Ерік-Емманюель Шмітт - Концерт пам’яті янгола, Ерік-Емманюель Шмітт

— Нарешті він узявся до справи!

Цінність суперників дорівнює цінності змагання і перемоги; тож, помітивши, що Аксель насідає, Кріс відчув прилив сил.

Незважаючи на те, що сонце було в зеніті, на останніх етапах Кріс щодуху тиснув на педалі. Загадки ускладнювалися, Боб і Кім уповільнювалися, решта учасників залишилася далеко позаду; невдовзі вони опинилися вдвох, один на один, Кріс і австралієць; перегони перетворилися на дуель, якої так прагнув Кріс.

— Дуель, дует... Старий дурень Пастелла, що викладав камерну музику, твердив, буцімто я плутаю два поняття! «Дует — це коли ви граєте разом, сеньйоре Кріс, а дуель — це грати один проти одного», — повторював цей йолоп. Не дивно, що він зогнив у якомусь виші, не помічений публікою. Він так і не зрозумів, що все і завжди — дуель!

До слова, минулої середи Пол Браун попросив Акселя й Кріса виконати разом сонату Франка для скрипки і піаніно[10]. І що сталося? Через кілька тактів, зрозумівши, що Аксель взявся за твір з легкістю й свіжістю, ніби сам склав його цього ранку, Кріс вирішив привернути увагу до себе, демонструючи свої здібності, примножуючи нюанси, підкреслюючи контрасти, пожвавлюючись, коли слід бути жвавим, потім стаючи тендітнішим, замріяним, кипучим, надмірним, манерним, майстерно тлумачачи Фра́нків твір, аби гра Акселя в порівнянні здавалася скромнішою, менш блискучою. Задум удався: всі хвалили Кріса; і лише Пол Браун, скептично скривившись, зауважив одному французові, що, зрозумівши хитрість, не оцінив вигадку Кріса.

Двадцята позначка! За вказівками Кріс уже вирахував, що скарб мав міститися десь під водою, попід коралами. Отже, він міг нарешті скористатися цілим місяцем тренувань.

Випереджаючи Акселя на цілих чотири хвилини, він добувся берега, сховав ровер у кущах, добіг до бухти, вказаної на карті.

Там на нього чекала буда з фірмовим обладнанням для пірнання.

— Чудово! Я не помилився.

Щодесять секунд він стривожено озирався назад. Кріс натягнув на себе жилет, напнув на спину балон, узув ласти і приладнав маску.

Вигулькнув Аксель. Кріс, мовби вжалений, кинувся у воду — він прагнув лишатися на чолі перегонів і щодуху плив до коралів.

— За моїми розрахунками, це має бути на сході.

І він, раз-у-раз виринаючи на поверхню, плив далі. Щосто метрів він рефлекторно озирався на Акселя, — а той тим часом вирушив на захід.

— Захід? Чому він іде на захід?

Якби йшлося про когось іншого, Кріс не надав би цьому значення, та зважаючи на кмітливість Акселя, його мозок аж закипів сумнівом.

Хутко рухаючи ногами, Кріс міркував, роззираючись навсібіч — і зупинився зненацька:

— Таж він має рацію!

Він розвернувся, вповільнився, потім спробував набрати швидкості, злякавши риб, що купчилися навколо нього. Хтозна, можливо, він і мав шанс, адже Аксель мусив зрізати по скелях, а Кріс пересувався у воді.

Біля коралових рифів на достатньо великій відстані у рідкій прерії моря Крісові здалося, що він помітив якийсь невиразний обрис. Невже це скриня?! Він пришвидшився, ризикуючи задихнутися чи розтягнути м’язи.

Аксель праворуч обійшов корали і занурився вниз, поміж велетенських гострокутих масивів. Чому він раптом звернув — злякався якогось морського звіра? Чи зненацька утратив сили? Чи, може, оперся на крихку скелю? Спочатку відломився один камінь, потім другий — і ось постать Акселя зникла серед гуркоту й диму.

Кріс зупинився. Він вагався. Що робити? Кинутися до нього? Допомогти? Саме цьому його вчили на курсах пірнання. Та водночас йому кортіло переконатися, що брунатна пляма отам, ліворуч, на глибині десяти метрів — піратська скриня.

Знехотя підкорившись кодексу, Кріс підплив до збурених вод, де брикався Аксель. Опісля падіння його ноги затиснуло в проломі. Помітивши Кріса, він засмучено подав йому знак.

— Та гаразд, гаразд, я допоможу! — жестами показав Кріс. — Та спочатку витягну на узбережжя доказ своєї перемоги — предмет номер один.

Аксель, закочуючи очі, протестував і закликав на допомогу.

«Ні, старий, даруй, але на мене це не подіє! — думав Кріс, звертаючи ліворуч. — Знаю я ці виверти: спочатку я тобі допоможу, ти звільнишся, відштовхнеш мене і кинешся до предмета номер один. До речі, ти матимеш рацію, я не можу тримати на тебе серце за це, бо вчинив би так само. Та оскільки я маю вибір, спершу послужуся собі. Тож, номере другий, до скорої зустрічі!»

Поки Кріс віддалявся, Аксель все дужче смикав рукою, кривився, горлав, ризикуючи захлинутися.

— Звичайна людина, — виснував Кріс, зирнувши на супротивника, — відчуває поразку і впадає в істерику.

Кріс неквапом, доклавши чимало зусиль, підняв важку кришку, з-під якої сяйнули жовті монети, знайшов позначену першим номером, кинув її до кишені жилету; тоді він повільно розвернувся і поплив у бік Акселя.

За кілька метрів Кріс помітив тривожний знак: з-за спини — не з-під маски — Акселя піднімалися бульбашки, а тіло його було непорушним. Що сталося?

Раптом він здригнувся від лихого передчуття. А що, як кисневі трубки від’єдналися під час занурення Акселя? Кріс, панікуючи, сильно забив ластами. Пізно: Аксель, зі склепленими повіками і роззявленим ротом, був непорушним і здавався мертвим. Скелі, що стиснули його ноги, тримали австралійця на дні.

Зненацька Кріс помітив удалині якусь тінь. Кім переривав усе довкола в пошуках останньої підказки.

Піаніст миттю зметикував: або він залишиться, і тоді доведеться пояснювати, чому він не допоміг Акселеві раніше, або він потай піде, залишивши труп на Кіма.

Не гаючи часу на роздуми, Кріс заплив у рифи, аби його не помітив Кім, який саме подався у хибному напрямку. Кріс, звиваючись, досягнув пляжу, сховався за пальмами, скинув спорядження, ретельно озираючи море і сушу, де щомиті міг вигулькнути хтось із учасників.

Потім Кріс кинувся до свого ровера, похваливши себе за те, що сховав його подалі від Кіма, тож суперник уже не стверджуватиме, що Кріс був десь тут, — і щодуху вдарив по педалях. Захеканий, відчуваючи, як серце мало не вистрибує з грудей, Кріс дістався табору і переможно перетнув лінію прибуття.

Ті, кому не пощастило взяти участь у ралі або хто залишив перегони передчасно, радо вітали Кріса. Пол Браун — його рудувата шкіра аж палала на сонці, чоло вкривав піт, під пахвами темніли вологі плями — вийшов уперед і посміхнувся:

— Браво, Крісе! Я не здивований. Усі, хто брали участь у парí, вагалися між тобою і Акселем.

— Дякую.

— А хто за тобою?

— Не знаю. Востаннє я бачив Кіма. У певну мить я помітив Акселя — він спочатку наблизився, потім віддалився. Гадаю, на друге місце претендують Кім і Аксель, проте вони далеко позаду. Під час останнього випробування, залишаючи бухту, я не бачив жодного