Володимир Нефф - Королеви не мають ніг

– Провітрити.

Лише після того, як його наказ було виконано і двоє слуг з допомогою гаків на жердках повідчиняли високі вікна, так що в прегарній залі потягло свіжим повітрям раннього ранку, граф устав і, мовби бажаючи винагородити товариство за свою недавню втрату самовладання, почав поводитись вишукано й чемно.

– Прошу, сідайте, синьйоро, – мовив він і, підвівши пані Афру до столика, викладеного перламутром, сам підсунув їй стільця й сів навпроти неї. – Перше ніж ми продовжимо наші переговори, треба, щоб усе було ясно з самого початку: ви, сподіваюсь, католичка?

– Католичка і до того ж благочестива, – відповіла пані Афра. – Щодня ходжу молитись до костьолу міноритів.

Вимовивши це, вона відразу ж злякалася, бо обличчя графа Гамбаріні зненацька, немовби хтось задув свічку, подурнішало і втратило свій попередній вираз; такі парадокси іноді трапляються, коли людину раптом осяє блискуча, немовби дарована з небесних висот думка.

– До костьолу міноритів, кажете?

– Так, з вашого ласкавого дозволу, до костьолу міноритів, – невпевнено повторила пані Афра.

– Але мінорити, – закричав пан граф, – це ж негідники, які вже два роки відмовляються продати мені архангела Михаїла, що висить там у них!

– Я цього не знала, – провинно відповіла пані Афра. – Запевняю вашу графську милість, що якби я була знала, що вони прогнівили вашу графську милість, то. пішла б молитися в інше місце.

– Не в тім річ, – зітхнув граф. – Хвилину тому мені не давала спокою думка, яку картину нагадує мені обличчя вашого сина, а для знавця мистецтва мого рівня це надзвичайно болісно й прикро, бо я не маю кого попросити про допомогу і в своїх шуканнях можу покладатися тільки і тільки на самого себе й на свою пам’ять, котра загалом чудова, але цього разу так по-зрадницькому підвела мене. Та я нарешті згадав: так, це образ архангела Михаїла з того костьолу, куди ви щодня ходите молитись. І це означає, що він кожного дня був у вас перед очима?

Пані Афра невиразно уявляла собі, що в міноритів висить якийсь архангел Михаїл, хоч і справді майже щодня бачила його перед собою, але вирішила, що буде розумно, коли вона дасть графові ствердну відповідь:

– Іноді й по кілька разів на день, ваша графська милосте.

– І тоді, коли ви носили під серцем свого сина, теж?

Пані Афра сором’язливо схилила голову.

Граф здійняв обидві руки до алегорії Зими, що оздоблювала ту частину стелі, під якою вони сиділи.

– Accidente![10] – вигукнув він. – Але ж це означає, що тим часом як художники копіюють творіння природи, природа цього разу скопіювала витвір мистецтва, і що мінорити можуть подавитись своїм Михаїлом, бо я тепер матиму дома цілком пристойну його копію, намальовану пензлем самого всевишнього. Певна річ, – він глянув на Петра, – якщо цей ragazzo не бовдур і не негідник. О, non scherzamo, я не жартую, бо я не тільки знавець мистецтва, а ще й купець і не в моєму звичаї купувати кота в торбі. Як тебе звати, хлопчику?

– Мама вже вам сказала, що мене звуть Петр.

Граф насварився на нього пальцем.

– Мені здається, що своїй незначній персоні ти надаєш аж занадто великої ваги, якщо вважаєш, що твоє ім’я, висловлене всього один раз, має кожному глибоко запасти в пам’ять. Скільки тобі років?

– Дванадцять, – відповів Петр, не зважаючи на те, що матуся звеліла йому приховати два роки, коли його запитають про вік.

– Це не зашкодить, якщо компаньйоном у мого сина буде трохи старший хлопець, – мовив граф. – А тепер скажи мені: за скільки днів Господь сотворив світ?

– У Біблії написано, що за шість.

– Слушно, дуже слушно. А хто є найбільшими ворогами роду християнського?

– Кажуть, що турки.

– Це «кажуть» можеш залишити при собі, якщо не хочеш викликати враження, що ти сам у це не віриш, – зауважив граф. – 3 яких елементів складається світ? Скільки їх?

– Та начебто чотири, – відповів Петр. – Земля, вода, вогонь і повітря.

– Слушно, але без цього «та начебто», – сказав граф. – Додавши «та начебто», ти цим самим висловлюєш сумнів, як і в попередньому випадку словом «кажуть». Закарбуй собі в пам’яті: ти такий малозначний і нікчемний, що твоя особиста думка нікого не цікавить, так само як ніхто не зобов’язаний пам’ятати твоє ім’я. А тепер я ще хотів би почути, скільки разів число «шість» уміщається в шістдесятьох шістьох. Двічі, еге ж?

Петр усміхнувся.

– Ну звичайно, двічі, якщо хтось число «одинадцять» вважає еквівалентом «двійки», бо її записують двома одиницями.

Граф закліпав очима, трохи розгублений.

– Отже, коротко і ясно – скільки разів?

– Мені здається, я вже сказав, що одинадцять, – відповів Петр, усе ще всміхаючись.

– Нарешті хоч один факт славний юнак Петр Кукань із Кукані визнає беззастережно, – всміхнувся граф. – Гаразд, ти витримав іспит, ти не в тім’я битий і свою нестерпну самовпевненість іноді приборкуєш тим, що вмієш мило, і я б навіть сказав, майже скромно, всміхатися. Але чорт забирай, я тільки тепер усвідомив, що коли поставив тобі перше запитання, за скільки днів Господь сотворив світ, а ти відповів: «У Біблії написано, що за шість», ти й тоді не хотів посилатися на авторитет Святого письма, навпаки, те твоє «у Біблії написано» мало такий самий скептичний сенс, як і твої пізніші «кажуть», «та начебто», за що я тобі