Ангеліна Кріхелі - Не в красі щастя, Ангеліна Кріхелі

Глава 7

Збираючись на роботу енергійніше, не дивлячись на крепатуру після вчорашнього генерального прибирання, Аліна активно спілкувалася з Голдом, який ні на крок не відставав. Він начебто заповнював таким чином час її відсутності вдома.

Поки вона готувала сніданок, щеня притягло до її ніг усі свої іграшки, сів перед нею, виляючи хвостом і  дивлячись в очі.

- Як думаєш, Голде, що таке можна принести тітці Нюрі, щоб і не образити, а й порадувати?

Цуценя схилило голову на бік, ніби замислилося, і підштовхнуло носом до неї свій гумовий шипастий м'ячик.

Аліна ласкаво засміялася, погладила собаку.

- Боюся, що твій чудовий м'ячик їй зовсім ні до чого. Розумієш, адже треба не образити її, не зачепити гордість. Але віддячити за підтримку...

Голд закрутився, забігав по квартирі, притягнув кісточку-ласунку.

- А ласощі - не така вже погана ідея, - задумливо промовила дівчина.

Присіла перед собакою і зазирнула у вічі.

- Та ти в мене молодець!

Голд щасливо лизнув її в обличчя.

По дорозі на роботу Аліна забігла до магазину та купила велику плитку шоколаду.

Мила вона, звісно, сама. Але тітка Нюра розповіла їй багато цікавого про людей, з якими доведеться мати справу, суттєво не лише заощадивши цим час, а й позбавивши потреби набивати зайві шишки.

І більше - спостережна бабуся окреслила загалом навіть деяких постійних клієнтів фірми. При цьому, мова її була зв'язною та грамотною. Цікаво, чому вона присвятила своє життя перш, ніж суспільство випхнуло її з обойми, як патрон, що відсирів?

Шоколад тітка Нюра прийняла зі зніяковілістю та дивним блиском в очах. Але перш, ніж Аліна встигла щось зрозуміти чи запитати, прибиральниця жваво ретирувалася, залишивши її одну.

Втім, самотність не тривала довго. Марина, що впорхнула в кабінет, свиснула від подиву, озирнувшись.
На підлозі, збоку від столу височіли стоси порожніх і наповнених паперами папок, на столику перед диваном - гора нових і не дуже канцтоварів, на столі - скромна збірка книг. В основному, з діловодства, психології та словники. Все це треба було відсортувати та впорядкувати.

- Ти прямо серйозно заморочилася, дивлюся, - зауважила подруга дитинства.

- Чому ні? - Знизала плечима Аліна, ретельно складаючи в ящики столу відібрані канцтовари і записуючи в блокнот, чого їй не вистачає для роботи.

БФП виявився несправним, картриджі пересохли, усередині зажований лист. "Викликати майстра", зауважила Аліна, переходячи до наступного ящика столу.

- Я сподіваюся, що зможу працювати тут. Отже, потрібно поставитися до завдань серйозно. А розпочати роботу, не розібравшись із усім цим, було б важко.

Тітка Нюра, що заглянула, побачивши Марину, чомусь змінила теплу усмішку похмурим поглядом і поспішила помчати у своїх справах. Напевно, засмутилася, що Аліна зайнята і їм не вдалося поговорити.

Дівчина пообіцяла собі пізніше розшукати її та з'ясувати це. А тим часом заварила чай для подруги, і збиралася зробити такий собі, коли до приймальні увійшов Максим.

Він невдоволено насупився, вирішивши, що секретарка влаштувала посиденьки з подругою. Однак, придивившись, зрозумів, що це не так. Аліна не виглядала зацікавленою пліткаркою. І поки Марина, як завжди, сьорбала чай, прицмокуючи, його референт планомірно розбирала завали на журнальному столику.

- Добрий ранок! - голосно привітався він, даючи знати про свою присутність.

Марина одразу замуркотала, підійшла впритул, дзвінку цмокнувши в щоку.

Чоловік скривився. Терпіти не міг показових проявів почуттів. Вона ніби заявляла на нього свої права, вішала бирку "Моє. Руками не чіпати". Тим самим прирівнюючи його до речі та принижуючи. Скільки б він не намагався пояснити це, дівчина завжди тільки ображено надувала губи і заявляла, що він соромиться її.

Аліна красномовно подивилася на шефа, одним поглядом нагадуючи про його вчорашню неввічливість і одночасно співчуваючи йому. Здається, їй також не імпонувала така поведінка. Цікаво.

- Доброго ранку, Максиме! - тихо пролунав її мелодійний голос.

- Вам ще багато часу потрібно, щоб розібратися з усім цим? - почуваючись незручно, уточнив начальник.

– Сподіваюся за сьогодні впоратися, – Аліна оцінила масштаби майбутньої праці.

Макс кивнув і зібрався увійти до свого кабінету. Марина помчала слідом, за його спиною скрививши пику. Вона завжди так робила. З усіма. Максу навіть не потрібно було дзеркало чи обертатися, щоби знати це.

Аліна зніяковіло посміхнулася їй, не знаючи, як реагувати.

- Максиме? - гукнула дівчина.

Він стрімко обернувся. Марина різко зупинилася, розплескавши на себе чай, який на щастя вже почав остигати.

- Ох, - невдоволено пробулькотіла вона, намагаючись струсити краплі. Але вони тільки глибше в'їдалися в тканину, розпливаючись добре помітними плямами.

Звинуватити їй не було кого. Адже сама оплашувала. Під руку вчасно підвернулась тітка Нюра, яка вирішила ще раз заглянути.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍