Джо Хілл - Пожежник

Сказала, щоб я почав поводитися як дорослий хлопчик. Тому я й забрав усю торбу. Вкрав її. Хоч ти і мій друг. І це дуже поганий вчинок, — він протер очі однією рукою. М’язи на його обличчі тремтіли під натиском ледь стримуваних емоцій. — Потім я хотів його повернути. Справді хотів. Майкл зустрівся зі мною тут, у гробниці, і сказав, що ми не можемо ризикувати. Отець Сторі оголосив, що крадій «Портативної мами» муситиме назавжди полишити табір. Бо красти у вагітної жінки — то страшний гріх, лише другий після вбивства. Майк сказав, що мені навіть не вийде повернути його потайки, бо Бен Патчетт зніме мої відбитки. А Еллі сказала, що тому, хто поцупив медальйон, вона відрубає руки. Та навіть так — я думав, що можу розповісти Отцю Сторі про те, що накоїв. Я саме збирався. Щойно він повернеться з рятувальної місії з Пожежником. А тоді...»

На якусь секунду його руки спинилися, поки він кулачками розтирав очі. Та скоро пальці зарухалися знову.

«Майк сказав: може, мені й поталанило, що хтось вгатив Отця Сторі по голові. Бо він був майже певен, що Отець підозрював саме мене. Майк сказав, що перш ніж хтось розбив Отцю Сторі голову, він його попередив, що мусить серйозно поговорити зі мною про всі зниклі речі, і якщо я стану брехати, то він вишле нас із Еллі обох геть, назовсім. Майк казав, що Отець вижене нас двох, бо то був обов’язок Еллі стежити, щоб я слухався. І Отець Сторі чітко дав зрозуміти, що не дозволить, щоб у таборі думали, ніби він панькатиметься зі мною лише тому, що я його онук».

«Він брехав. Страшно брехав. Отець Сторі ніколи не кривдив тебе чи сестру. І ніколи б не дав комусь скривдити вас».

Гарпер бачила, що хлопчик не хоче підводити погляд, не хоче дивитися їй в очі — але таким було прокляття глухих, бо вони не могли відвести очей, якщо хотіли почути іншого. Він мусив стежити за її руками. Нік зморгнув сльози й провів рукою, витираючи ніс.

«Тепер я це знаю. Але мені було страшно. Тому я лишився з тобою в лазареті. Щоб, коли Отець Сторі прокинеться, я міг розповісти йому, як сильно я шкодую про скоєне, і благати його не карати Еллі за мої вчинки. Майк сказав, що це хороша ідея, і що він побуде в лазареті зі мною стільки, скільки зможе. Тоді, коли Отець прокинеться, він візьме більшу частину провини на себе. Майк сказав, що мусить так зробити, бо ж він усе-таки старший».

«Не твоя провина, — сказала йому Гарпер. — Майкл був брехуном. Обдурив нас усіх».

Нікові плечі конвульсивно здригнулися. Він здійняв руки, а тоді опустив їх, знову підняв і спробував ще раз.

«Якось раз я прокинувся, пішов до туалету й побачив Майкла, який схилився над ліжком Отця Сторі. Він здивувався, угледівши мене, рвучко підхопився, та й узагалі виглядав налякано. У його руці був шприц. Я запитав, що він робить, а Майк відповів, що прийшов зробити собі укол інсуліну, а тоді завітав, щоб помолитися за Отця Сторі. Він тоді намагався його вбити, правда ж?»

«Так. Коли сталося?»

«Лютий».

Гарпер поміркувала трохи, а тоді кивнула.

«Напади Отця Сторі припинилися в лютому. Тоді його стан почав покращуватися. Потому як припинилися напади. Ти врятував йому життя. Ти злякав Майкла, потому як заскочив його зненацька зі шприцом. Більше він труїти не пробував».

Нік захитав головою.

«Я не врятував його. Майкл усе одно його вбив».

Гарпер нахилилася вперед, зіпершись ліктями на коліна.

«Так, але тільки Отець устиг отямитися і сказати, як сильно він тебе любить. Розумієш? Тебе дуже любити. Ніякий ти не поганець».

У Ніка був такий зажурений вигляд, що Гарпер довелося підвестися, чмокнути його в лоб і міцно пригорнути.

Коли вона врешті відпустила хлопчика, він бодай перестав плакати.

«Як думаєш, те м’ясо у бляшанці ще добре?» — запитала вона.

«Воно добрим ніколи не було. Але, думаю, їсти можна».

Гарпер згребла «Спам» і згущене молоко в оберемок. А коли розвернулася, Нік стояв перед нею з медальйоном на шиї та широко розкритою «Портативною мамою». Вона схвально кивнула і запхала досередини бляшанки.

Вони випірнули надвір у темряву й рушили шляхом, яким прийшли, назад. Втім, не встигли вони й сотні футів подолати, як Гарпер почула виття і рев до болю знайомої вантажівки, звуки, від яких усе всередині неї стислося. Вона схопила Ніка за рукав футболки і потягнула донизу, припавши позаду Діви Марії.

Помаранчевий снігоочисник з гуркотом протарабанив вулицею повз них, отруюючи ніч дизельним смородом. Рухався він повільно, приладнаний до даху кабіни прожектор гойдався з боку в бік, блимнувши світлом на кам’яну стіну й далі засвітивши кладовище. Довжелезні тіні янголів та хрестів застрибали травою у бік Гарпер, а тоді пощезали. Вона уривчасто видихнула.

І досі там. І досі шукає. Він знав, у чому вони втекли. Може, знав, що далеко їм забратися не вдалося. Пожежна вантажівка — не найліпший транспорт для втечі.

Гарпер повернулася до Ніка — і, на власний подив, побачила, що хлоп’я вдоволено шкіриться. Він не дивився в бік вулиці, натомість видивляючись щось по інший бік ґрунтової стежки, що бігла за кладовищем, щось у високому сплутаному підліску. Гарпер розгледіла, як кілька папоротей смикнулися, неначе щось промайнуло в заростях.

«Що?» — запитала вона його жестами.

«Кіт, — відповів Нік. — Я щойно бачив кота. Він теж зиму пережив».

4

Гарпер готувалася розбороняти Ніка та Еллі, готувалася до потоків сліз, образ і жбурляння меблями. Однак Еллі, здавалося, була анітрохи не здивована, знову побачивши «Портативну маму» і свій медальйон, який висів у Ніка на шиї. Коли вони повернулися до кабінету, дівчинка сиділа скраєчку на дивані, тручи руками обличчя. Вона тільки глянула на них заплаканими очима й нічого не спитала. Гарпер витягла з саквояжа бляшанку «Спаму» й понишпорила в шухлядці, шукаючи, на чому б розкласти м’ясо. А знайшовши коробку солоних крекерів, відчула приплив подяки, наближений до благоговіння.

Нік усівся перед Еллі, виставивши підборіддя, в очікуванні, що вона щось скаже. Зрештою вона заговорила до нього, рухаючи пальцями:

«Мабуть, можеш його носити. Мені здавалося, що з ним ти виглядатимеш як маленьке дівча, але принаймні як гарненьке маленьке дівча».

Гарпер відшукала касету, альбом «Опісля» від «Роллінґів», і запхнула її в касетник. Мік Джаґґер почав виспівувати, попереджаючи свою крихітку, крихітку, крихітку, що часу в неї вже нема[166].

«Ну, майже», — подумала Гарпер.

Поки намазувала драглистий «Спам» на