Роберт Шеклі - Варіанти, Роберт Шеклі

Ні, сер, не може. Характер конфігурації цілком відмінний. Ба більше, почутий сигнал мав частотну модуляцію.

Капітан тихо присвиснув:

— Такого не міг спричинити жоден природний розряд!

— Так, сер, Джоне. На таке здатне тільки розумне життя.

— Гм, — замислився капітан.

— А є шанс, що це передає якийсь наш корабель? — із надією запитав Ріп.

Капітан похитав головою:

— Найближчий корабель земного патруля, очевидно, перебуває по той бік Фіони-ІІ.

Ріп тихенько свиснув:

— Я боявся цього!

— Це означає, — кивнув головою капітан, — що ми щойно контактували з інопланетним розумним життям цілком невідомого нам типу і швидко наближаємось до нього. Це перший контакт Землі з інопланетним розумним життям, — тихо казав він далі. — Думаю, вам краще сказати Марву Пейнтеру, що нам потрібно якомога швидше перекласти ці інопланетні імпульси.

Ластовиння Ріпа Галлідея потемніло від раптової блідості, що найшла на його обличчя:

— Джоне, я йду на своє місце. Тобто сер.

Двері ковзнули вбік, даючи пройти рудому радистові. Опинившись сам, капітан сидів і роздивлявся стереографії дружини та своїх трьох синів. Випив склянку Gatorade серед цілковитої тиші. Потім натиснув кнопку внутрішнього зв'язку.

Повідомив команді, що — поки не доведено іншого — всі діятимуть на основі припущення, що відбувся контакт з інопланетним життям із невідомими намірами. Але не згадав про рівняння Ренда-Орея, які провіщали недружній перший контакт з імовірністю 98,7%. Він мав наказ не розкривати цього, поки остаточно не з'ясують намір сигналу. Очікування лиха лише зашкодить ефективності налагодженого функціонування машини, якою стала команда.

Інженер Даф Макдермот важко ступав уздовж невисокої платформи, потім зупинився для перевірки показників роботи двигуна — вдвадцяте за годину. Всі стрілочки спокійно стояли на зеленому полі, як і мали. Але Макдермот не міг не дивитися на них, бо знав, що до миті контакту лишилося всього 2,0045 години.

— Який, по-твоєму, вони мають вигляд? — запитав Енді Томпкінс, другий помічник напарника інженера; під його зичливим, бездумним обличчям підстрибував випнутий борлак.

— Як щось із пекла, — відповів Макдермот. Про цю відповідь він згадає згодом і запитуватиме себе, чи тут не було якогось елемента дискредитованого уявлення про стимульоване стресом передбачення.

— Марве, як успіхи? — запитав капітан.

— Досить добре,— відповів Марв Пейнтер, сором'язливий, худорлявий, рудоволосий кібернетичний геній. — Ми отримаємо читабельний текст, щойно я під'єднаю цей зеро-нульовий регенеративно-імпульсний режектор у схему обробки зображень і підключу модуль перекладу до другорівневого модулю вводу даних комп'ютера.

— Ти маєш на увазі, що ми зможемо зрозуміти сигнали? — запитав капітан Макрой.

— Пусте, звісно. Це буде не точний переклад, бо ми не маємо словника, щоб порівняти. Але, якщо налаштувати комп'ютер на вибір звуків на основі ймовірностей значення й підтримувати постійний зворотний зв'язок задля увиразнення ієрархічних відмінностей, тоді ми отримаємо точне аналогічне прочитання. Але це, сер, лише моє непевне уявлення. Якщо ви захочете спробувати інший підхід...

— Марве, — урвав його Макрой, — перший закон міжпланетної співпраці полягає в тому, щоб дати змогу діяти тим, хто може, а ті, хто не може, нехай сидять у вітальні, колупаючись пальцем у носі, заткнувши рот і попиваючи каву. Я лише водій космічного корабля, а ви тут кібернетик, і те, що ви кажете, слушне, поки ви говорите мовою вашого справді вузького фаху.

— Капітане, дякую за вотум довіри,— проказав Марв, сяйнувши усмішкою. — Якби уряди на землі працювали так, як ви керуєте кораблем, людство було б у безпечному плаванні.

— Не треба цього тепер, — проказав капітан із сердитою старомодною скромністю. — Я лише дотримуюсь правил, послуговуюсь звичайним здоровим глуздом, поєдную правосуддя з милосердям, трактую кожну людину як повноцінну світову систему і самодостатню мету, попри соціальні відмінності, накинуті функціональним рейтингом. Те ваше причандалля ще працює?

Марв Пейнтер увімкнув апарат. Засвітився відеопрогравач, показавши внутрішній простір інопланетного космічного корабля. Там за пультом управління сиділо якесь створіння. Воно було двоноге, але на цьому вся схожість із людиною і починалася, і закінчувалася. Створіння було чорно-зеленим, десь метр дев'яносто заввишки, з масивною будовою тіла. Воно, здається, мало хітиновий екзоскелет. З лоба росли антени, а очі на циліндричних виростках були розведені в боки. Створіння мало великий широкий рот, у якому виднілися два ряди загострених білих зубів, як в акули.

Чужинець заговорив:

— Щиро вітаю вас, нижчі, хробаковидні й навряд чи розумні форми життя. Я Танатос Пишний — з ім'ям, як у бога смерті, головнокомандувач Малахітового роду, господар форту Шуліка, надзвичайний герцог О’Ніллс і такі інші титули, і спадкові, і надані. Мерщій навколішки, низьконароджена потолоч, і догоджайте тому, хто вищий від вас розумово, морально та фізично. Назвіть своє ім'я, ранг, серійний номер і поясніть двадцятьма словами, а то й менше, чому я не маю розтерти в кашу ваші хирляві кістки. Прийом.

— Кумедно він говорить, — мовив інженер Макдермот.

— Кумедно й паскудно, — зосереджено нахмурився капітан. — А ще й дивно.

— Значна частина такого ефекту, — пояснив Марв, — спричинена тим, що комп'ютер шукав аналоги мови інопланетянина в найближчих земних ідіомах, добираючи вирази, наявні в його блоках пам'яті. Тому, звісно, це звучить трохи дивно.

— Але чи емоційні та інформаційні конотації бодай приблизно слушні? — запитав капітан.

— Боюся, що так, — пригнічено мовив Марв.

— Тоді схоже, що в нас проблема. Моє перше враження — цей інопланетянин недружній.

— Це й моє враження, — похнюпившись, підтвердив Марв. — Сер, я думаю, він чекає відповіді.

— Я відповім, — мовив капітан і ввімкнув мікрофон. У його голові кипіли гнівні слова, наче газ, що розширюється згідно із законом Бойля. Проте він змусив себе активувати міжособистісні рівняння Мартінса-Тернера, які були частиною гіпнонавчання кожної людини, вищої від IV рівня розуму. Капітан миттю став крижано холодним і здатним до об'єктивних суджень. Він думав: «Я чув слова, які можуть або не можуть представляти об'єктивну реальність. У будь-якому разі я не відповідатиму емоційно, а намагатимусь: а) об'єктивно підійти до ситуації; б) керувати нею (якщо можливо) в інтересах Землі та людства».

«Слава Богу за "Загальну семантику" Альфреда Коржибскі», — думав капітан. А в мікрофон сказав: «Вітаю, Танатосе Пишний. Я командир цього корабля. Моє ім'я Макрой. Я приязний і мирний, як і вся моя раса. Я хочу бути в гарних стосунках із тобою й щиро сподіваюся, що ти хочеш бути в гарних стосунках зі мною».

— Кров, піт і глум! —