Тетяна Гуркало - Свято Червоної Косинки, Тетяна Гуркало

6 (2)

 

— Ветхаху! — викрикнув за спиною Лялянівель.

Над головою Дарки пролетіло щось велике, темне і незрозуміле.

Чоловіки, які бігли попереду, немов на стіну налетіли і почали повільно-повільно по ній сповзати, чомусь не відходячи. Перед Даркою теж з’явилася стіна, але вона прогнулася, гасячи швидкість, і обережно відштовхнула. І на землю дівчина сіли швидше за все через несподіванку.

В вухах комаром дзвеніла тиша. Лялянівель підійшов, навіщось помахав рукою перед обличчям і допоміг встати. Чоловіки все ще сповзали по стіні, все так же повільно, аж поки вона не пропала, луснула, як мильна бульбашка, і нарешті повернулися звуки.

— Все добре? — спитав ельф, підтримуючи Дарку під руку.

Вона несміливо кивнула. Оглянулася, вишукуючи те темне, що літало.

— Он там він десь, кущі доламав, — сказав ельф.

Дарка знову кивнула, а потім пішла вперед, подивитися на чоловіків, які лежали на землі і не ворушилися. І ні, вони були живи і на вигляд навіть здорові, просто якісь прибиті.

— Невидимою стіною, — прошептала дівчина і перевела погляд на ставок, до якого було з десяток кроків.

На перший погляд там нічого не змінилося. А від другого не змогла заховатися жаба, яка розвела лапки, натягнувши між ними щось схоже на кажанячі крила і повільно підлітала до води.

— Оце так, — тільки й змогла сказати дівчина.

— Не можна кидати активовані амулети на активній магічний щит, особливо на змінюючий, — сказав Лялянівель, теж трохи подивившись на летючу жабу. — Захистний ще туди-сюди, відіб’є, а в гіршому разі пропаде, поглинувши дію амулету. Він саме для цього зроблений. А змінюючі проникні. А якщо активною магічною дією, та через іншу таку ж активну, в кращому разі щит підправить дію амулету. Так що нам пощастило, що тут лише летюча жаба, а не глибоченне вирвище.

Дарка кивнула. І посміхнулася, так, про всяк випадок.

Десь через хвилину почали збігатися люди і теж дивитися на летючих жаб. Які літали з задоволенням, варто було лише їх налякати і змусити підстрибнути. Поки люди витріщалися на жаб, Дарка знайшла і підняла з землі кочергу, теж на всяк випадок. А Лялянівель обійшов по колу все ще лежачих на землі чоловіків і голосно сказав, що з ними все добре. Навіть струску мозку немає. Мабуть тому, що трусити нема чого. Трохи полежать, дія уповільненого часу закінчиться і встануть, як новенькі.

Йому, здається повірили і втратили до чоловіків інтерес. Тим паче, жаби були цікавіші якихось бовдурів, котрі самі винні.

— Що тут сталося? — спитав власник корчми, надивившись на жаб. У Дарки спитав, у ельфа мабуть не наважився.

— Думаю, жабам вони просто не сподобалися, — з сумнівом сказала дівчина, мигцем глянувши на Лялянівеля.

— Не сподобалися?

— Звісно. Самі подивіться, чому там подобатися? Не красені, одяг поношений і брудний, бороди ще ці в декого. А жаби звикли, що цілуватися з ними приходять дівчата, — серйозно пояснила Дарка.

Всі присутні дружно подивилися на постраждалих через небажання жаб міняти дівчат на чоловіків.

— Цілуватися? — недовірливо перепитав власник.

— А чого б вони ще так завзято туди бігли, — посміхнулася Дарка. — Один так і сказав, що я для нього недостатньо прекрасна. Не принцеса з казки я. Ось і побіг шукати принцесу серед жаб. А за ним друзі. Теж про принцес, мабуть, мріяли.

Присутні з сумнівом подивилися на ставок, на летючих жаб, на постраждалих чоловіків.

— А літають вони чого? — запитала пухкенька жіночка.

— Чого тільки не зробиш, коли на тебе таке мчить. Один мій дядько якось зимою на сосну заліз, височенну, без жодної гілочки нижче середини дерева. Вовки допомогли, теж мчали на нього як ось ці до нещасних жаб. А у жаб мабуть нерви. Я чула, що у королівських осіб завжди нерви, навіть у зачарованих, мабуть.

Жіночка кивнула. Власник корчми про щось задумався. Лялянівель опустив голову і став дивитися на власні чоботи, бо не міг втримати усмішку.

— Добре, нехай собі літають, — прийняв рішення власник, розвернувся і пішов до корчми. А за ним потягнулися й інші, навіть Дарка з Лялянівелем.

І вони майже дійшли, коли з поламаних кущів виліз брудний чоловік, щось незрозуміле закричав і побіг до Дарки, розвівши руки, витріщивши очі і роззявивши рота, немов з’їсти її хотів.

Лялянівель підняв руку, щоб поставити щит, але дівчина його випередила. Вона різко повернулася до бігуна обличчям і з усіх сил вдарила по землі кочергою. А потім так і завмерла напівзігнувшись над ямою, що з’явилася біля самих ніг. Ельф все-таки виставив щит, щоб бовдур в цю яму не звалився, обережно відтягнув від неї Дарку і багатозначно сказав:

— Чого тільки не зробиш, особливо якщо мчить ось таке.

Хтось несміливо засміявся.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно