Уляна Пас - Холодна ніжність, Уляна Пас

Розділ 7

– Точно не хочеш залишитися? – питає, коли заходимо в ліфт. Зараз початок другої ночі і я шалено хочу спати. Бажання засинати поруч з Алексом дуже спокусливе, але відмовляюсь. 

Думаю, що на сьогодні досить. Я не впевнена, що у нас щось вийде. І що б там Алекс не говорив про те, що я тепер його дівчина, я так не думаю. Ну переспали ми, і що? Йому інша дівчина потрібна, не така, як я. 

– Точно, – кажу. 

Алекс відчиняє для мене двері автомобіля і чекає, коли сяду всередину. Коли він сідає за кермо, робить те, що добряче мене бентежить – переплітає наші пальці. 

Місто спить, немає ні людей, ні машин. І тільки ми мчимо безлюдною дорогою, і я до останнього веду боротьбу з сонливістю. 

– Які плани на сьогодні, синичко? Зустрінемось? – питає, зупинивши автомобіль біля сусіднього будинку. 

– У мене пари. А потім з братом маю зустрітися, – кажу спокійно.

– Це ти так натякаєш, що часу на мене не залишиться? – хмуриться.

– Алексе, дай мені час звикнути до того, що сталося, – кажу прямо, дивлячись йому в очі. – Я нікуди не зникаю. Твій телефон у мене є. Давай я сама тебе наберу, добре? 

– Пообіцяй, що набереш!

– Обіцяю! – усміхаюсь. – Тепер ти задоволений? 

– Майже, – шепоче і тягнеться до мене за поцілунком. Мурахи бігають тілом, коли він цілує мене. Я тремчу і відповідаю. – Тепер я задоволений, синичко!

Залишаю автомобіль і йду до під’їзду, але Алекс не поспішає залишати мій двір. Розумію, що стояти під дверима немає сенсу, тому йду далі. До своїх дверей. 

Моя конспірація полетіла під три чорти. Тепер Алекс знає, де я живу. Він повільно їде за мною. Коли відчиняю двері під’їзду, повертаюсь до його автівки обличчям і відправляю повітряний поцілунок. 

Заходжу у під’їзд, двері зачиняються, і я видихаю. Поки піднімаюсь сходами на свій поверх, чомусь усміхаюся. Мені подобається Алекс. У такого чоловіка дуже легко закохатися. Я сподіваюся, що до цього не дійде, але моє бажання бути з ним – дійсно дуже сильне. 

Можливо, вся річ у тім, що він перший чоловік, який захотів мене, а не статки мого татка. А ще Алексу байдуже, хто я така і що за історія у мене за спиною. Така таємничість мені подобається. Я не лізу до нього з запитаннями, а він не лізе до мене. 

Засинаю, щойно голова торкається подушки. Мені здається, що ніч триває не більше п’яти хвилин, тому що прокидаюсь втомленою і злою. Наче й не спала зовсім. 

П’ю каву і збираюся в універ. Навчання ніхто не скасовував, а ще мені не терпиться розповісти про свої пригоди Єві. Дуже цікаво почути думку подруги з цього приводу. Мабуть, вона назве мене божевільною, але я все одно не шкодую. 

Єва вже чекає мене біля аудиторії, нетерпляче переминаючись з ноги на ногу. 

– Як усе минуло? Ти жива, отже, татко тебе не з’їв, – хмикає. 

– Не з’їв, – кажу і кидаю сумку на підвіконня. – Але хорошого було мало. 

Розповідаю спочатку про свято, і Єві є що сказати з приводу всього, що там сталося. 

– Щось не подобається мені цей Влад, – хмуриться. – Тобі не здається, що він не просто так до тебе підійшов? 

– Що ти маєш на увазі? – дивуюсь. – Думаєш, що його хтось підіслав?

– Не хтось, подруго, а твій татусь, – заявляє Єва. – Сама подумай, якось неочікувано він вирішив примиритися. Твого хресного підключив. 

– Якщо це дійсно правда, то Олег має бути в курсі, – кажу і не хочу у це вірити. 

– Так, – киває Єва. – Я думаю, що тобі варто відверто з ним поговорити. Якщо це просто мої припущення, то нехай так і буде. Але з твоєю сімейкою по-всякому може бути. 

У мене немає слів, щоб якось спростувати припущення Єви. Я живу в цьому світі й добре знаю, що шлюб з розрахунку – це дуже часте явище. Невже мій татко вирішив продати мене якомога дорожче? Якщо це так, то я не здивуюсь. Головне, щоб Олег не був причетним до цього, інакше я сильно в ньому розчаруюсь. 

Впродовж усього дня я постійно думаю про цього Влада. На перерві мало не набрала Олега, щоб  підтвердити або ж спростувати свої припущення. Добре, що вчасно зупинилася. Мабуть, не варто з цим поспішати. Придивлюсь спочатку. 

Якщо Влад – не потенційний наречений, то ми більше не повинні зустрічатися. Ну а якщо будуть ще зустрічі, нібито випадкові, я почну хвилюватись. 

Думки про Влада, батька і хресного настільки захоплюють мій мозок, що я зовсім забуваю розповісти Єві про цю ніч. Хочу зробити це за обідом, коли разом залишаємо універ, але її терміново викликають додому, тому в кафе йду одна. 

Сідаю біля вікна, замовляю собі салат і бургер. Думки від Влада плавно кочують до Алекса. Я починаю думати, що нам варто зустрітися. Не розумію чому, та поруч з ним я наче в іншій реальності. Всі думки про батька та потенційних наречених просто випаровуються з голови. 

Дістаю телефон, щоб набрати Алекса, але не встигаю. Навпроти мене за мій же столик сідає Влад – і  всередині все стискається. Сьогодні він не в костюмі, а в джинсах і футболці. Зверху – модний піджак і дорогий годинник на зап’ясті. Влад усміхається мені так, наче в його появі тут немає нічого дивного. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍