Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

своя власна

аптека, але ж чи не щомісяця в нього вискакує якась нова

пухлина. Хіба що Алекс зважиться опустити «Росі» в той суп… А

так набідуються вони там трохи.

Чи не мав би він відмовити їй? Вона — його полонянка, і в його

обов’язки не входить робити їй послуги. Хоча вона не подала

Мертрі знаку, що вона його слухає. Могла б і спантеличити його, але не вчинила так.

— Звісно, — сказав він. — Не бачу підстав відмовити.

— А щодо теми «дохлого кота»…

— Так?

— Багато хто недооцінив Джима за останні кілька років, —

сказала Наомі. — І багато кого з них уже немає з нами.

— Це погроза?

— Підбадьорлива порада тобі, щоб не повторив помилки, якої

припускається твій бос. Ти подобаєшся мені.

* * *

Повантажити на шатл засоби першої необхідності було легко.

Адже всі на борту чекали нагоди бодай щось зробити. Харчі, прісна вода, теплі ковдри й медикаменти — включно з коробкою

протиракових ліків із написом: ГОЛДЕНОВІ — вгорі — заповнили, ба навіть переповнили трюм «човника», аж довелося розчищати

місце, щоб зачинити двері. Гевлок мимохіть припав до

пристроїв, вичікуючи, коли ж те хмаровиння витончиться

настільки, щоб прозирнуло бодай одненьке світельце Першої

Висадки. І здригнувся від жаху, згадавши, що ті вогники вже

більш ніколи не засвітяться знову. Що вони згасли навіки.

Дарма що Гевлок не побував там. Навіть на поверхні Нової

Землі не побував, але все одно вже сама думка, що ось це одне

людське поселення стерто з лиця планети, засмучувала його.

— «Шатл-2» просить дозволу сісти на планету, — сказала

пілотеса, злегка розтягуючи слова.

— Капітан Марвік слухає. Даю дозвіл. Щасливої дороги!

Гевлок бачив на своєму дисплеї, як вогненні стовпи вирвалися

з шатлових сопел, понісши його геть від «Ізраеля» — геть і вниз.

Справжня небезпека — це турбулентність у нижчих верствах

атмо сфери. Навіть якби завихоріло в горішніх верствах, то

повітря тут таке розріджене, що шатл від того і не схитнувся б. А

вже як опуститься до отих хмар, примовляв собі Гевлок, то там і

почнеться справжня небезпека.

Все нижче опускався «човник», уже стаючи світлою

пляминкою на темнішому тлі хмар. Дані від його сенсорів були

добрі. Турбулентність була таки гірша, ніж сподівався Гевлок, але не настільки погана, як він побоювався. Однак… що нижче

він опускався…

Враз дані перестали надходити. Гевлок тільки встиг

перемкнутися на візуальне спостереження, аби вгледіти, як

збляк яскравий вогняний хвіст шатла. Тільки хмаринка диму, кількома кілометрами вище, показувала, де він вибухнув. Шок

від побаченого, той жах, він був мов удар нижче пояса. Гевлок

майже й не помітив, як заблимали світлá по «Ізраелю», чи як

завили, затинаючись при повторному вмиканні, вентиляційні

системи.

— Гевлоку! — стривожено подала голос бранка. — Гевлоку, що

діється? Щось пішло не так? Чому все перевмикається заново?

Та він, припавши до екрана свого ручного термінала, не

звертав на неї уваги. Шатл знищено! Сотнями вогненних

уламків він сипався на далеку поверхню Нової Землі. Але поміж

тих картинок було й дещо незвичайне. Ледь помітна лінія

протяглася крізь ту хмару диму й уламків, танучи там у

найтемнішій гущі. Щось збило шатла! Перше майнуло в голові:

«Барбапіккола»? І друге припущення: «Росинант»? Він

підтягнув орбітальне простеження, намагаючись відшукати, як

стріляли ті ворожі кораблі, але єдиною річчю, що перетинала ту

лінію в ту мить, коли згинув шатл, був один із дванадцяти

крихітних місяців Нової Землі…

Йому пересохло в роті. Оце тільки розчув він аварійну сирену, хоч і пригадав: ага, вже звучала якийсь час. Відколи вибухнув

шатл, подумалось. Таке було його припущення. Наомі Наґата

кричала йому, намагаючись привернути його увагу, змусити

його заговорити до неї. Але він штовхнув дзвінок пріоритетної

нагальності капітанові Марвіку. Довгих п’ять секунд капітан не

озивався.

— Це планета! — сказав йому Гевлок. — Збила шатл. Його

підбило щось із тих місяців.

— Я це бачив, — відказав Марвік.

— І що