Григорій Євгенович Темкін - Зоряний єгер

з каре, покотився вниз один з місяців — і здригнувся, розплився, втрачаючи фокус, радіаційний промінь. Другий місяць відвернув своє лице від слабнучого Жовтого сонця, підставив щоки наразі невидимому Червоному, й Мегера забарвилася в життєстверджуючі рожеві, оранжеві, яскраво-червоні тони. Забарвилися горби, рівнини, западини і немов вимили з атмосфери надмірну жовту радіацію. Здавалося, вся планета прокинулася, зашарілася, спішно почавши готуватися до чогось значного, святкового. Конусним броненосцям, однак, у цьому святі місця не відводилося. У відбитому світлі Червоного сонця вони припиняли рух і застигали загостреними кам’яними горбками.

У рік Тринадцятої гіперкосмічної Альберто Тоцці виповнилося двадцять три. Це був тендітної статури високий чорноволосий юнак з тонкими правильними рисами обличчя. З дитинства він ходив у вундеркіндах. У чотирнадцять років почав навчатися у Палермській вищій технічній школі, у шістнадцять почав публікувати наукові повідомлення, а до двадцятиріччя вже мав учений ступінь. Альберто захоплювалися незліченні італійські родичі, а колеги цінували й поважали Тоцці як талановитого, багатообіцяючого космогеолога.

При всіх своїх чеснотах Тоцці не належав до категорії так званих мазунів долі. Навпаки, Альберто відрізнявся рідкісною працьовитістю, відданістю науці; до рідних і друзів ставився з повагою. Єдиним недоліком Тоцці, або навіть не недоліком, а слабкістю, як обережно висловився Набіль Сааді, була його ексцентричність.

Екіпаж космічної експедиції сприймав темпераментного італійця по-різному. Командир і його дружина, можливо, тому, що дітей у них не було, з першого дня мовби узяли Альберто під своє заступництво. Масграйв відразу відчув до Тоцці неприязнь і до закінчення експедиції тримався з ним підкреслено сухо, офіційно, розмовляв лише з необхідності. Аніта трималася з Тоцці по-дружньому легко, але при кожній слушній нагоді кепкувала з нього. Сам же Набіль Сааді, судячи з усього, з молодим геологом був коректний, підкреслено ввічливий, але ввічливий доброзичливо, без відчуження. Крім того, відчувалося, що Сааді ще тоді, в Тринадцятій гіперкосмічній, задовго до трагічної смерті геолога, вже відчував до Тоцці якесь співчуття, навіть жалість. За що ж можна жаліти такого щасливчика? Коли я безпосередньо запитав про це Сааді, на секунду він зам’явся, відтак не дуже охоче пояснив. Виявляється, Альберто закохався в Аніту. І не просто закохався — покохав. І без взаємності. Коли Аніта загинула, в Альберто немов щось зламалося. З життєрадісного, усмішливого, товариського хлопця він перетворився на замкнутого, відчуженого від життя чоловіка. Пізніше, на Землі, Набіль намагався знайти Тоцці, але той уникав зустрічей. Казали, що після польоту на Мегеру Альберто так і не оговтався: перестав бачитися з друзями і користувався будь-якою можливістю, щоб відлетіти в космічну експедицію, байдуже куди і байдуже з ким. Політ на Саратан став драматичним фіналом цієї справді сумної долі. Трапилося ось що. Під час обвалу в горах напарник Тоцці був важко поранений. Усюдихід засипало камінням. Ємності батарей, що живили протирадіаційний захист костюмів космогеологів, вистачало на чотири доби. Швидкої допомоги чекати не випадало — вийшла з ладу система аварійного сповіщення. Альберто зняв свої батареї і під’єднав до блоку живлення товариша. Коли їх знайшли рятувальники, геологи лежали без свідомості. Пораненого вдалося повернути до життя. Тоцці рятувати було пізно.

На ранок мене розбудив Сааді й запропонував прогулятися у водний павільйон. Там яскраво й гаряче світило штучне сонце. Декілька чоловік сонно лежали на поролоні, засмагали. Благословляючи безвісного генія, що запропонував запас води на космічних кораблях не ховати в баки, а використовувати для задоволення команди, я почав роздягатися.

— А ви, професоре? Не бажаєте освіжитися? — покликав я, помітивши, що Сааді всідається за столик.

— Купайтеся, я не хочу, — відмовився Сааді.

На ньому, як і вчора, була та сама хламида, але вервечка в руках була вже не коралова, а з невідомих мені бурих кісточок.

Я накупався донесхочу, зробився червоним від засмаги, випив термос чаю, програв Абу-Фейсалові чотири партії й одну звів унічию, але обіцяних одкровень не почув. Підсвідомість професора чіпко тримала свої таємниці, і, схоже, не без допомоги свідомості.

Професор у деталях описував, які перед ним стояли наукові завдання. Я слухав із ввічливості. Сааді популярно виклав теорію інтерференції біополів, затримався на принципах, що відрізняли його гіпотезу від гіпотези Фелікса Бурцена. Насилу дослухавши сьому тезу, я оголосив професорові, що його наукові висловлювання не викликають у мене особисто анінайменших сумнівів. Але річ у іншому. Чи не влаштує він мені, враховуючи його дипломатичні таланти й добрі старі стосунки, зустріч із Масграйвом? Не думаю, що прохання моє, навіть підсолоджене лестощами, принесло Сааді задоволення, але допомогти мені він усе-таки обіцяв.

І постарався. Увечері «секретар» повідомив, що капітан Масграйв прийме мене.

Тері Масграйв зустрів мене досить прохолодно.

— Два дні тому під час сеансу гіперзв’язку ви говорили, капітане, що вам нема що приховувати в цій історії. Чи можу я й сьогодні розраховувати на вашу відвертість?

— Питайте.

— Давайте побалакаємо по черзі про учасників Тринадцятої гіперкосмічної.

— Хто саме вас цікавить? Бурцен?

— Він був вашим другом?

— Не був.

— Він був здібним ученим?

— Не знаю. У нас різні області. Гадаю, вченим він був непоганим.

— А як начальник експедиції?

— Нижче середнього.

— Чому?

— Кепський організатор.

— А в його характеристиці перед Мегерою писали, що він «брав участь у шести міжпланетних експедиціях, проявив себе… здібним організатором». Що ж, у сьомій він став кепським?

— У добре організованих експедиціях не гинуть люди, — відпарирував Масграйв.

— Гаразд, облишмо командира Бурцена. Побалакаємо про Тоцці. Це був корисний для експедиції учасник?

— Він славився як здібний космогеолог.

— А як людина?

— Порожній, егоїстичний вундеркінд, — наскіпався Масграйв.

— І в чому ж проявлявся його егоїзм?

— У тому, що особисті інтереси Тоцці ставив вище від громадських. Класичний випадок.

— Що це за «особисті інтереси»?

— Особисті… Ну, значить, серцеві…