Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

вивеземо нагору частину скватерів. Можете ви негайно почати

облаштовувати щось, аби взяти на борт іще з сотню додаткових

пасажирів? Комфортабельного нічого не треба, а таке, щоб ми

могли вконтролювати.

— То ми помістимо тих скватерів на «Ізраель», сер?

— Ми заберемо їх із планети й посадимо в себе, щоб були у нас

під п’ятою, — розтлумачив, посміхаючись, Мертрі. — Його

Святість, Папа Римський Голден, гадає, нібито він змусив нас

зробити йому послугу. Тями в того чоловіка не більше, ніж у

дохлого кота.

Зненацька Гевлок гостро усвідомив, що щит приватності від

Наомі лишився неактивований та що кожнісіньке слово з його

розмови доходить до неї. Спробував придумати, як би його так

активувати, аби Мертрі не завважив, що він, Гевлок, досі, в такій

конфіденційній розмові, не вдався до того, передбаченого

протоколом, засобу.

— Маєш проблему, Гевлоку?

— Просто міркую, де всіх їх притулити, сер, — відповів Гевлок.

— Ми щось та придумаємо.

— Молодець. Ця катастрофа принесла нам щасливий поворот у

справах. Розіграймо цю комбінацію правильно, то й викуримо

усіх скватерів із планети. Та хай навіть і не викуримо, то

потовчуться вони, мов той Марко в пеклі, зі шкури пнучись, аби

довести, ніби вони мають тут життєздатне поселення, —

розвивав Мертрі думку, граючи тонкою посмішкою на устах. —

За ці останні шістдесят годин ми просунулися, певне, далі у

справі виправлення цієї плутанини, ніж за весь час, відколи

прибули сюди.

Наомі застукала кісточками пальців по своїй клітці, але ґрати

лише ледь-ледь бриніли, тож мікрофон ручного термінала не

вловлював цих зауків. Зведені догори її брови неначе питали

Гевлока, але сама вона мовчала. Гевлок схвально кивнув, лиш

трішечки, непомітно для Мертрі, їй головою.

— А як там команда посередників? — запитав він. — Голден зі

своїми людьми?

— Голден і Бертон живі-здорові. Бертон був мало не пропав, коли воно бушувало найдужче, але пронесло, — сказав Мертрі, стенувши плечима й посміхаючись. — Хіба все тут охопиш?

Гевлок аж здригнувся, подумавши, якими черствими, бездушними видадуться слова Мертрі комусь такому, хто його

не знає.

— Ну, то хай і вони знають, що ми наповнимо шатл речами

першої необхідності й спустимо його на поверхню, хай-но

зможемо пробитися крізь хмарну запону.

— Але ніяких будівель постійного використання.

— Ні, сер. Я ж розумію.

— Коли шатл вертатиметься нагору, я відправлю з ним і декого

з наукової команди — тих, що надто зріднилися з місцевими.

Складу список, кого слід евакуювати.

— То чи не хотіли б ви, щоб я й того… гм… другого шатла

переробив для нормального його призначення? — запитав

Гевлок, сподіваючись, що Мертрі дозволить йому зняти

озброєння. Але Мертрі мовчав. — Сер?

— Та доведеться, чи ж не так? — відповів нарешті Мертрі. —

Гаразд, нехай. Але будь готовий, хай-но впораємо евакуацію, ввести його знову в гру. Не люблю віддавати наші переваги

задарма.

— Ні, сер, — підтакнув Гевлок. — Я подбаю про це.

— Молодчина.

Зв’язок зник. Гевлок ухопився за розклад обов’язків і за списки

вхідної інформації. Майже хвилина минула, перш ніж він

зважився глянути на Наомі. А та бідолашка так скривилася, мов

мусила з’їсти щось гидотне.

— Це був той, на кого ти працюєш?

— Він шеф нашої сек’юриті, — пояснив Гевлок.

— Той твій шеф — зміюка!

— Він просто натерпівся там, — виправдав Гевлок начальство.

— І не знав, що й ти його слухаєш.

— А якби знав, то сичав би лиш трішки інакше, — мовила вона.

Помовчавши мить, спитала: — А є у вас на борту якісь вибіркові

каталізатори апоптозу?

— Онкоциди? Авжеж. Мати напохваті протиракові засоби — це

стандартна норма.

— А надішлете вниз дещицю їх, тим шатлом?

— Як на мене, то там швидше знадобляться антибіотики й

чиста вода…

— Вони потрібні Голдену. Він набрався стільки ремолекуляцій

на Еросі. Це не проблема, якщо напохваті у нас