чудуєтеся. Їх важко зрозуміти, це правда. Але патріархи вбачають тут дещо більше за особистий, нехай і дивний, вибір. Вони вбачають тут потугу.

Я бачив, які зв’язки тримають цю родину разом, — я навмисно кажу «родину», а не «клан». Ці дивні золотоокі вампіри заперечили власну природу. Проте навзамін вони отримали, можливо, більше за просте задоволення потреб. Поки я перебував тут, то трошки вивчив цю родину, і мені здається, що найсуттєвішим у їхніх родинних зв’язках — тим, що тримає їх разом, — є миролюбний характер їхнього жертовного життя. Тут не знайдеш тої агресії, яка керує великими південними кланами, через що вони безперервно зростають і зникають у диких війнах. Але тут ніхто не прагне влади. І Аро відає про це краще за мене…

Я спостерігала за обличчям Аро, поки Ґарет кидав свої осудливі слова, і чекала від нього бодай якоїсь реакції. Проте лице Аро було заледве ввічливо здивоване, наче він чекав, щоб розлючена дитина нарешті збагнула, що ніхто й уваги не звертає на її спектакль.

— Карлайл усіх нас запевнив, ще коли запрошував сюди, що не просить нас воювати на його боці. Оці свідки, — Ґарет указав на Шуван і Ліума, — згодилися дати свої свідчення, щоб загальмувати Волтурі, — тоді Карлайл отримає шанс надати свої виправдання.

Але дехто з нас не був певен, — очі його метнулися до Єлизарового обличчя, — чи факт, що правда на Карлайловому боці, зможе зупинити так звану «справедливість». Чи справді Волтурі прийшли сюди, щоб захистити таємницю нашого існування — чи радше щоб гарантувати свою владу? Прийшли вони, щоб знищити незаконне творіння — чи наш спосіб життя? Чи вдовольнилися вони, коли виявилося, що небезпека — то просто непорозуміння? Чи продовжуватимуть вони домагатися своєї мети, коли вже нема підстав для здійснення правосуддя?

Ми маємо відповіді на всі ці запитання. Ми почули їх ув облудних словах Аро (серед нас є вампір із даром точно визначати такі речі), і зараз ми бачимо їх у нетерплячій посмішці Гая. Їхня гвардія — то безтямна зброя, знаряддя для господарів у їхньому жаданні влади.

Отож постає ще кілька запитань, на які маєте відповісти ви. Хто керує вами, кочівники? Чи скоряєтеся ви ще чиїйсь волі, окрім власної? Чи вільні ви обирати власний шлях — чи Волтурі вирішуватимуть, як вам жити?

Я прийшов свідчити. Але я залишаюся битися. Волтурі байду же до смерті дитини. Вони прагнуть умертвити нашу свободу волі.

Ґарет озирнувся, щоб поглянути на патріархів.

— Отож годі вам! Не варто нам вислуховувати нові й нові олживі обґрунтування. Будьте чесними у своїх намірах, як ми є чесними у своїх. Ми захищатимемо свою свободу. Ви поважитеся на неї — або ні. Обирайте просто зараз, і тоді свідки побачать, про що справді йдеться на цьому процесі.

Ще один погляд він метнув на свідків Волтурі, й очі його кинули виклик кожному обличчю. З цих облич було очевидно, яку силу мали його слова.

— Ви можете приєднатися до нас. Якщо гадаєте, що Волтурі лишать вас серед живих, аби ви комусь переказали, що насправді відбувалося на цьому процесі, то помиляєтеся. Можливо, нас усіх знищать, — він знизав плечима, — а можливо, й ні. Може, ми зараз у рівніших умовах, ніж вони собі гадають. Може, Волтурі нарешті знайшли собі гідного супротивника. Однак я можу вам гарантувати одне: якщо ми загинемо, то так само загинете й ви.

Він закінчив свою гарячу промову, відступивши до Каті й зайнявши войовничу стійку, готовий до битви.

Аро посміхнувся.

— Чудова промова, мій революційний друже.

Ґарет не змінив своєї войовничої пози.

— Революційний? — прогарчав він. — Дозвольте запитати, про яку революцію йдеться? Ви що — мій король? Чи, може, ви волієте, щоб і я вас називав хазяїном, як кличуть вас ваші підлабузники-гвардійці?

— Заспокойся, Ґарете, — терпляче мовив Аро. — Я просто мав на увазі час твого народження. Ти й досі патріот, я бачу.

Ґарет метнув на нього лютий погляд.

— Запитаймо наших свідків, — запропонував Аро. — Вислухаймо їхню думку, перш ніж ухвалювати рішення. Скажіть, друзі, — він недбало обернувся до нас спиною, зробивши кілька кроків до своїх знервованих глядачів, які