Сунь Цзи - Мистецтво війни

всіх красунь. Набралося 180 дівчат. Сунь-дзи розділив їх на два загони. На чолі кожного загону він поставив одну з улюблених наложниць вана Хе Люя і наказав усім дівчатам узяти в руки алебарди. Інструктуючи наложниць, він запитав їх: «Чи знаєте ви, де ваше серце, права і ліва рука, спина?». Жінки відповіли: «Знаємо». Сунь-дзи продовжував: «По команді “Вперед!” поверніться обличчям туди, куди дивиться серце. По команді “Ліворуч!” поверніться у бік лівої руки. “Праворуч!” — у бік правої руки. “Назад!” — у бік спини». Дівчата відповіли: «Зрозуміло».

Оголосивши порядок дій, Сунь-дзи підняв сокиру, а тоді ще раз детально й чітко все повторив. Після того він подав сигнал барабанним боєм: «Праворуч!». Але жінки лише розсміялися. Сунь-дзи сказав: «Якщо порядок нечіткий і команди незасвоєні — це провина військового начальника». Він ще раз детально все пояснив і подав барабанним боєм сигнал: «Ліворуч!». Жінки знову розсміялися. Сунь-дзи сказав: «Якщо порядок нечіткий і команди незасвоєні — це провина військового начальника. Але якщо порядок чіткий, але його не виконують — це провина командирів».

Сунь-дзи вирішив покарати на горло командирів правого і лівого загонів. Уський ван, який спостерігав з тераси за тим, що відбувається, дуже злякався, адже збираються стратити його улюблених наложниць. Він поспіхом послав гінця вниз із розпорядженням: «Я вже переконався, що ви полководець, умієте керувати військами, але без цих двох наложниць мені їжа не буде солодкою. Я не хочу, щоб їх карали». Сунь-дзи відповів: «Я вже призначений командувачем. Коли командувач перебуває у війську, не всі накази правителя є для нього обов’язковими». Тоді він відрубав голови двом командирам загонів — для прикладу іншим, призначив нових і знову почав давати розпорядження барабанним боєм. Жінки почали слухняно повертатися праворуч і ліворуч, рухатися вперед і назад, змінювати порядок лаштувань відповідно до команд, причому вони не наважувалися видати жодного звуку.

Тоді Сунь-дзи послав гінця доповісти вану: «Військо вже приведене до ладу. Ван може спуститися для особистої інспекції. Яким чином правитель не побажав би використати його, військо піде у вогонь і воду». Однак правитель несподівано виявився незадоволеним. Він сказав: «Я знаю, що ви чудово керуєте армією. Навіть якщо завдяки цьому я стану правителем над правителями, я не бажаю досягати мети такою ціною. Полководцю, будь ласка, розпустіть армію і повертайтеся до себе. Я не бажаю продовжувати!». Сунь-дзи відповів: «Ваша величність любить лиш слова, але не може осягнути їхнього сенсу».

Щойно ми прочитали красиву криваву історію. Відклавши вбік етичну частину оповідання, спробуємо розібратися, що ж важливе в цій історії. Тож виділимо кілька важливих елементів:

①Сунь-дзи вибрав на відповідальні позиції улюблених наложниць вана.

②Наложниці отримали всі необхідні інструкції в цій змодельованій ситуації.

③Після того, як було створено ситуацію наднапруги («показове покарання двох дівчат»), наложниці були готові «піти в вогонь і воду». Тобто вони були готові до подолання будь-яких меж для досягнення мети.

④Сунь-дзи «допоміг» дівчатам відчути персональну відповідальність за результат. Він допоміг їм зрозуміти, що їхнє особисте виживання і виживання всієї групи залежить від кожної з них. Вони відчули себе єдиним цілим. У своїй книзі Сунь-дзи сказав: «Принцип керування великою армією — той самий, що й кількома вояками. Наказувати великій армії — те саме, що й кільком воякам, це питання організації комунікацій. Що допомагає солдатам з різних частин війська могти протистояти ворогові? (Сунь-дзи, частина 5).

У битві з левами вовки мають страшні можливості. Із сильним бажанням виграти, без страху програти вони твердо тримаються мети, виснажуючи левів у будь-який можливий спосіб.

Виконавчий директор компанії Procter & Gamble Алан Лафлі говорить про схожу ситуацію в сучасних умовах: «Згадайте ситуацію, коли ніхто не знав що робити, ви прийшли з рішенням, а люди навіть не думали, що ви можете прийти з ним. Або ви створили щось, а люди думають, що це не могло бути створеним... коли це стається в нашій компанії, це ніколи не відбувається зусиллями однієї людини. Це завжди група. Зібрати всіх в одному човні, гребти разом в одному напрямку — це справді велика радість, особливо коли ви виграєте».

Ері Грейтенс говорить, що майже всі чоловіки, які пішли служити в лави «морських котиків», мають одну спільну рису: «Чоловіки, які здавалися неймовірно слабкими на початку тренування — блювали на перегонах, не могли підтягнутися — витримали до кінця. Деякі чоловіки, які боялися, часом аж до дрижаків, також витримали. Усі, хто вижив, мали одну спільну рису. Перед лицем найбільшого випробування у їхньому житті вони здатні були вийти за межі власного болю, забути про власний страх і запитати: «Чим я можу помогти хлопцеві, який поруч зі мною?» Крім хоробрості та фізичної сили, вони вміли думати про інших, присвячувати себе вищій меті.

Кидай своїх солдатів у місце, де немає виходу, тоді навіть смерть не змусить їх відступити. Коли вояки не бояться померти, вони докладуть максимальних зусиль, щоб вистояти. Коли воїни в дуже небезпечному місці — вони втрачають почуття страху. А коли нікуди втікати, їхній бойовий дух твердий. Якщо ви проникли глибоко у неприязний терен, то маєте триматися купи. Якщо немає іншого виходу, воїни безстрашно б’ються, а отже, без настанов і повчань будуть пильні й без нагадувань зроблять якнайкраще. Без примусу вони будуть згуртованими. Без наказів — довіряться тобі й ітимуть за тобою (Сунь-дзи, частина, 11).

Той, хто знається на веденні війни, може вести всю армію, наче одну особу. Він позбавляє воїнів вибору (Сунь-дзи, частина 11).

Коли генерал дає бойове завдання, то ніби підводить своїх людей до драбини, змушує їх високо піднятися, а драбину забирає, щоб відрізати шляхи відступу (Сунь-дзи, частина 11).

У місцевості смерті належить показати готовність битися до скону. Тож психологічне налаштування воїнів має бути таким, щоб вони оборонялися, коли їх оточили. Якщо ж їм немає іншого виходу — вони змагаються до загину. У надзвичайно складних ситуаціях солдати неухильно виконують накази (Сунь-дзи, частина 11).

Кидай своїх у небезпечну місцевість — і вони виживуть. Розмісти їх у місцевості смерті — і вони житимуть. Скеруй підлеглих у небезпеку — і вони обернуть поразку на перемогу (Сунь-дзи, частина 11).

Як бачимо, сценарій Сунь-дзи визначав реалізацію мистец­тва війни у модельній ситуації, до якої були залучені значимі для правителя (вана) люди — наложниці. Їхня безглузда смерть викликала небажання Уського вана працювати з Сунь-дзи. Але для Сунь-дзи війна —справа надзвичайної ваги для держави, справа, що визначає життя і смерть, її необхідно вивчати, неабияк пильнуючи (Сунь-дзи, частина 1).

Ван не зміг