Олександр Олесь - Поезії. Книга V, Олександр Олесь

7.06.1917

Уперше збірка вийшла в Києві в серпні 1917 р., в друкарні товариства «Криниця». У примітці до цього видання зазначалося: «Книжка була зложена до революції. Частина поезій замінена новими». Насправді ж первісний варіант цієї примітки був значно ширший. Подаємо за підготовленим до друку чистовим рукописним варіантом: «У той час, коли ся книжка була уже зложена, в Росії відбулись події величезної ваги, історичного значення. Упали мури російської темниці, і на поріг вийшла з сонячною усмішкою невольниця Воля. Вона усміхнулась всім народам від Півночі до Півдня, від Сходу до Заходу неоглядної держави. Незабутній день! Великдень Невольників. І не піснями минулого треба було б зустріти довгождану Гостю... Але в сій книжці єсть пісні, які розкажуть Волі, як вони любили її і як журились за нею» (ф. XV, № 1005).

До збірки ввійшли вірші, що датуються з 1909 по червень 1917 р.

Подається за виданням: О. Олесь. Поезії.- Кн. V.- Вид. 2.- Відень. [в-во «Дніпросоюз», 1919].

На зелених горах.

Поему надруковано окремою книжкою у Відні 1919 р., у видавництві «Дніпросоюз».

Написана 1915 р. після відвідин Олександром Олесем Гуцульщини. У листі до дружини, якого прохав її зберегти, він ділився враженнями про побачене й пережите: «Сьогодні я пережив буквально сон. У Криворівні був «храм». Ще сонце не оглянуло землю, а вже з зелених гір, які ти зустрінеш лише на Гуцульщині, спускалися гуцули й гуцулки в своїх барвистих убраннях. Наче квітки, що ростуть на горах, ожили і сходять до Черемошу, щоб напитися студеної води. Зачервоніло незабаром все біля церкви, збудованої сотню літ назад, наче розцвів нагло квітник або хто розкидав червоне як мак багаття. В церкві почалася служба Божа, і церква наповнилась живими фарбами, живими квітами. Зо всіх околиць, з найвищих гір зійшлися люде на свято. Заголосили, залебеділи сліпці й каліки, заграли сопілки, зашумів народ і заглушив Черемош. Гуцулки ходять, пишаються своїми дорогоцінними убраннями (а убрання коштує найменше 150-200 крб.). Горді гуцули в орлячих і страусових пір’ях залицяються до дівчат... Я стояв, дивився і не міг надивитися на сей прекрасний народ, що не зазнав панщини, що зберіг вільну душу, мову і старосвітські звичаї, повні краси. Філософія у них епікурейська: «Життя - мент, і треба набутися». І вони живуть красивим життям… Скільки я цікавих людей пізнав! Які багаті натури! Після обід посідали ми в окремій кімнаті і розпочали балачки уже на літературні теми. Приятелями ми поробились, і цілі дні укупі: Коцюбинський, Могилянський, Гнатюк з родиною, Крушельницький (директор гімназії і драматург). Сими днями їду на дарабі (дерева, зв’язані докупи, сплавляють по бурхливому Черемошу) аж до Вижниці верст з 10. Цікаво, хоч, може, і доведеться десь брести. Зо мною їде Коцюбинський. Забава цілком безпечна і надзвичайно цікава. Відпочиває душа моя серед гір, серед гуцульської краси» (ф. XV, № 1460).

У пролозі до поеми пропущено дві строфи:

Ні, в хмарах спіть, громи-перуни,

Доки весна не збудить вас.

Ви тихо-тихо грайте, струни,

У сей страшний, кривавий час.

На схід душі, як в дзвони, бийте,

Колишнє згадуйте життя,

Із тихим сумом сльози лийте

І слізьми мийте забуття (ф. XV, № 47).

До поеми автор подав такі пояснення:

Ремінь - широкий ремінний пояс в оздобі.

Кресаня - бриль, капелюх.

Фист - оздоба на капелюху з орлиних пер тощо.

Тобівка файна - красива, гарна торбинка збоку.

Киптар - короткий білий, часом вишиваний, кожушок без рукавів.

Барвні строї - кольорові убрання.

Огальон - золота стрічка, якою прикрашають убрання, а дівчата - чоло.

Дараба - пліт.

Гугля - біла свитка.

Трембіта - велика довга сурма з кори.

Флояра - флейта.

Кріс - кременева рушниця.

Маржина - товар, худоба.

Полонина - пасовисько на горах.

Стая - хата на полонині.

Полонинський хід - гін худоби з центрального місця на полонииу.

Депутат - головний ватаг, старший пастух.

Дат - прибуток.

Скоки, рипи - пороги, підводні камені.

Грунь - голі місця на горах.

Улоги - яри.

Камбук - недорозвинена сосна.

Безводня, Ільця, Синиця, Магорка, Вінчя, Пушкар - гори біля Криворівні.

Вижниця - містечко на Буковині.

Оседки - гірські хутори.

Каня - гірський орел.

Легінь - молодий, вродливий парубок.

Чугайстер - білий велетень, фавн.

Мавка - фея, лісова русалка.

Лісниці - духи в образі поганих жінок, що іноді обертаються у вродливих дівчат.

Лісовик - лісовий пан, господар лісу.

Дідо - дух сили, оборонець гірських лісів.

Скарбник - дух, що стоїть на варті скарбу.

Не нам, не нам, осміяним, сміятись…

Уперше надруковано в журн. українських соціал-демократів «Дзвін» (1913, № 3) Цей номер журналу, присвячений Карлу Марксу, був конфіскований, зокрема й через вміщений тут вірш О. Олеся.

Наведемо «Журнальное постановление Киевского временного комитета по делам печати, состоявшегося 3.03.1913 г.».

«Слушали: Доклад о № 3 издающегося в Киеве в текущем 1913 г. ежемесячного, на малорусском наречии, журнала «Дзвін», а именно о содержании стихотворения Олеся и статей Бувшого, Миргородского и Садовского.

Стихотворение Олеся (с. 145) представляет обращение к малорусскому простонародью - «орлам» - от имени единомышленной поэту малорусской интеллигенции - «искалеченной», «немой» и «слепой». «Мы,- говорит поэт,- кричали (народу): «Вперед! Самопожертвование! Вера в святую цель!..» Но никто нас не слушал, ибо на наших шелковых знаменах не было крови. Придется нам,- заканчивает поэт,- прекратить бесполезные возгласы, а