Олеся Лис - Кохана майстра смерті, Олеся Лис

Розділ 7

Вранці прокидаюся абсолютно одна, і про недавнього відвідувача нічого не свідчить. Мені навіть здається, що прихід чоловіка теж був частиною сну.

Через пару хвилин, в кімнату обережно заглядає леді Гертруда і, помітивши, що я не сплю, життєрадісно вітається і відсмикує штори, впускаючи в кімнату ранкові сонячні промені.

─ Як ти себе почуваєш, дитинко? ─ доглядальниця давно вже якось непомітно перейшла в зверненні до мене на ти, і інакше як дитинко, майже не називала.

Я не перешкоджала, бо якщо Кіан у неї хлопчик, то що ж говорити тоді мені. Тим більше, що мені самій подобалося. Дозволяло себе, хоч і ілюзорно, відчути частиною сім'ї. І зовсім не важливо, що ця сім'я дуже своєрідна.

─ Добре, ─ обережно відповідаю, прислухаючись до внутрішніх відчуттів і з подивом відзначаючи, що дійсно відчуваю себе набагато краще. Навіть нічні переживання більше не ятрять мою душу, навпаки вона спокійна і умиротворена. А ще сповнена якоюсь незрозумілою надією і збудженням. ─ Сьогодні погода чудова, ─ відзначаю я. ─ Як вважаєте, можна мені вийти на вулицю? Я вже так скучила за свіжим повітрям.

Доглядальниця співчутливо дивиться на мене, наморщивши лоба в непростих роздумах.

─ Я навіть не знаю, дорога. Майстер Кіан ніяких розпоряджень з цього приводу не давав.

─ Ну, раз не давав, значить, і не забороняв? ─ роблю логічне припущення, і бачу невпевненість в очах жінки. ─ Леді Гертруда, будь ласка! Я вже не можу сидіти під замком. А ми візьмемо плед, книги, рукоділля і просто посидимо, ─ складаю молитовно руки, і помічаю, що добра бабуся починає коливатися. ─ Подумайте, яка різниця, де я буду сидіти, в ліжку або на траві? А свіже повітря дуже сприятливо впливає на процеси одужання.

─ Гаразд, умовила, ─ з зітханням здається вона. ─ Але тільки після того, як поснідаєш. А як тільки відчуєш втому або нездужання, ми тут же повертаємося.

Я з ентузіазмом киваю, не в силах стримати радість. Невже скоро я побачу щось крім уже порядком обридлих стін моєї спальні?

Поглинаю принесену Гертрудою кашу, навіть не відчуваючи її смаку, запиваю все чашкою солодкого молока, і з переможним виглядом дивлюся на задоволену нянечку. Вона з жартівливим докором хитає головою і допомагає мені одягнутися.

Спускатися по крутих кам'яних сходах досить таки важко, але я намагаюся не морщиться від неприємних відчуттів, щоб пильна доглядальниця не порахувала це приводом повернутися назад.

Внутрішній двір зустрічає нас шумом і суєтою. У замку, виявляється, живе досить таки багато народу, якого я досі не бачила. Поки ми вибиралися на вулицю, я вже встигла познайомитися з парочкою просковзнувших повз нас служниць ─ Лілі і Кіной, економкою ─ Бланід, керуючим ─ Сагертом і кухаркою ─ Морою. Всі зі мною шанобливо віталися, співчутливо цікавилися здоров'ям і бажали всього найкращого. Я такого не очікувала.

Не дивлячись на те, що розповіла Гертруда, підсвідомо все ж передбачала, що не всі мене прийняли і увірували в мою невинність. Але, мабуть, Кіана тут вважали незаперечним авторитетом і довіряли його думці цілком.

Влаштовуємося ми на невеликій ділянці, засадженій деревами, яка гордо іменується садом. У ранкові години він повністю освітлений сонцем, і після вогкості кам'яних стін сидіти на пледі одне лише задоволення. Гертруда прихопила кошик з в'язанням і береться знову за шарф, я влаштовуюся з недочитанним вчора підручником і знову пірнаю в нетрі евокаціі.

Чому мене так приваблює наука, що дозволяє викликати духів померлих і вивчає астральні світи, я сказати не можу. Але точно знаю ─ це ні краплі не пов'язано зі смертю Джерома. Справа в чомусь іншому, а ось у чому, я поки не знаю.

─ Може, не читала б ти, дитино, цю книгу? ─ видає Гертруда. ─ А то знову кошмари будуть снитися.

Я з подивом піднімаю голову від сторінки, яку докладно вивчаю, і здивовано дивлюся на літню леді. Вона і правда думає, що справа саме в цьому?

─ Це всього-на-всього підручник, ─ знизую плечима.

Гертруда підтискає губи, всім своїм виглядом показуючи, що вона так не вважає, але далі розвивати тему не починає. Я ще хвилину дивлюся на неї, але жінка показово демонструє, що дуже захоплена рукоділлям, і я теж беруся за своє заняття.

Сонце непомітно перекочується в зеніт і починає відчутно припікати. На спеці леді Гертруду розморило, і вона з часом починає клювати носом. Я не заважаю їй відпочивати, тихенько читаючи сторінку за сторінкою, і припиняю лише тоді, коли на книгу падає тінь.

Піднімаю очі і зустрічаюся з злегка глузливим поглядом чоловіка. Мовчки притискаю палець до губ, киваючи на милу сплячу жінку. Він піднімає брови, докірливо хитаючи головою, а потім простягає мені руку, пропонуючи встати. Трохи повагавшись, приймаю запрошення, закладаючи сторінку в підручнику цупкою травинкою. Погляд чоловіки зупиняється на назві книги, і я бачу, як його брови повзуть вгору. Що? Здивовані, майстер? Я і сама здивована?

─ Ти невимовно мене здивувала, Айне, ─ притримуючи мою талію, Кіан кудись веде мене за собою. ─ Щось я раніше не помічав за тобою особливої ​​любові до наук Манна.

Іду обережно, але підтримка чоловіка істотно полегшує дорогу.

Ось що я повинна відповісти? Я й сама не розумію, чому тяжію до знань, які раніше обходила стороною.

─ Так ось. Вирішила надолужити згаяне, поки є можливість. Якщо мені не зраджує пам'ять, то оцінка за некромантію повинна йти в диплом ... ─ придумую на ходу перше-ліпше виправдання.

─ Ах, он воно як! ─ скептично смикає куточком губ майстер. ─ А я вже було подумав, що справа в мені ...

Зніяковіло хмикаю і починаю з інтересом озиратися навколо.

─ А куди це ти мене ведеш? ─ сад поступово закінчується, і ми виходимо на застелену травою рівнину, яка тягнеться на сотні метрів вперед, закінчуючись крутим обривом прямо в море. Від відкрилася картини миттєво перехоплює дух.

─ Сюди! ─ крізь шум хвиль долинає відповідь на моє запитання.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍