Стівен Кінг - Сплячі красуні

пісня, там слова: «Перш ніж винуватити мене, поглянь-но на себе»[322]. Вам треба розширити власне бачення, Френку.

«Що мені треба, — подумав Франк Ґірі, — це вхопити руками тебе за горло».

— Чого ви хочете?

— Я хочу, щоби ви вилюдніли! Я хочу, щоб ви, курва, вилюдніли, і зробили це цікаво! Я хочу, щоб ваша дорогоцінна Нана могла прийти в школу і сказати: «Мій тато не просто цивільний службовець, який ловить бродячих котів, він не просто той чоловік, який б’є кулаком у стінку чи розтягує мою улюблену майку, чи кричить на маму, коли щось іде не по його. Він також той чоловік, який зупинив злу стару відьму, яка поклала в сон усіх жінок…»

— Не приплутуй сюди мою дочку, ти, сучко.

Іронічні нотки випарувалися з її голосу.

— Коли ви захищали її у шпиталі, ви діяли хоробро. Я була в захваті. Я була в захваті від вас. Це чиста правда. Я знаю, як ви її любите, і це не дрібниця. Я знаю, що ви, у свій власний спосіб, бажаєте для неї всього найкращого. І це змушує мене вас трішечки любити, навіть попри те, що ви є частиною моєї проблеми.

Попереду дві перших машини вже зупинилися біля пом’ятого крузера Ріда Берровза. Френк побачив, що Берровз іде до них. Дещо далі він побачив тіла на дорозі.

— Припиніть це, — сказав Френк. — Звільніть їх. Звільніть жінок. Не тільки мою дружину і дочку, всіх їх.

Євка сказала:

— Спершу ви мусите мене вбити.

8

Ейнджел спитала, хто був той Френк, з яким Євка щойно балакала.

— Він драконоборець, — відповіла Євка. — Мені лише треба було переконатися, що він не дозволить собі відволікатися на єдинорогів.

— Ну, ти на всю голову їбанута, — присвиснула Ейнджел.

Це було не так, але в Євки не стояли на порядку денному дебати з Ейнджел — котра в будь-якому разі трималася своєї опінії.

Розділ 9

1

Цей лис приходить до Лайли в сновидінні. Вона розуміє, що це сон, бо лис уміє балакати.

— Агов, бейбі, — каже він, прослизаючи до спальні в будинку на Сейнт-Джордж-стрит, де вона тепер живе з Тіффані, Дженіс Котс і двома лікарками з Жіночого центру — Ерін Айзенберг та Джолі Сурат. (Ерін і Джолі незаміжні. Третя лікарка з Жіночого центру, Джорджія Пікінз, живе на іншому кінці міста з двома дочками, котрі гірко сумують за своїм старшим братом.) Ще одна причина, яка дає зрозуміти їй, що це сон, те, що в кімнаті вона сама. Інше односпальне ліжко, яке належить Тіффані, — порожнє і акуратно заправлене.

Лис кладе свої спритненькі передні лапи — радше білі, аніж руді, ніби він ішов десь по свіжій фарбі, добираючись сюди, — на плед, яким вона вкрита.

— Чого ти хочеш? — питається Лайла в нього.

— Показати тобі дорогу назад, — каже лис. — Але тільки якщо ти хочеш піти.

2

Коли Лайла розплющила очі, був ранок. Тіффані, як і слід, лежала в своєму ліжку, ковдри зсунуті до колін, півмісяць живота височить над трусами-боксерами, в яких вона зазвичай спить. Тіффані вже була на восьмому місяці.

Замість іти на кухню готувати гидке на смак вариво з цикорію, який у цій версії Дулінга слугував їм кавою, Лайла пройшла прямо коридором і прочинила двері у приємний весняний ранок. (Час тут минав з такою в’юнкою жвавістю; годинники підтримували звичайний час, хоча насправді нічого звичайного в цьому не було.) Лис був там, як вона й очікувала, сидів на порослій травою кам’яній доріжці, акуратно укривши пухнастим хвостом свої лапи. Він роздивлявся на Лайлу з живою цікавістю.

— Агов, бейбі, — промовила Лайла.

Лис скинув головою і неначе усміхнувся. Потім потьопав на розбиту дорогу і знову сів. Дивлячись на неї. Чекаючи.

Лайла пішла будити Тіффані.

3

Кінець-кінцем сімнадцять мешканок Нашого Місця виру-шили за лисом на шести гольф-карах, караван повільно викотився з міста і поїхав колишнім шосе 31 в бік Круглявого Пагорба. Тіффані сиділа в передній машинці разом з Лайлою й Котс, всю дорогу нарікаючи, що їй не дозволили їхати верхи на власному коні. Це заборонили Ерін і Джолі, яких непокоїла сила переймів Тіфф, коли до розродження їй лишається ще шість чи вісім тижнів. «Це занадто для самої майбутньої мами», — сказали вони. Чого вони не поширювали (хоча Лайла з Дженіс знали), це їхньої тривоги за дитину, яку було зачато тоді, коли Тіффані ще на щоденній — а інколи й на щогодинній — основі вживала наркотики.

Вирушили Мері Пак, Магда Дубчек, учасниці Книжкового клубу Першого четверга і п’ятеро колишніх утримуваних з Дулінгського виправного закладу. А також Ілейн Наттінг, колишня Ґірі. Вона їхала разом з тими двома лікарками. Хотіла й її дочка, але Ілейн з цим не погодилася і трималася твердо, навіть коли почали литися сльози. Нану залишили зі старою Місіс Ренсом і її онучкою. Дві дівчинки були нерозлучними подружками, але навіть перспектива провести цілий день з Моллі не втішила Нану. Вона хотіла вирушити назирці за лисом, бо це, як у чарівній казці. Вона хотіла це намалювати.

— Залишайся зі своєю малою, якщо хочеш, — сказала Лайла Ілейн. — У нас достатньо людей.

— Чого я хочу, то це дізнатися, чого хоче та штука, — відповіла Ілейн.

Хоча, по правді, вона сама не знала, хоче цього чи ні. Цей лис — тепер він сидів перед обваленими руїнами перукарні Пірсона і терпляче чекав, поки жінки зберуться і вирушать — наповнював її якимсь відчуттям загрози, розсіяним, проте потужним.

— Поїхали! — гукнула сварливо Тіффані. — Поки мене знов не приперло пісяти.

Й отак вони вирушили слідом за лисом, який вивів їх з міста і трюхав далі вздовж вицвілої білої смуги посеред автостради, оглядаючись назад вряди-годи, щоб упевнитися, що його загін не відстає. Неначе усміхаючись. Неначе кажучи: «Оце вже точно, що сьогодні серед публіки є гарні жіночки».

Це була екскурсія — дивна, авжеж, але все одно вихідний день, вільний від їхніх різноманітних обов’язків і робіт — тож мусили б звучати балачки і сміх, однак жінки у повзучій вервечці гольф-карів їхали здебільшого мовчки. З початком руху фари таких гольф-карів вмикаються, тож коли вони проїжджали повз джунглі, на які перетворилося те, що раніше було лісопильнею Адамса, у Лайли майнула думка, що вони більше схожі на похоронну процесію, ніж на дівчат на екскурсії.

Коли десь за чверть милі після лісопильні лис