Роберт Шеклі - Варіанти, Роберт Шеклі

вигукнув Пишний. — Я чую запах крові америкуна! До біса гарні стосунки — не мир, а меч! Нехай пазур подряпає інший пазур. Сміливість, завжди сміливість. Якщо вони одразу не впадуть — товчи, товчи знову.

— Навіть коли зважити на аналогії, які призводять до анахронізмів, — мовив капітан, — цей тип видається мерзенним, істеричним і морочливим.

Капітан увімкнув мікрофон і запитав Пишного, чи ситуацію не можна вирішити мирно.

— Мир — то для комуняцьких гоміків, — глузливо кинув інопланетянин, — але я маю пропозицію. Ви можете обрати негайне знищення незбагненною силою наших убивчих променевих гармат, після якого наш космічний флот розтрощить ваш, і згодом ми завоюємо Землю й імплантуємо спеціальні радіоконтури в мізки всіх людей, завдяки чому вони стануть нашими рабами й зазнаватимуть різних нещасть, гірших за смерть; або ж ви можете обрати альтернативу.

— Яку?

— Майже те саме, тільки ми будемо лагідніші, якщо ви не чинитиме опору.

— Обидва варіанти неприйнятні, — похмуро мовив капітан Макрой.

— Тоді я можу лише сказати: стережіться, не входьте в клінч і нехай найрозумніше створіння виграє. І пильнуйте, чужоземцю, завжди, бо я та хлопці хочемо просто вибити все лайно з вашого кодла, і ми не будемо розводитись про те, як нам діяти.

Капітан скінчив передачу й похмуро наказав людям увімкнути бойові пости. Подумки нормалізував температуру тіла й рівень адреналіну, бо мав відчуття, що настала пора тяжких випробувань.

24. Інший почутий рівень

У місці, розташування якого годі передати просторово-часовими еквівалентами, зустрілися три істоти. Задля мети зустрічі вони набули земної подоби, хоча це не було «нормальним» для жодної з них. Лідер, визнаний завдяки етичному розвиткові, називав себе Ка, щоб до нього можна було якось звертатися. Навколо його героїчного тіла й велично посадженої голови світився слабенький німб.

— Немає потреби щось пояснювати, — сказав Ка. — Усі ми, що зібралися тут, знаємо, що космічним флотам Землі і Супербуму судилось зіткнутися згідно з незмінними законами дуалізму. Знаємо й те, що Земля представляє багато добрих речей, які ми схвалюємо, натомість Супербум — це втілений процес зла і справжній осередок погані. Думаю, зайве згадувати, що для наших власних інтересів украй важливо, щоб Земля перемогла в цій битві. Крім того, ми усвідомлюємо, що з огляду на теперішню ситуацію Земля без нашого втручання має справді невеликі шанси. Чи всі ми згодні, що в нас немає потреби обговорювати ці питання?

Інші дві істоти знаками засвідчили свою згоду. Одна з них, Де-Ао, сказала:

— Я теж згоден, що немає потреби обговорювати те, що очевидне для нас. Отже, лишається єдине питання: якої форми має набути наше втручання і якої миті воно має статися?

Менінг, третя істота, проказав:

— Мій аналіз узгоджується з попередньо сформульованими аналізами. Лишається тільки запитання, що ми маємо робити і коли, але немає потреби ставити його, бо його вже виснували й поставили.

— Боюся,— мовив Ка,— що ми не можемо дозволити собі допомогти Землі жодним способом.

Співрозмовники здивовано глянули на нього

— Земля мусить впоратися сама,— мовив Ка, — з причин, які стануть очевидними для вас, якщо ви присвятите певний час десятому рівневі раціоналізації Фурно.

Співрозмовники так і вчинили й отримали таку саму відповідь, як і Ка.

— Важкий результат, — підсумував Менінг.

25. Служба аварійного постачання

— Ми постачаємо те, що вам треба і коли вам треба, — мовив містер Монітор.

— Саме така послуга мені й потрібна, — сказав Мішкін.

— Звичайно, ви отримаєте її. Кожен отримує. У нинішньому дедалі складнішому світі справді марно сподіватися, що люди самі вирішуватимуть свої проблеми. Вони б тоді не мали часу ні на що інше. Люди мусять робити свої справи. Наша справа — постачати все потрібне, щоб вирішити проблеми інших людей. Ваша справа, мабуть, якась інша. Ми робимо свою справу, а ви маєте змогу робити свою справу. У такому разі кожен задоволений.

— Це звучить надто добре, щоб бути правдою, — зауважив Мішкін.

— Атож, — підтвердив містер Монітор.

— Річ, яка потрібна мені, — заявив Мішкін, — це запасна частина до двигуна, її номер L-1223A.

— Почути — це виконувати. Ви готові платити за цю запчастину?

— Усі витрати моїм коштом.

— Ви клієнт, який мені до серця. Запчастина номер L-1223A до двигуна вже їде до вас.

Містер Монітор показав Мішкіну високі оцінки своєї праці у виданнях The New York Times, New York Magazine і Village Voice. Усі вони були несамовитим вихвалянням. Чи могли бути ще кращі рекомендації? Містер Монітор пішов.

Мішкін сів на колоду й чекав. Через кілька годин він почув гуркіт мотоцикла. Побачив чоловіка в шкіряній куртці з бахромою й замшевій шапочці, який їхав по лісу. До багажника мотоцикла був прив’язаний великий пакунок.

За п’ятдесят метрів від Мішкіна мотоцикліст наїхав на наземну міну. Вибух розшматував чоловіка, мотоцикл і пакунок.

— Як прийшло, так і пішло, — підсумував Мішкін.

26

Мішкін ішов, дуркуючи, по лісу, вбираючи краєвиди, запахи і звуки, відчуваючи повітря, справді роблячи прогулянку великою й духовною. На вустах він мав пісню без слів, а його пальці клацали в такт із незбагненним ритмом. Саме в такому настрої він натрапив на чоловіка, що зіперся на дерево.

Очі чоловіка були заплющені. Він, схоже, не дихав, але й мертвим не здавався. Його груди були голі, і на них видніла невелика бронзова табличка. На ній був напис: «УВІМКНІТЬ МЕНЕ». Над табличкою був тумблер.

Мішкін увімкнув тумблер.

Очі чоловіка негайно розплющилися. Він схопився за чоло й хитнувся, не контролюючи себе, і впав би, якби Мішкін не піймав його і не поклав лагідно на землю.

— Дякую, любий сер, — проказав чоловік. — Моє ім’я, можливо, Алекс Ґонкін, і я дуже вам винен, хоча було б, напевно, краще, якби ви вимкнули мене, бо тепер, коли я опритомнів, мій страх загрожує зруйнувати моє непевне психічне здоров’я.

— А в чому проблема? — запитав Мішкін.

— Я почув голос, який сказав: «Щоб убити його, ми повинні вбити всі його Я». Я одразу збагнув, що секрет виживання — приховати факт, що людина має багато Я. Це можна було б назвати першою лінією оборони. Друга лінія оборони — наявність Я та їхнє спілкування. Я від початку знав, що мої Я треба вбити одночасно, або якомога ближче до одночасності, щоб не дати їм дізнатися, що