Олександр Олесь - Поезії. Книга V, Олександр Олесь

 

Олесь О.

 

 

ПОЕЗІЇ

 

Книга V

НА ЗЕЛЕНИХ ГОРАХ

 

(Уривки)

 

 

В моїй душі гримлять перуни,

Мій мозок ріжуть блискавки...

О, де ви, де ви, злотні струни,

Шаблі кобзарської руки?..

 

Розвійте ніч, зметіть пороги,

Розбийте пута хоч на мить,

Бо гнівна пісня без дороги

Мені все серце спопелить...

 

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

Ні, тихо, тихо, струни, грайте

У сей страшний, проклятий час...

  I частина

 

I

 

 

Країно див! Далека мріє,

Зелена казко серед гір,

Де вітром дух наш вільний віє,

На гори загнаний, як звір;

 

Де, ніжний, крила простягає

Вночі над тишею осель,

А вранці соколом літає

Або голосить серед скель;

 

Де голод він пустив до хати,

Де дав він тіло розп’ясти,

 

Щоб тільки скарби заховати,

Щоб тільки душу зберегти.

 

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

II

 

 

На храм збираються гуцули;

Встають до ранньої зорі,

Виймають ремені, кресані,

Тобівки файні, киптарі.

 

Давно, давно гуцулки встали,

Шумлять, щебечуть, говіркі...

Як мак червоний, в барвних строях

І в огальонах, як зірки.

 

Як сарни, сходять полохливо,

Мов квіти, в доли з гір ідуть,

То зникнуть в травах на хвилину,

То знов під сонцем розцвітуть.

 

Іде, жартує з ними легінь,

В руці у його топірець

І фист на збоченій кресані,-

Співак, музика і стрілець.

 

По всій Гуцульщині зеленій

Гудуть чутки про юнака...

Ніхто не зможе в танцях, співах

Перемогти чарівника.

 

Хто вміє стільки коломийок?

Хто так прикаже до ладу?

І хто так палко поцілує

В уста гуцулку молоду?

 

На крилах сизого туману

Летить з землі рожевий сон,

І сонце кинуло на гори

Вогняно-злотний огальон.

 

З кущів Лісниці виглядають,

До себе легіня зовуть…

То руки з усміхом простягнуть,

То враз туманом попливуть.

 

Вже сонце високо на небі,

Вже в бубни Черемош гуде,

Цвіте Гуцульщина квітками,

На храм Гуцульщина іде!

 

Безводня, Ільця і Синиця,

Магорка, Вінчя і Пушкар,-

Немов розсипали коралі,

Що в доли котяться з-під хмар.

 

III

 

 

Мовчить гуцул, мов уст не має,

І мовчки вище в гори йде,-

За його гірський ліс співає,

За його Черемош гуде.

 

За його гори ладан курять

І камінь чайкою кричить...

Він тільки плаче, як одурять,

Він тільки терпить та мовчить...

 

Мовчить гуцул, мов уст не має,

І далі, вище в гори йде,-

За його гірський ліс співає,

За його Черемош гуде.

 

IV

 

 

Хоч злидні взяв гуцул до хати,

Хоч жити став в гнізді орла,

Але над ним природа-мати

З любов’ю руки простягла.

 

Там стали гори, як титани,

На варті волі і краси,

Там, наче сизі океани,

Шумлять незаймані ліси.

 

Там струмінь голубам туркоче,

Там дивна папороть цвіте,

Там ніжна Мавка в срібні ночі

Вінок на голову плете.

 

Там під смерекою густою

Чугайстер Мавку стереже,-

І враз знімається стрілою,

Біжить, регочеться і рже!

 

Давно він зник уже в просторах,

Великим білим птахом зник,

А ще гримить, як грім по горах,

Його веселий хижий крик.

 

Там Водяник людей мороче

І гріє руки крижані,

Коли рибалки серед ночі

Запалять весело огні.

 

Там свистом Лісовик скликає

Ведмедів, рисів і вовків,

А сарн Лісовка напуває

З криниць смерекових лісів.

 

Вночі, як місяць випливає,

Мавки танцюють свій танок,

Їм вітер тихо трембітає

І в лад приплескує струмок.

 

Там люде, духи і каміння

Віки живуть життям одним,-

Одно проймає всіх проміння

І в’яже з лісом віковим.

 

V

 

 

Полонинський день світає,

Полонинський дивний день!

Вже трембіта трембітає,

Вже шумить поток пісень.

 

На Синиці, на Безводні,

На всіх горах рушив лід.

Полонинський хід сьогодні,

Полонинський дивний хід!

 

Ржання коней, рев маржини,

Псів схвильованих виття...

Дивний ранок Полонини,

Полонинського життя.

 

«Віо, гайда, гей!» - гукають,

В роги грають стадарі,

Козарі з крісів стріляють,

Дзвінко свищуть вівчарі.

 

«Гей, зелена Полонино,

Чи збулася ти зими?

Вьо, худобо! Гей, маржино,

На шовкові килими!»

 

Полонинський хід рушає,

Полонинський хід іде,-

Вся Гуцульщина співає,

Вся Гуцульщина гуде!..

 

...А вгорі, на сизих горах,

Ледве морок ночі зник,

Рано-рано встав на зорях

Ватаг - дивний чарівник.

 

Вже палає ватра в