Лоран Біне - HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне

до Франції. Опинившись на мисі Аґ, Моравець вирішує решту дороги подолати на потязі. Залізниця — це, звісно, чудово, але тут є одна невеличка проблема. Щоб із Франції дістатися до Праги, потрібно перетнути… Німеччину.

Неймовірно, але Моравець вирішує ризикнути.

Таким чином, маємо унікальну ситуацію: 13 березня 1938 року голова чехословацьких спецслужб протягом кількох годин їде потягом через нацистську Німеччину.

Я намагаюся уявити собі цю подорож. Природно, що Моравець, зі свого боку, прагне привертати якомога менше уваги. Звісно, він спілкується німецькою, але я не впевнений, що його акцент не викликає підозр. Утім, Німеччина ще не перебуває в стані війни, а німці, хоч і розтривожені промовами Гітлера про світове єврейство та внутрішніх ворогів, ще не настільки підозріливі, якими стануть згодом. І все ж обережний Моравець, коли купляє квиток, мабуть, обирає того касира, який видається йому або найприязнішим, або найдурнішим.

Я гадаю, що, зайшовши у вагон, він шукає порожнє купе, де сідає:

1) або біля вікна — тоді він зможе повернутися спиною до можливих супутників і, вдавши, ніби милується краєвидами за вікном, позбавить їх бажання починати розмову і водночас стежитиме за тим, що діється в купе, завдяки відображенню у склі;

2) або біля дверей, щоб мати змогу спостерігати за коридором.

Припустімо, що він сів біля дверей.

Свідомий своєї важливості й, можливо, дещо гордий нею, Моравець, мені здається, думає про те, що ґестапо не пошкодувало б нагороди, якби дізналося, кого перевозила німецька залізниця того дня.

Кожен рух у вагоні змушує його нервуватися.

Кожна зупинка потяга.

Час від часу заходять люди й підсідають у купе до Моравця, і скоро вагон наповнюється підозрілими особами. Звісно, там є й бідняки, і люди, що подорожують родинами, — щодо них непокоїтися особливо не варто, але є й добре вдягнуті чоловіки.

Коридором пройдеться чоловік без капелюха, і Моравець замислюється над цією деталлю. Він згадує своє стажування в СРСР, коли йому довелося почути, що там, у Радянському Союзі, чоловік у капелюсі — це точно або іноземець, або працівник НКВД. У такому разі, ким у Німеччині може бути чоловік без капелюха?

Я думаю, Моравець робить багато пересадок, не одну годину чекає на потяги, просиджуючи на вокзалах, а це додаткове напруження. Він чує, як продавці газет, наче на аукціоні, істерично й переможно вигукують заголовки свіжих новин. Моравець, певна річ, мусив кілька разів повторювати маневр із залізничними касами, бодай якомога довше приховувати, куди насправді прямує.

Зрештою він прибуває на митницю. Гадаю, документи Моравець мав фальшиві, але яка національність у них зазначена, я не знаю. Хоча напевне тут нічого сказати не можна, адже в Лондоні він був із місією, узгодженою з англійською владою. А перед поїздкою до столиці Великої Британії на кілька днів затримався в балтійських країнах, де, мабуть, зустрічався з колегами. Таким чином, він не потребував прикриття і, можливо, не забезпечив собі жодного.

Можливо, Моравця, документи якого були в цілковитому порядку, пропустили без будь-яких запитань. Однак, навіть у такому разі, час для чеха мусив зупинитися на кілька тих особливих секунд, протягом яких прикордонник пильно вивчав його паспорт.

Хай як там було, а Моравець перетнув кордон.

Коли він вийшов із потяга і, ступивши на рідну землю, усвідомив, що небезпека позаду, його охопило безмежне полегшення.

Пізніше Моравець зізнається, що відтоді йому дуже довго не доводилося зазнавати приємних почуттів.

51

Австрія — перша здобич Райху. Країна за один день перетворюється на німецьку провінцію, і сто п’ятдесят тисяч австрійських євреїв нараз опиняються під владою Гітлера.

1938 року про їхнє винищення ще не йшлося. Схилялися скоріше до того, щоб змусити їх виїхати з країни.

Щоб організувати еміграцію австрійських євреїв, до Відня відряджають уповноваженого Службою безпеки молодого унтерштурмфюрера СС. Він дуже швидко оцінює ситуацію, і в голові в нього з’являється море ідей. Найбільше пишається офіцер, якщо вірити його заявам на судовому процесі двадцять два роки по тому, своєю ідеєю «стрічкового конвеєра». Щоб дістати дозвіл на еміграцію, євреям потрібно зібрати товстенну теку із купою різноманітних документів. Щойно теку зібрано, вони можуть здавати її до Бюро єврейської еміграції, де їхні документи потрапляють на конвеєр. Практична мета такої процедури: вилучити у євреїв усе цінне за якомога коротший час і не випускати з країни, доки вони законним чином не позбудуться свого майна. Наприкінці конвеєрної лінії майбутній емігрант дістане з кошика свій паспорт.

Так п’ятдесят тисяч австрійських євреїв зможуть уникнути гітлерівської пастки, перш ніж вона закляпнеться. На той час це рішення певним чином влаштовувало всіх: євреї щасливі, що дешево відбулися, нацисти ж тішаться, що прибрали до своїх рук значні суми. У Берліні Гайдріх вважає операцію успішною, і протягом якогось часу еміграція всіх євреїв із Райху розглядатиметься як реальне вирішення, найкраща відповідь на «єврейське питання».

А ще Гайдріх запам’ятає ім’я унтерштурмфюрера, який так добре попрацював у Відні з євреями: Адольф Айхман.

52

Саме у Відні Айхман виявив принцип, який ляже в основу подальшої політики депортації та знищення людей: вимагати від жертви активної співпраці. І справді, євреїв завжди закликатимуть самим звертатися до німецьких органів влади. У більшості випадків — чи то 1938 року для еміграції, чи то для відправлення в Треблінку чи Аушвіц — вони відгукуватимуться на вимоги своїх ворогів. Без цього неможливо було проводити будь-яку політику масового винищення, адже німці зіштовхнулися б із нерозв’язною проблемою перепису своїх жертв. Іншими словами, безперечно, були б численні вбивства, але все змушує думати, що про геноцид мова б не йшла.

Інтуїція — характерна його риса — відразу ж підказала Гайдріху, що Айхман — талановитий чиновник, якого можна зробити цінним помічником. Тоді ще жоден із них не здогадувався, що 1938 рік — це підготовка до 1943-го. Тим часом усі погляди вже обертаються до Праги. Але, знову ж таки, ні Гайдріх, ні Айхман іще не знали, яку роль кожному з них доведеться там відіграти.

53

Утім, уже спостерігаються певні ознаки. Протягом кількох років Гайдріх вимагає від своїх керівників відділів старанного вивчення «єврейського питання» й чує відповіді такого ґатунку:

— Слід позбавити євреїв засобів до існування — і не тільки економічних. У них не повинно бути майбутнього в Німеччині. Старшому поколінню можна дозволити спочити тут із миром, але тільки не молодим — їх потрібно спонукати до виїзду з країни. Що ж до методів, то сварливий антисемітизм треба рішуче відкинути. Щурів винищують не револьвером, а отрутою і газом.

Метафора, буйна уява чи підсвідомість, яка вирвалася назовні?