Мері Лі - Замiж за старого, Мері Лі

Глава 11

Минали дні, а Дмитро чомусь не з'являвся. Олю стала турбувати раптом різка пропажа і батька, і нареченого, і керуючого розплідника. Вони всі змовилися разом зникнути або як це розуміти? Може банальний збіг?

Оля не переставала хмуритися, сидячи у себе в кімнаті. В голову лізли тільки погані думки, а позитив, здавалося, помчав кудись в невідомому напрямку.

Можливо, пора повернутися в батьківський дім? Не можна ж вічно сидіти у тітки, зловживаючи гостинністю. Вона, звичайно, добра - не натякне, що пора б і честь знати. До того ж племінниця сама не думала з приводу остаточного переїзду до тітки. Все-таки в місті у Олі є робота, яку та виконує на комп'ютері. Замовники зачекалися її, а вона навіть не спромоглася попередити їх про те, коли повернеться і увіллється в робоче русло.

Так, потрібно їхати додому. Там простіше знати про плани батька, ніж сидіти тут в невіданні.

Вирішено! Слід поговорити з тіткою і попередити про свій швидкий від'їзд. Досить вже ховатися від проблем.

Оля вийшла в коридор і вирушила до тетиной кімнаті, як раптом постукали у вхідні двері. Дівчина настільки занурилася у власні думки, що не відразу почула як заливається гавкітом Симона, яка повідомляла про те, що хтось прийшов.

Оля відкрила двері, що ведуть на вулицю, і здивовано підняла очі на нежданого гостя.

- Привіт, горобчик. - Усміхнувся Дмитро, окидаючи дівчину смiшливим поглядом. - Минулого разу злякалися і упорхнули від мене, тому я вирішив сам заявитися і застати зненацька. Мій несподіваний візит повинен був здивувати вас. І я виявився правий. Ось я стою на ганку, а ви від розгубленості досі не грюкнули дверима, прищемивши мені ніс.

Оля дійсно здивувалася появі Дмитра, адже він пропав на цілих чотири дні! Кошмар, вона навіть порахувала! Дівчина думала, що наречений з'явиться на наступний же день після їх останньої зустрічі. Вважала, йому невтерпеж одружитися з нею, і він збирається наполягти, щоб нарешті роздобути її підпис для укладення шлюбного контракту. А на дiлi Дмитро не особливо-то поспішав!

Оля не могла зрозуміти, чому в ній закипала злість? Або від того, що ніяк не могла з цим нахабним чоловіком розставити все по місцях, або всьому виною його запізніла поява? Але ж пройшло всього лише чотири дні! Ну... які тягнулися, мабуть, вічно.

Коли ж нарешті Дмитро з'явився, то знову став називати її «горобчиком». Олі не подобалися зменшувально-пестливі слова, так ще від сторонньої людини. Тим більше дивно щось подібне чути від чоловіка, що стоїть на ганку.

- Здрастуйте, Дмитре. Добре, що прийшли. Прошу проходьте. - Спокійно промовила Оля, намагаючись не видати справжніх почуттів. Нехай люб'язність, хоч і показна, його самого введе в глухий кут. Він-то чекає бурю, а тут зустрів штиль.

Не варто знову показувати невдоволення, від нескінченних суперечок толку мало - так вони ніколи нічого не вирішать, продовжуючи топтатися на одному місці.

- Пiшли на кухню, я чай поставлю. Я недавно приготувала млинці з творогом, не терпиться покуштувати самій. - Оля видавила привітну посмішку, і відійшла від дверей, впускаючи гостя.

Дівчина помітила, що Дмитро дещо сторопів від її люб'язності. У нього на губах застигла ввічлива посмішка, але очі прижмурилися. Він деякий час дивився на Олю з підозрою, чекаючи підступу, але все-таки переступив поріг. Чоловік зачинив за собою вхідні двері і пішов за дівчиною на кухню.

- Дякую за запрошення. - Відгукнувся Дмитро. - Хоча сам напросився. Сподіваюся, не сильно гніваєтесь з приводу мого вторгнення. Але раніше я пояснив чому зробив саме так.

- Ні, все нормально. Сідайте. - Знову посміхнулася Оля, готуючи все до чаювання. - Мене дивує, як ви Симону минули? Вона тільки своїх визнає.

- Мабуть, я свій. - Зручно влаштувався Дмитро на стільці, самому ближньому до Олі. - Перший раз мене зустріла біля хвіртки Олена Іванівна. Вона здивувалася радісному гавкiту Симони, коли я поруч стояв. Собака підпустила до себе погладити. І тоді ваша тітка дозволила мені наступного разу самостійно йти до будинку.

Оля розливала по чашках з пакетиками окріп, дивуючись позитивної реакції на Дмитра Симони - собаки, яка гавкала на чужих до тих пір, поки ті не відійдуть подалі. Невже навіть зла тварина не змогла не потрапити під чари Дмитра? Диво.

- Дмитре, давайте вже визначимося з нашими відносинами, якщо це можна так назвати. - Оля дістала млинці і розлила малинове варення, потім сіла навпроти чоловіка. - Я можу зрозуміти вигоду нашого союзу для мого батька. Але ваші мотиви мені не дуже зрозумілі.

Але ж дійсно, раніше Оля серйозно не замислювалася про прагнення самого Дмитра отримати її в дружини. Ну, припустимо, зовні сподобалася, але це ж ніяка не любов з першого погляду. У подібне не дуже вірилося. Невже він робить все це заради допомоги її батьку?

- Ви хочете одружитися на мені. - Продовжувала допитуватися Оля. - Скажіть, тільки чесно. Чому саме я?

- Ви - моя доля. Я абсолютно впевнений. - Серйозно відповів Дмитро. - Саме ви повинні стати моєю дружиною.

Оля мало не поперхнулася чаєм від такої прямоти нареченого. Подібної відповіді, ну, ніяк не очікувала почути. Невже вона розмовляє з людиною, яка не в собі. Як можна говорити такі великi слова, як "моя доля" абсолютно сторонній дівчині? Мабуть, з їх найпершої зустрічі – в будинку її батьків, Дмитро все-таки стукнувся головою добряче.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно