Джеймс Аллен - Біблія саморозвитку. Ілюстроване видання. Наполеон Гілл. Думай і багатій. Лао Цзи. Дао-де-цзин. Джеймс Аллен. Як людина мислить

чиказькі біржові маклери, яким вдалося «склепати» сірниковий трест і корпорацію з виробництва крекеру, теж набридали Моргану, і теж зазнали невдачі. Елберт Г. Гері, якого Морган вважав лицемірним сільським юристом, також не справив належного враження на великого фінансиста.

До того, як красномовство Шваба відкрило очі Дж. П. Моргану на всю потенційну вигоду цього проекту і надихнуло його на таке, не побоюся цього слова, сміливе фінансове починання, вся ця затія здавалася йому лише божевільної мрією про легкі гроші.

То була ера «фінансового магнетизму», яка об'єднувала тисячі маленьких і часом неефективно керованих компаній у великі і конкурентоспроможні ділові комбінації. І не останню роль у цьому всьому зіграв Джон Гейтс, який був справжньою акулою бізнесу. На той час Гейтс вже створив з ряду невеликих концернів велику компанію з виробництва колючого дроту під назвою «Американ Стіл енд Вайер», а разом з Морганом вони створили сталеливарну компанію «Федерал Стіл». Морган, у свою чергу, володів ще двома великими концернами.

Але у порівнянні з гігантським, так званим «вертикальним», трестом Ендрю Карнегі, яким володіли і керували п'ятдесят три партнери, всі інші об'єднання і компанії здавалися просто нікчемними. Як не крути, ніхто не міг зрівнятися з підприємствами Карнегі, і Морган знав про це.

Карнегі, цей ексцентричний старий шотландець, теж це знав. Зі свого шикарного замку Скібо (Шотландія) він дивився, спочатку з розвагою, а потім із роздратуванням на спроби невеликих компаній Моргана залізти «на його територію». Коли ці спроби стали занадто зухвалими, Карнегі охопив гнів і жага відплати. Він вирішив створити «конкурента-двійника» для кожного підприємства своїх суперників. До цього моменту його не цікавили ні дроти, ні труби, ні обручі, ні листове залізо. Його цілком влаштовувало продавати компаніям необроблену сталь, а ті вже хай роблять з нею, що хочуть. А зі Швабом на посаді голови правління свого сталевого концерну «Карнегі стіл компані» він планував просто-напросто загнати своїх ворогів у кут.

Таким чином, саме у промові Шваба Морган побачив вирішення своєї проблеми. Трест без Карнегі — це як сливовий пудинг без слив.

Промова Шваба ввечері 12 грудня 1900 року, безсумнівно, несла у собі рішення, хоч і не давала гарантій, що величезне підприємство Карнегі можна перенести під керівництво Моргана. Шваб говорив, що за сталевим бізнесом майбутнє, про те, що для підвищення ефективності виробництва потрібна реорганізація. Він говорив про необхідність спеціалізації виробництва і про утилізацію невдалих підприємств. Він говорив про концентрацію зусиль на процвітаючих напрямках, про економію на транспортуванні металу і про захоплення іноземних ринків збуту.

Більш того, він вказав цим акулам бізнесу на їх помилки. Шваб вважав, що створення монополій, підвищення цін і отримання надприбутків — це те, що тягне ринок донизу. Недалекоглядність такої політики, казав він своїм слухачам, полягає в тому, що вона заганяє ринок у суворі рамки, тоді як все навколо прагне розширення. Він стверджував, що зниження ціни на сталь сприятиме економічному розвитку та розширить можливості ринку, з'явиться більше сфер застосування сталі, що дозволить захопити досить великий сектор світової торгівлі. Насправді, тоді, ще цього не усвідомлюючи, Шваб став «апостолом» сучасного масового виробництва.

Так закінчився той доленосний вечір у «Юніверсіті клаб». Морган пішов додому, щоб подумати про райдужні прогнози Шваба. Сам Шваб повернувся до Піттсбургу, щоб і надалі керувати сталеливарним бізнесом Карнегі. Всі повернулися до звичайного життя, затамувавши подих в очікуванні подальшого розвитку подій.

І події ці не змусили себе довго чекати. Моргану знадобився всього лише тиждень, щоб «переварити» ласий шматочок перспектив, про які говорив Шваб. Прийшовши до висновку, що це не спричинить ніякого фінансового нетравлення шлунка, він забажав зустрітися зі Швабом для ділової розмови, але цей молодий чоловік виявився досить «сором'язливим». Шваб побоювався, що пану Карнегі може не сподобатися, що він як голова правління його компанії заграє з «Королем Волл-стріт», вулиці, на яку Карнегі зарікся ступати. Потім Джон Гейтс, який виступив посередником у цій затії, запропонував Швабу «випадково опинитися» в готелі «Бельв'ю» у Філадельфії, де так само випадково «опиниться» і Морган. Однак, коли Шваб прибув до Філадельфії, Морган недоречно захворів і змушений був залишитися у своєму будинку у Нью-Йорку. Але старий Морган дуже наполягав на зустрічі, тож Шваб здався і все ж вирушив до нього у Нью-Йорк.

Деякі історики-економісти впевнені, що з самого початку і до кінця все це було задумано самим Ендрю Карнегі. Що саме цей старий хитрий шотландець все влаштував так, щоб звести Моргана зі Швабом — і знаменита промова за вечерею, і довірчі бесіди Шваба з Грошовим Королем. Але як на мене все було якраз навпаки. Коли Шваб прийшов на ділову бесіду, він навіть не уявляв собі, як його «маленький бос» (так називали Карнегі) поставиться до його пропозиції щодо продажу компанії, особливо з огляду на те, що продавати треба було групі людей, яких Ендрю, м'яко кажучи, недолюблював. Але Шваб підготувався до цієї зустрічі, взявши з собою шість аркушів старанно розписаних аргументів і підрахунків, які врешті-решт все ж переконали Карнегі в реальній вигоді для нього продажу кожної компанії з виробництва сталі, яку Шваб вважав важливою деталлю у своєму новому металургійному промисловому механізмі.

Чотири чоловіки всю ніч працювали над цими розрахунками. Звичайно, одним з них був сам Морган. Також там був його аристократичний діловий партнер і вчений Роберт Бекон. Третім був Джон Гейтс, якого Морган зневажав за його афери, але вельми охоче використовував як знаряддя для досягнення своїх цілей. Четвертим був Шваб, який знав про процеси виробництва та продажу сталі більше, ніж будь-хто. Протягом всієї цієї нічної зустрічі, ніхто ні разу навіть не ставив під сумнів підрахунки цього піттсбурзького генія. Якщо він казав, що компанія коштує стільки-то, значить, вона коштувала рівно стільки і ні центом більше. Він також наполягав на тому, щоб в об'єднання входили лише ті компанії, які називав він. Він хотів створити корпорацію, в якій не буде дублюючих одне одного виробництв. Виняток не робився навіть для друзів Моргана, які хотіли задовольнити свою жадібність, увійшовши в об'єднання і зваливши фінансовий тягар своїх компаній на широкі плечі Моргана.

На світанку Морган встав з-за столу і випрямив спину. Залишалося тільки одне питання.

«Як ви думаєте, ви зможете переконати Ендрю Карнегі продати компанії?» — запитав він.

«Я спробую», — відповів Шваб.

«Якщо ви зможете умовити його, все інше я беру на себе», — сказав Морган.

Поки що все йшло за планом. Але чи продасть Карнегі свої компанії? І якщо так, то скільки зажадає за них?