Юлія Міхаліна - Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна

У ці миті сама була не впевнена мала на увазі вино, або щось більше. Секрет виживання? Секрет запаморочливого і швидкого успіху?

— З Вами, мила Маргарито, — явно видаючи у власних словах прихований сенс, впевнено промовив Чернишевський, — обов’язково. Але всьому свій час. Якщо я прямо зараз розкрию секрет нашого кращого вина конкурентам, а вони почнуть виробляти щось подібне, як думаєте, чи залишиться це нашою фішкою і гордістю? — повертаючись до Рощина.

— Та Ви стратег, Олег. В’ячеславович. — Кирило, відставивши вбік бокал, взявся за обід. Спритно орудуючи ножем і розрізаючи стейк, додав: — Далеко підете.

Залишивши зауваження, Чернишевський наслідуючи приклад ймовірного суперника, потягнувся до столових приладів, не припиняючи стежити за Маргаритою.

Дівчина, переводячи погляд з одного чоловіка на іншого, так і не змусила себе проковтнути хоч шматочок. Їжа — останнє, що хвилювало цієї миті. Як думати про щось приземлене, коли життя приймало настільки несподівані повороти? Коли сиділа між двома чоловіками, без сумніву, сильними та владними. Один із яких буквально вирвав із лап минулих поневірянь і бід. А другий… Одного разу намагався це зробити, але не зміг. Обидва самовпевнені й серйозні. Той, що розумів без слів колись, і той, який впевнений, що розуміє зараз. У чомусь схожі, але занадто різні. Обидва по-своєму дорогі Маргариті.

Можливо, за інших обставин їм би вдалося знайти спільну мову, але розташовуючись не тільки по різні боки за столом, вони були по різні сторони життя загалом. В іншій ситуації спробувала б щось змінити, у тому числі свій вибір, але зараз він вирішений заздалегідь.

— Як Ви ставитеся до співпраці? — через кілька хвилин мовчання різко видав Рощин, відклавши виделку та ніж.

— Залежить від того, що мається на увазі під співпрацею? — продовжуючи їсти, відмахнувся Олег.

Здається, його майже не хвилювало те, що відбувалося. Виглядав Чернишевський цілком дружно і спокійно. Чого не скажеш про Кирила, який був, немов, на голках. Це не віщувало нічого доброго.

— Ви прекрасно знаєте, що я маю на увазі! — піддаючись уперед, з натиском повторив Рощин. Піднявши келих, прошипів: — Виробництво елітного вина, безумовно, прекрасно, але Ви повинні усвідомлювати, що поодинці довго на плаву не протримаєтесь.

— Цікаво, звідки така впевненість? — відсунувши тарілку, Олег склав руки на грудях, втупившись на Рощина.

— Багаторічний досвід ведення бізнесу, — пирхнув Кирило. — На відміну від Вас. За останні роки, знаєте, скільки таких компаній як «Перлина» я зустрічав? Безліч. Знаєте, скільком із них вдалося закріпити своє становище й реально втриматися на ринку?

— І скільком же? — покрутивши бокал, поблажливо хмикнув Чернишевський.

— Одиниці.

— Всі із чогось починають, — знайшов, здавалося, вагомий довід Олег. — Якщо не вийшло в когось, не означає, що не вийде в мене. Ризик — благородна справа.

Тут Марго була згодна із Чернишевським. Тільки ризикуючи вона могла вийти переможницею. Він був не завжди виправданий, не завжди спрацьовував, але не намагаючись, сиділа б досі в клітці, виконуючи чужі примхи. Не дарма кажуть: хто не ризикує, не п’є шампанського. Правда, ризик Олега їй із Рощиним зовсім не на руку.

— Якщо він виправданий, — спустошивши склянку, кинув Кирило. — Я припускав, що Ви розумніший і здогадаєтеся, що такі пропозиції, як ця, я роблю далеко не кожному. Зізнайтеся собі, нарешті, що це Ваш єдиний шанс.

— Шанс, вибачте чого? — без найменшої зміни в настрої та голосі не здавався Чернишевський. — Подарувати Вам безоплатно можливість влитися в Internal Group коштом моєї компанії та отримати миттєве визнання в Західній Європі?

— Якщо й так? — не приховуючи справжніх намірів за маскою ввічливості. — Що поганого в злитті з однією з найбільших компаній країни? Ви маєте розуміти, що без нас «Перлині» немає ходу в Internal Group?

— Тоді дивно, чого Ви так переймаються, Кирило Сергійович? Ми не зазіхаємо на Вашу славу. Просто дозвольте нам мирно існувати на ринку і все.

Маргарита в міру перебігу розмови переводила погляд з одного чоловіка на іншого, намагаючись зловити потрібний момент, щоби втрутитися. Але з кожною секундою атмосфера розпалювалася, чоловіки в словесних чварах її практично не помічали.

— Чернишевський, давай відверто, — переходячи на «ти» й забуваючи про залишки ввічливості, гримнув Кирило. Це могло говорити про одне — його терпіння луснуло. — Ти готовий на злиття з «Golden Grove»?

— Ні.

Однозначна, чітка, лаконічна відповідь. Та, що не терпить заперечень або міркувань. У голосі Олега відчувалася сталь. В очах — льодовий холод. Впевненість у кожному русі та видиху. Він не відступить, Маргарита відчувала. Незалежно від причини зараз запросто наживе собі ворога в особі Кирила, але не змінить рішення.

Дивлячись, як Рощин різко підхопився зі стільця й  у серцях кинув серветку на стіл, яким поглядом оглянув незворушного на вигляд Чернишевського, Марго сотні разів пошкодувала, що прийшли сюди, а Олег виявився настільки упертим і не охочим йти на компроміс. Злилася, що ця зустріч сколихнула минуле, котре здатне принести нові потрясіння в сьогоденні. Усвідомлювала, що Кирило не спустить із рук таку зухвалість. Про те, що Олег піде на поступки більше не могло бути й мови.