Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

то за чортівня? Якийсь різновид інопланетянської

зброї? Невже планета отим своїм вибухом здійснила поворот до

якоїсь своєї схеми захисних дій?

— Не можу сказати напевне.

— Мені треба все, що ми про це маємо. Дані всіх давачів. Усе.

Маю надіслати це на Землю, а ще щоб це було готове для Мертрі

й наукової команди. Дозволяю повний перегляд цього всім

членам залоги. Всяка інформація, що ми можемо здобути…

будь-що! — це найвищий наш пріоритет.

— Мо’, й не найвищий, — буркнув капітан. — У моїй макітрі

стільки всього вариться наразі, але, хай-но я розкручуся трохи…

— Це вам не прохання! — закричав Гевлок.

Марвік відповів не зразу, й то холодним тоном.

— Здається мені, ви начебто й досі не помітили, що наразі ми

пересіли на енергію акумуляторів, сер?

— Ми… на що?

— На енергію акумуляторів. Аварійний, сказати б, варіант.

Гевлок роззирнувся по своєму кабінету. Мовби уперше його

побачив. Ось його стіл, ото шафка зі зброєю, клітки. Наомі

витріщилася на нього, на її обличчі вираз ледве стримуваної

тривоги…

— То воно… воно й нас підстрелило?

— Ніби ні… Поки що я не бачу жодних ушкоджень. Нових

дірок у корпусі не з’явилося, це точно.

— То що ж сталось?

— Наш реактор вимкнувся, — повідомив Марвік. — І схоже на

те, що й не запрацює знову.

Розділ тридцять третій. Басія

— Що це означає? — спитав Басія.

— Ну, — сказав Алекс, — складна це штука, а все

зводиться до того, що ці крихітні кульки впорскуються у такий

собі магнітний бутель, де їх обстрілює батарея лазерів. Це

змушує атоми сплавлятися водно, й при цьому вивільняється

величезна енергія.

— Ти що, глузуєш з мене?

— Та ні, — відповів Алекс. — Ну, хіба трішечки. Про що

достеменно ти питаєш?

— Якщо наш реактор вимкнувся, то чи означає це, що ми

впадемо й розіб’ємось? Наш корабель поламався? І це тільки з

нами? Що це означає?

— Ну, не жени так коней, — попрохав Алекс. Він сидів у своєму

пілотському кріслі й вичакловував на пульті управління щось

хитромудре. — Ага, — нарешті протягнув він, перевівши ту

протяжку в довге зітхання. — Повимикалися реактори і деінде: і

на «Ізраелі», й на «Барбі». Для них це куди гірше, ніж для нас.

— Фелсія, дочка моя, перебуває на «Барбапікколі». То що, вона

в небезпеці?

Алекс знову затанцював пальцями по клавіатурі — Басіїні очі

ніяк не встигали за ними. А пілот іще й язиком собі

приклацував. Те приклацування, коли Басії так потрібна була

незагайна відповідь, викликало в цього чоловіка бажання

закричати й задушити надто небагатослівного пілота.

— Ну-у… — протягнув Алекс, а тоді тиць в останню клавішу й

вивів на екран графічне зображення Ілуса із закрученими

довкола нього лініями. — Атож, знижується орбіта «Барби»…

— Той корабель падає? — загорлав на нього Басія.

— Я б не сказав, що падає, але ж усі ми трималися таки

низенько, як тягали руду нагору й таке інше. І час від часу

додавали потроху швидкості, ну, як людина, бува, кидається

бігти, щоб не впасти, але…

— Нам треба забрати її!

— Вгамуйся! Дай договорити! — вже криком відповів йому

Алекс, поплескуючи повітря заспокійливим жестом, від чого

Басії так і хотілося заїхати йому «в пику». — Всяка орбіта завжди

занепадає, але це може й не один день тривати, без хоч би якої

небезпеки для ко рабля. Мо’, й довше вони протримаються, залежно від того, як довго зможуть вони запускати маневрові

двигуни на акумуляторній енергії. Наразі твоїй Фелсії нічого не

загрожує.

— Гайда туди, по неї! — вимагав Басія, роблячи глибокі вдихи, аби слова звучали спокійно, на одному рівні. — Можемо ми це

втну ти? Можемо без реактора підійти до її корабля?

— Звісно. Наш «Росі» — військовий корабель. Потужність його

акумуляторів добряча. За потреби ми довгенько могли б

поманеврувати. Та коли реактор не працює, не відновлюється

жоден

використаний

заряд

енергії.