neliksi - Гробниця світла та помсти, neliksi

Як тільки доля повернулась у їхній бік, як тут відразу відвернулась.

Чи з'явилось те, що їм буде загрожувати?

Щасливий чи поганий кінець?

Почувши це, їй здалось, що тих кого вони шукають це – вони.

Від цієї думки, яка раптово з'явилася в її свідомості і змусила серце забитися частіше, їй пробіг холод по шкірі.

— О Боги, якщо вони шукають нас, це ж катастрофа! Мені терміново потрібно попередити Сабію і Тайсона - тихо промовила дівчина.

— Але спочатку я повинна дістатися до відьми, і зробити це так, щоб вартові не помітили мене. Можливо, мені варто скористатися часом, коли вони підуть.

— Часу обмаль, тому треба діяти швидко!

Тим часом, коли вартові покинули ліс, я швидко скористалася цим шансом. Я обережно просувалася вперед, намагаючись уникати будь-яких шумів,                                                                         які могли б видати мою присутність. 

Ліс був наповнений таємничими звуками — шурхіт листя, тріск гілок, але я зосередилася на своїй меті.

Невдовзі я побачила світло вдалині — це була хатина відьми. 

Зібравши всю свою рішучість, я підійшла ближче, сподіваючись, що вона зможе допомогти мені дізнатися більше про загрозу, яка нас чекає. 

Я подзвонила в той самий дзвіночок.

Невдовзі, мені відкрила відьма, глянувши на мене, і на мій змучений вигляд, у неї виникло питання.

— Що з тобою, дівчино? Чому в тебе такий вигляд?

— Магдо! Я до вас бігла. Щоб скоріш ви мені допомогли.

— Ти віддала трави Марені?

— Так! Як ви й сказали.

— Розумничка, але схоже, ти схвильована? Скажи мені правду, що тебе турбує?

— Я.. я просто злякалась....е...мм...зайця! Точно, зайця! Їх багато в ліси водиться.

— Зайця? Тоді, гаразд, ходімо в хатину.

Ти позаду йшла за Магдою, знову відчувши запах різних трав.

— Сідай люба, я зробила тобі чай, він допоможе розкрити твою стихію, яка ховається в твоїй душі.

— Чай? Це все?

— Це не звичайний чай. Мені довелось багато зусиль і різноманітних трав щоб його зробити.

— Тоді, гаразд.

Я беру горнятко з чаєм, збираючись випити, як тут зупиняюсь.

— Стій! Просто так його не пий!

— Що?

— Візьми цей камінь, він означає: вогонь, влада, власність чогось, або над кимось.

— І що це означає?

— Це твоя стихія, тримай цей камінь, допоки не вип'єш увесь цей чай.

— Добре.

— І ще, промов ці слова, 3 рази, перед тим як вип'єш. " Моя сила, моя душа, разом ми, ти і я."

Тримаючи цей камінь, я промовила ці слова, 3 рази, як говорила відьма, після цього випила відразу чай.

— Розумниця.

— Що буде далі?

— Відразу сила не з'явиться, потрібен час.

— Як вона з'явиться?

— Ти відчуєш це, що в тобі щось змінилось, це те, чим ти можеш керувати в собі.

— Я зрозуміла.

— А тепер, йди з святими дитино. 

— Спасибі вам!

Тільки я хотіла виходити з будинку, як тут я почула знайомі голоси. Це були вартові.

Ми почули стукіт.

— Гей! Відьмо, відчиняй!

— О ні! Це вартові!

— Так, це вони, але чого вони хочуть.

— Не можна щоб вони мене бачили!

Вартові, відчуваючи, що щось не так, почали стукати в двері будинку відьми з все більшою наполегливістю. 

Їхні голоси лунали в темряві, змішуючись із звуками ночі. Відьма, чуючи цей шум, швидко оцінила ситуацію. Вона знала, що не може дозволити їм зайти.

У кімнаті панувала напруга. Гестія, яка ховалася в кутку, затамувала подих, спостерігаючи за відьмою. Її очі блищали від страху і надії. 

Відьма підійшла до вікна, обережно заглядаючи крізь завісу. Вона бачила, як вартові, зібравшись у групу, обговорювали щось пошепки.

— Треба вигадати план - прошепотіла вона, повертаючись до Гестії.