Маргарет Мітчелл - Звіяні вітром. Кн. 2

На цю думку Скарлет затремтіла, як від холоду. Їй треба випити, і добре випити, бо інакше вона не зможе заснути. Вона накинула шаль на халат і хутко рушила вниз до холу, її пантофлі гучно виляскували в тиші. Вона була вже на середині сходів, коли, глянувши на причинені двері їдальні, побачила під ними вузеньку стяжку світла. Серце її на мить завмерло. Невже світло горіло й тоді, коли вона повернулася додому, і вона не помітила його тому, що була надто пригнічена? Чи це Рет уже прийшов? Він міг нечутно пройти кухонними дверима. Якщо Рет удома, вона навшпиньки вернеться до себе в кімнату без будь-якого бренді, хоч і як хочеться скропити душу. Зате уникне зустрічі з ним. А у своїй кімнаті вона вже буде в безпеці, бо замкнеться на ключ.

Скарлет уже нахилилася скинути пантофлі, щоб непомітно прошмигнути назад нагору, коли двері їдальні рвучко розчахнулись і на порозі постав темний обрис Рета на тлі тьмяного світла свічки позад нього. Він здавався більшим на зріст, ніж будь-коли, просто велетнем, і стояв у дверях моторошною чорною проявою, ледь похитуючись на нетвердих ногах.

— Ласкаво прошу, приєднуйтесь, місіс Батлер,— озвався він хриплуватим голосом.

Він був п’яний, і це впадало у вічі — Скарлет ще ніколи не бачила його в такому стані. Вона застигла в нерішучості й нічого не відповіла, тим часом як його рука звелася вгору владним жестом.

— Заходь, нехай тобі чорт! — брутально кинув він.

«Мабуть, здорово впився»,— подумала Скарлет, і серце у неї затріпотіло. Звичайно що більше він пив, то ставав усе чемнішим. Мова його робилась тоді ущипливіша, слова більш кусючі, але тримався він підкреслено церемонно, навіть занадто церемонно.

«Не треба нізащо показувати, що я боюся його»,— подумала вона й почала спускатися сходами, щільніше загорнувшись у шаль і високо піднявши голову, а пантофлі гучно ляскали за кожним кроком.

Він ступнув убік і пропустив її в двері з таким глузливим уклоном, аж вона здригнулася. Скарлет побачила, що він без сурдута, а кінці розв’язаної краватки теліпаються обабіч розстібнутого комірця. Сорочка була розхристана, і виднів густий чорний заріст на грудях. Волосся він мав скуйовджене, а налиті кров’ю очі були примружені. На столі горіла одна свічка, від цього благенького світелка на високих стінах поставали химерні тіні, а масивні шафи й буфет здавалися принишклими страховищами. Обік свічки на срібній таці стояла відкрита карафка у гурті з кількома чарками.

— Сідай,— гостро кинув Рет, ввійшовши слідом за нею до кімнати.

Скарлет оповив новий, доти незнаний страх, перед яким змаліли її недавні побоювання зустрічі з Ретом віч-на-віч. Його вигляд, мова і вчинки були як у зовсім незнайомого. Вона ще ніколи не бачила Рета в такій брутальній подобі. Раніше, навіть у найінтимніші хвилини, він міг вразити її щонайгірше байдужістю. Навіть у гніві він був позірно гречний і насмішкуватий, а горілка тільки загострювала ці його риси. Попервах це дратувало Скарлет, і вона намагалася перебороти таке його байдужне ставлення, але невдовзі до цього призвичаїлась, добачивши тут ще й певні вигоди. Роками вона привчалася до думки, що його ніщо не цікавить так, щоб аж дуже, що він усе на світі, і її також, сприймав як іронічний жарт. Але коли вона зараз дивилась на нього через стіл, то усвідомлювала з завмиранням серця: врешті сталося щось таке, що йому болить, і то дуже.

— Я не бачу причини, чому б ти не могла випити зі мною на ніч, коли я вже так погано вихований, що прийшов додому ночувати,— сказав він.— Налити тобі?

— Я не хочу пити,— стримано відповіла вона.— Я почула шум і вийшла...

— Нічого ти не почула. Ти б носа не вистромила зі спальні, якби знала, що я в домі. Я сидів тут і слухав, як ти снувала у себе по кімнаті. Тобі страх кортить випити. То й випий.

— Я не...

Він узяв карафку й незграбно хлюпнув у чарку аж через вінця.

— Бери,— сказав він, встромляючи чарку їй у руку.— Ти вся тремтиш. Ой, та не вдавай такої чеснотливої. Я знаю, що ти нишком п’єш, і знаю скільки саме. Мені вже давно хотілося сказати, щоб ти облишила прикидатись і пила відкрито, як уже кортить. Гадаєш, мене дуже обходить, що ти привчилася до бренді?

Вона взяла мокру чарку, кленучи його подумки. Рет читає її думки, як розгорнуту книжку. Він завжди вмів читати її думки, хоч саме від нього вона якнайбільше хотіла б їх приховати.

— Пий, кажу тобі.

Вона піднесла чарку вгору й перехилила різким рухом, не згинаючи зап’ястка, як звичайно Джералд пив нерозведене віскі,— перехилила, не встигши й подумати, що цей жест виказує вправність, для жінки не зовсім похвальну. Рет не пропустив цього повз увагу й осміхнувся кутиком рота.

— Сідай, і нумо поміркуймо любенько по-сімейному, на якому вишуканому прийомі ми щойно побували.

— Ти п’яний,— холодно зауважила вона,— а я хочу спати.

— Я дуже п’яний, і маю намір ще більше впитися до сну. Але ти не підеш спати... Поки що. Сідай.

В голосі його ще помітні були рештки холодності й звички протягло вимовляти слова, однак вона відчула, як десь попід тим нуртує і проривається на поверхню шалена лютість, така безжальна, як виляск батога. Вона вагалась у нерішучості, але він уже стояв поруч, його рука лягла їй на плече болючим стиском. Він так шарпнув її, що, скрикнувши з болю, вона мусила сісти. Тепер їй зробилося страшно, страшніше, ніж будь-коли в житті. Коли він схилився над нею, вона побачила, що обличчя його нахмурилось і побагровіло, а очі погрозливо виблискують. Щось було в глибині Ретових очей, чого вона не розуміла і не могла збагнути, щось дужче за гнів і за біль, щось таке владне, аж очі його стали горіти вогнем, як дві розжарені вуглинки. Рет довго дивився на неї згори вниз, так довго, що вона не витримала й опустила свій зухвалий погляд, після чого він важко осів на крісло напроти неї і налив собі ще чарку. Скарлет гарячково напружувала мозок, яку їй прийняти оборонну поставу. Але поки Рет не заговорить, вона не знає, що сказати, бо ж невідомо, в чому він надумає її винуватити.

Він поволі пив, стежачи за нею з-над чарки, а вона щосили намагалася стримати дрож. Якийсь час він не змінював виразу обличчя, та