Вільям Шекспір - Ромео і Джульєтта

часто при смерті бувають люди
веселими; то, кажуть їх близькі —
остання блискавка. Чи ж маю звати
це блискавкою? Мила! О, дружино!
Смерть, спивши з вуст у тебе мед, не встигла
собі скорити ще краси твоєї.
Ти ще не зможена: краси клейнод
ще рожевіє на вустах і личку;
там блідний прапор смерти ще не має.
Тібальдо, спиш у сповитку кривавім?
О! Краще я не догоджу тобі,
коли рукою, що твій цвіт зв’ялила
і ворога твого зірву я цвіт!
Прости ж, мій брате! Ах, Джульєтто мила,
чом досі ти вродлива? Чи ж можливо,
чи ж правда, що безплотна смерть кохати може
і що кістляве страховисько держить
тебе у пітьмі цій замість коханки?
Боюсь цього — й тому лишусь край тебе
і з темного цього палацу ночі
не вийду більше. Тут я, тут зостанусь,
між гробаків, твоїх прислужниць. Тут
я розташуюсь на довічний спокій —
І скину зорь лихих ярмо із тіла
знемоглого. Востаннє, очі, гляньте,
а руки — обійміть; вуста, мого
дихання двері, покладіть печать
лихв’ярці-смерті на контракт довічний!
Ану, сюди, гіркий мій провідниче!
Ти, лоцмане шалений, справ мій човен
загойданий, на неприступні скелі!
П’ю до коханої!
(П'’є)
О, діду вірний!
Твій лік швидкий. Цілуючи, вмираю.
(Вмирає)
Входить з другого кінця цвинтаря отець Лоренцо з ліхтарем, плішнею та заступом.
О. Лоренцо
Святий Франціску! Скільки раз спіткнулись
на гроб мої старечі ноги. Хто там?
Балдасаро
Це друг один, що добре знає вас.
О. Лоренцо
Спаси Господь! Скажи, мій друже добрий,
що то за факел марно світло точить
гробаччю й черепам сліпим? Здається,
в каплиці Капулетті він горить.
Балдасаро
Так, мій святий синьйоре. Там і пан мій,
що ви так любите.
О. Лоренцо
Який?
Балдасаро
Ромео.
О. Лоренцо
Чи він давно тут?
Балдасаро
Добрих півгодини.
О. Лоренцо
Ходім у склеп.
Балдасаро
Не смію я, синьйоре.
Мій пан гадає, що пішов я звідси.
Він страшно нахвалявсь мене убити,
коли б я подивився, що він робить.
О. Лоренцо
Ну, жди, піду один. Страх обіймає.
Коли б не трапилось тут злого діла!
Балдасаро
Коли отут, під тисом цим я спав,
мені здалось, що пан мій з кимсь-то бився
і що мій пан убив його.
О. Лоренцо
Ромео!
(Зближаючись)
Ой лихо! Що це за криваві плями
при кам’яному вході до гробниці?
Чому ці леза, обкипілі кров’ю,
покинуті лежать у місці миру?
(Входячи до каплиці)
Ромео! Блідний! Хто ж іще? Парис?
І весь в крові! Ах! Що за зла година
спричинила оцю лиху пригоду!
Вона ворушиться.
Джульєтта прокидається.
Джульєтта
О, милосердний отче! Де мій муж?
Я знаю, добре, де я бути маю —
я там, де треба. Де ж Ромео мій?
Шум зовні.
О. Лоренцо
Я чую шум. Вставай з того гнізда
сна неприродного, зарази й смерти.
Власть, більша понад нашу, зруйнувала
всі наші наміри. Виходь же звідти.
Твій муж лежить на грудях в тебе мертвий.
Так само і Парис. Ходім, де-небудь
тебе я заховаю у черницях.
Ні, не питай, бо вже сторожа близько.
Ходім же, дочко.
Знов шум.
Страшно тут лишатись.
Виходить.
Джульєтта
Іди ж, іди, бо я звідсіль не вийду.
Що? Шклянка в милого мого в руці?
Отрута, бачу, смерть звела на нього.
Недобрий! Не лишив мені й краплини?
Я цілуватиму твої вуста —
ще, може, є на них отрути трохи,
щоб я умерла від цього бальзаму,
твої вуста ще теплі!
(Цілує його)
1-й сторож
(зовні)
Де ж це, хлопче?
Джульєтта
А, шум! Я поспішу. Кинджале любий!
Хапаючи кинджал Ромео.
Ось піхви.
(Заколюється)
Ржавій тут і дай умерти.
(Вмирає)
Входить сторожа з Парисовим пажем.
Паж
Оце те місце. Там, де факел світить.
1-й сторож
Кров під ногами. Обшукайте цвинтар.
Йдіть кілька. Стрінете кого — схопіть.
Виходять кілька.
Сумна картина! Ось убитий граф.
В крові Джульєтта — тепла й щойно вбита —
що тут пролежала два дні в гробу.
Звістіть же герцогові, Капулетті,
збудіть Монтеккі. А котрі — шукайте.
Інші строжі виходять.
Ми бачим грунт, де це нещастя сталось.
Але правдивий грунт цього нещастя
без розгляду неясний буде нам.
Входить дехто з сторожі з Балдасаро.
2-й сторож
Знайшли на цвинтарі слугу Ромео.
1-й сторож
Тримайте ж добре, поки прийде герцог.
Входять інші сторожі з о. Лоренцо.
3— й сторож
Ось тут чернець — тремтить, зітхає й плаче.
Ми плішню й заступа знайшли при нім,
коли він з ними йшов із цього боку.
1-й сторож
Ге, щось непевне. Придержіть ченця.
Входять герцог і почет.
Герцог
Яке нещастя рано так повстало,
що перебило нам спочивок ранній?
Входять Капулетті, синьйора Капулетті й інші.
Капулетті
Що там таке? Чого вони кричать?
Синьйора Капулетті
Народ кричить по місту про Ромео,
хто про Джульєтту і Париса. Й всі
до склепу нашого біжать із криком.
Герцог
Що це за страх тривожить наші вуха?
1-й сторож
Вельможний пане, граф Парис убитий.
Ромео мертвий. А Джульєтта тепла
й допіру вбита.
Герцог
Дізнайтеся ж, як ставсь цей лютий злочин.
1-й сторож
Тут є чернець та ще слуга Ромео
з приладдям одчиняти домовини
покійників.
Капулетті
О небо! Жінко, глянь, в крові Джульєтта!
Кинджал цей заблудив, бо дім його, —
дивись, порожній на спині Монтеккі —
і в груди нашої дочки потрапив.
Синьйора Капулетті
О горе! Це мені неначе дзвін,
що в домовину мою старість кличе.
Входять Монтеккі й інші.
Герцог
Іди сюди, Монтеккі. Встав ти рано, —
побачити, як рано син твій ліг.
Монтеккі
Нещастя: жінка моя вмерла сюніч.
Спинила подих їй журба за сином.
Яке ще лихо жде мене, старого?
Герцог
Глянь і побачиш сам.
Монтеккі
О ти, недоук! Чи ж тобі пристойно
поперед батька у труну лягати?
Герцог
Замкніть вуста крикливцеві на час,
аж поки ми з’ясуємо всі тайни,
причини й цілі дослідивши їхні.
Тоді вождем я стану в горі вашім
і поведу вас хоч на смерть. Тим часом
нехай терпінню смуток ваш уляже.
Ведіть же запідозрених сюди.
О. Лоренцо
Найперший я, хоч здатний на найменше,
та свідчать проти мене час і місце —
й жахливе вбивство це на мене зводять.
Тут я стою, провинник і суддя,
засуджений і виправданий разом.
Герцог
Кажи усе, що ти в цій справі знаєш.
О. Лоренцо
Скажу я стисло, бо дихання в мене
не вистачить на цю утомну повість.
Ромео — мертвий — був Джульєттин муж.
Вона йому була дружина вірна.
Я їх звінчав. І тайний день їх шлюбу
завчасну смерть приніс Тібальдо, цим
прогнавши з міста молодого мужа.
Вона за ним, не за Тібальдо, в’яла.
Ви, щоб облогу туги їй розбити,
хотіли силоміць її звінчати
з Парисом. Та вона вдалась до мене
і, страшно позираючи, просила
від шлюбу другого спасти її,
а то вона уб’є себе на місці.
Тоді я дав їй (бо на цім я знаюсь)
напою сонного, що так подіяв,
як я хотів, бо ніби смерть на неї
він звів. Я дав Ромео знати,
щоб він прибув у цю жахливу ніч
і визволив її з чужого гробу,
коли кінчитись мала сила трунку.
Та брат Джованні, вісник мій,
попавши, в пригоду, вчора повернув мій лист.
У час, коли вона збудитись мала,
прийшов я сам її зі склепу взяти
й переховати в келії у себе,
закіль я спосилаю за Ромео.
Прийшовши ж (за хвилину до її
пробудження) невчасно вмерлих тут
Париса і Ромео я побачив.
Вона встає. Благав її я вийти
й перенести терпляче волю неба —
та тут мене із склепу вигнав гомін.
Вона ж, в розпуці, не схотівши йти,
на себе (бачиться) наклала руки.
Оце й усе. Та ще відома й мамка
про їхній шлюб. Коли я винен чим
у справі цій, життя моє старе
хай перед смертю одбере у мене
рука найсуворішого закону.
Герцог
Тебе ми за святого досі знали.
А де слуга Ромео? Що він скаже?
Балдасаро
Про смерть Джульєтти пана я звістив
і з Мантуї він виїхав поспішно
й прибув сюди, до склепу. Лист оцей
сказав до батька однести раненько.
Коли ж у склеп