Валеріан Васильович Молдован - Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб.

промови. Досвідчені адвокати нагромаджують матеріал навіть у самий останній момент — коли проголошує промову прокурор або коли з промовою виступають інші учасники судових дебатів. 3.2. Аналіз матеріалів

Роздуми з приводу матеріалів для судової промови розпочинаються задовго до судового засідання. Аналізуються як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять показання свідків і потерпілих, висновок експерта, показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

До змісту оцінки доказів як фактичних даних входить встановлення їх достовірності, належності, допустимості й достатності для вирішення справи. Змістом оцінки процесуальних джерел доказів є визначення допустимості їх використання у справі і повноти відомостей, що містяться в них.

Аналіз джерел доказів з точки зору повноти відомостей, що в ньому містяться, здійснюється шляхом зіставлення цих відомостей із змістом аналогічного джерела (показань обвинуваченого, одержаних у різний час або в результаті різних слідчих дій: допиту, очної ставки) або інших джерел — показань потерпілого, свідків. Аналізуючи джерело доказу з точки зору його допустимості, необхідно переконатися, чи передбачений він кримінально-процесуальним законодавством, чи не було порушень закону при його одержанні. Докази, одержані з грубим порушенням норм КПК України, завжди викликають сумнів у їх достовірності й не можуть використовуватися в кримінальному процесі.

Пленум Верховного Суду України в п. 7 постанови від 25 березня 1988 року «Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування» вказав: «Особливу увагу слід приділяти перевірці заяви про недозволені методи слідства та інші порушення законності, які могли потягти самообмову чи дачу інших неправдивих показань. Коли при судовому розгляді з’ясується, що доводи про застосування до нього незаконних заходів не позбавлені підстав і суд не може їх перевірити, справа підлягає поверненню на додаткове розслідування з мотивів однобічності, неповноти чи необ’єктивності проведеного дізнання або попереднього слідства з вказівкою на необхідність такої перевірки прокурором»[50].

Аналізуючи зібрані матеріали, слід відокремити установлені факти від сумнівних. Все належить перевіряти, в усьому пересвідчитися самому.

Петро Пороховщиков описує випадок, коли захисник взяв у руки ніж (підсудний звинувачувався в замаху па убивство) і зігнув двома пальцями цей ніж навпіл: слідчий не помітив, що лезо було бляшаним[51].

Не варто задовольнятися готовими поясненнями фактів. Слід шукати внутрішній зв’язок подій.

В оповіданні Едгара По «Убивство на вулиці Морг» декілька чоловік, які чули один і той самий звук, приймають його за викрикування чужою мовою; при цьому кожен новий свідок називає нову мову. Ці показання суперечать одне одному; суперечності здаються незрозумілими, але вони пояснюються тим, що свідки чули голос мавпи, а не людини. В цьому оповіданні всіх збиває з пантелику нелюдська жорстокість убивства; однак саме це і вказує, що воно здійснено не людиною[52].

Кожну обставину, кожен факт, які аналізуються, слід перевіряти з точки зору протилежної сторони.

Будучи студентом юридичного факультету на початку шістдесятих років, автор цих рядків потрапив на практику до відомого київського адвоката М. Городиського. Дуже вразила його агресивність, з якою він запитував своїх клієнтів, буквально атакуючи їх як прокурор, суддя, представник потерпілого. Подумалось тоді не без обурення: люди платять гроші, приходять за допомогою, а він так з ними поводиться. Вже пізніше, через кілька років зрозумів, чому до цього чоловіка така черга. М. Городиський готував себе і клієнта до розгляду справи в суді, таким чином перевіряв свої висновки. Тільки така перехресна перевірка фактів може запобігти передчасним висновкам. Вона дає змогу серйозно підготуватися до виступу и суді.

Аналізуючи докази, обставини справи, варто звертати увагу на негативні факти, на те, чого не було.

У роботі «Мистецтво промови на суді» наводиться цікавий приклад. У конюшні було знайдено труп убитого тренера. В процесі розслідування причин смерті між героєм оповідання і слідчим відбувається така розмова:

— Зверніть увагу на надзвичайний випадок із собакою.

— Даруйте, із собакою нічого не трапилося.

— В цьому-то і полягає надзвичайний випадок[53].

Негативний факт, що собака не гавкав, став відправним для версії, яка потім підтвердилася, що ніхто із сторонніх не приходив до конюшні і що тренер був убитий не людиною, а конем у той момент, коли він намагався вивести його таємно із конюшні. В даному випадку негативний факт — «те, чого не було» — слугував матеріалом для висновків слідства. Але його могли використати і судові промовці, якби слідство пішло неправильним шляхом і необґрунтовано притягнули б когось, звинувативши в убивстві.

Аналіз матеріалів для судової промови на початку діяльності з будь-якої справи має, як правило, попередній характер. На цьому етапі важливо занотувати все, що аналізується, щоб час від часу повертатися до цих думок і перевіряти їх обґрунтованість.

Робота над підготовкою судової промови проходить не лише в ті години, коли прокурор чи адвокат вивчають матеріали справи, але і в інший час, коли несподівано виникне якась думка, що прояснює незрозумілі обставини, її необхідно записати, оскільки вона забувається так само швидко, як і з’являється. Хтось із знаменитих говорив, що «знайдена, але не записана думка, це знайдений і загублений скарб».

Збирання й аналіз матеріалів — це єдиний взаємопов’язаний процес, завдання якого — підвести судового ритора до безпосередньої підготовки промови.