Вільям Шекспір - Ромео і Джульєтта
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Ромео і Джульєтта" автора Вільям Шекспір. Жанр книги: Шкільні підручники / Публіцистика.
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Добавити в закладку:
Добавити
Перейти на сторінку:
любові справжній щастя,
що й тінь її так радістю багата!
Входить Балдасаро.
Вість із Верони. Що там, Балдасаро?
Чи від ченця листів мені немає?
А що дружина? В батька все гаразд?
А як Джульєтта? Знов тебе питаю.
Скажи, що добре, й дух мій заспокій.
Балдасаро
Тож заспокійтеся, бо добре їй.
Лежить вона в каплиці Капулетті.
Її ж безсмертна часть — на небесах.
Я бачив, як її у склеп поклали,
і вість про це відразу вам приніс.
Даруйте ви мені цю вість недобру —
я лише виконав наказ, синьйоре.
Ромео
Чи ж правда це? Тоді погасніть, зорі!
Йди, принеси мені перо й папір
та наймеш коней, бо вночі я іду.
Балдасаро
Благаю вас, перетерпіть, синьйоре.
Ваш вигляд дикий та блідий віщує
недобре щось.
Ромео
Цить! Це тобі здалося.
Облиш мене й зроби, як я сказав.
Так від ченця листів мені немає?
Балдасаро
Ні, пане.
Ромео
Ну, нічого. Йди собі.
Та наймеш коней. Я прийду небавом.
Виходить Балдасаро.
Джульєтто, я з тобою сюніч ляжу.
Як це зробити? О, загибель! Швидко
приходиш ти до нас у час розпуки!
Аптекаря згадав я одного —
він тут живе десь — бачив я недавно,
як у дрантя одягнутий, похмурий
він зілля розбирав. Худий він дуже —
нужда його зсушила до кісток.
Висить у хижці в нього черепаха
та алігатор напханий, та інші
подоби риб дивацьких. На полицях —
нужденне зібрання скриньок порожніх,
горшків зелених, пузирів, цвілого
насіння, клоччя, коржиків з троянд,
розкладених кругом про людське око.
На цю нужду сказав я сам до себе:
коли б отрути хто хотів купити —
хоч в Мантуї цей торг карають смертю —
її мерзотник би продав напевне.
О, думка та потребу провістила —
її задовольнить цей непотреба!
Як я пригадую — оце той дім.
Таж свято — і нуждар замкнув крамничку.
Агов, аптекарю!
Входить аптекар.
Аптекар
Хто тут гукає?
Ромео
А йди лишень сюди. Ти, бачу, бідний.
Ось сорок золотих: продай мені
отрути драхму. Та такої тільки,
щоб швидко по всіх жилах розлилася,
щоб стомлений життям юнак впав мертвий,
щоб дух із тіла вилетів так само
гвалтовно, як той порох, що від іскри
мчить із страшного черева гармати.
Аптекар
Таке смертельне зілля в мене єсть —
та торг цей в Мантуї карають смертю.
Ромео
Ти ж голий і безщасний, а боїшся
умерти? Голод на твоїх щоках,
нужда й скорбота в погляді твоєму,
погорда й жебри гнуть тебе додолу.
Нема закону в нас тобі на користь.
Поруш його, візьми це й розживися.
Аптекар
Не я беру, бере моя убогість.
Ромео
Я вбогості й плачу, а не тобі.
Аптекар
Змішайте це з чим хочете й ковтніть.
Хоч вдвадцятеро більше сили майте,
вона вас прожене зі світу враз.
Ромео
Ось золото твоє — отрута більша
і гірший душогуб в цім світі чорнім,
ніж зілля, що боїшся ти продати.
Не ти, а я тобі продав отруту.
Прощай. Купи харчів, у тіло вбийся.
Ну, трунку жизний, час рушати нам
до гробу милої. Ти придасися — там!
Виходять.
СЦЕНА 2
Келія отця Лоренцо.
Входить брат Джованні.
Бр. Джованні
Шановний брате францисканче! Гов!
Входить отець Лоренцо.
О. Лоренцо
Чи це не брат Джованні обізвався?
Вітаю з Мантуї. А що Ромео?
Коли він одписав, то дай листа.
Бр. Джованні
Пішов я брата босого шукати,
товариша по ордену святому,
що саме хворих навіщав у місті.
Знайшов його. Але міська сторожа,
помисливши, що ми були обидва
у домі, де заразна пошесть править,
замкнула двері й не пустила нас.
Там і спинилася моя поспішність.
О. Лоренцо
А хто ж листа мого одніс Ромео?
Бр. Джованні
Послати я його не зміг, ось він, —
і не знайшов із ким його вернути —
так налякалися вони зарази.
О. Лоренцо
Нещасна доле! Братством присягаюсь —
не легковажний був мій лист, а повний
ваги великої. Таке недбальство
нещастям закінчитись може. Брате,
знайди залізну плішню й принеси
сюди до мене.
Бр. Джованні
Зараз, брате, зараз.
Виходить.
О. Лоренцо
Тепер один піду я до каплиці.
За три години збудиться Джульєтта,
Вона мене клястиме, що Ромео
про цю пригоду не послав я звістки.
Знов я до Мантуї з листом удамся,
її ж продержу в себе кілька днів.
Нещасний труп живий серед мерців!
Виходить.
СЦЕНА 3
Цвинтар; на нім каплиця Капулетті.
Входять Парис та його паж, несучи квітки й факел.
Парис
Дай, хлопче, факела. Йди й стань оподаль.
Ні, погаси, нехай мене не бачать.
Лежи під тисовими деревами,
припавши вухом до землі дзвінкої.
Хай жодна тут нога не ступить — квола,
безсила від розкопування мертвих —
щоб ти не чув її. Свисти до мене,
коли наближення чиє почуєш.
Дай квіти. Йди й виконуй мій наказ.
Паж
Мені немовби страшно тут самому
лишатися на цвинтарі. Та зважусь.
(Виходить)
Парис
Квітчаю, квітко, твоє ложе шлюбне.
О горе! З каменю твій балдахин.
Солодкою водою буду мити
його вночі, а ні — то слізьми туги.
Ночами буду похорон справляти,
квітчати твій надгробок — і ридати.
(Хлопець свистить)
О! Паж сигнал дає, що хтось підходить.
Чий крок проклятий хоче в тьмі нічній
урвати похорон любовний мій?
Що! З факелом? Сховаюся на хвильку.
(Відступає)
Входять Ромео та Балдасаро з факелом.
Ромео
Дай заступа мені й залізну плішню.
Візьми цей лист — та щоб уранці рано
моєму батькові його віддав.
Дай факела. Якщо ти жити хочеш —
щоб не почув, не вбачив — стій оподаль
і ні у чім не заважай мені.
Почасти, в склеп цей сходжу я для того,
щоб на лице дружини подивитись,
а, головне, щоб зняти в неї з пальця
коштовний перстень — він мені потрібен
в поважній справі. Тож іди звідсіль.
Коли ж насмілишся цікавим оком
на те, що я робитиму, зирнути —
клянуся небом — всі твої суглоби
я роздеру й голодний цвинтар ними
засиплю. Й час і намір мій — жахливі,
жорстокіші й лютіші незрівнянно,
ніж тигр голодний чи ревуче море.
Балдасаро
Я йду, синьйоре, й не заважу вам.
Ромео
Це дружній вчинок буде. Ось, візьми.
Прощай і будь щасливий, добрий хлопче.
Балдасаро
А все ж сховаюсь. Люті в нього очі.
Що ж тут він діятиме серед ночі?
Відходить.
Ромео
Проклята пащека, утроба смерти,
ти найдорожчий дар землі пожерла.
Я челюсті гнилі твої розціплю.
(Розбиваючи двері каплиці)
Й ще більше їжею тебе напхну!
Парис
Та це ж Монтеккі, той вигнанець гордий,
що вбив кузена милої, від чого
з печалі нібито красуня й вмерла,
Це він прийшов якусь ганьбу вчинити
над мертвим тілом. Я вхоплю його.
(Зближаючись)
Спини блюзнірський намір, злий Монтеккі!
Чи після смерти хто шукає помсти?
Мерзотнику засуджений, здавайся!
Скорися і ходім, а ні — то вмреш.
Ромео
Так, я умру, за тим сюди й прийшов.
Юначе любий, не гніви шаленця.
Тікай, про тих, що сплять отут, подумай,
побійсь мерців. Прошу тебе, юначе,
не дай мені прийняти ще гріха,
розгнівавши мене. О, йди ж! Клянуся,
тебе люблю я більше, ніж себе,
бо я прийшов повстати сам на себе.
Тікай, живи. Сам потім скажеш ти:
безумець наказав тобі втекти.
Парис
Я зневажаю твій до мене жаль.
Беру тебе на місці, як злочинця.
Ромео
Ти хочеш визвати? То ж маєш, хлопче.
Б’ються.
Паж
О боже! Б’ються! Приведу сторожу.
Парис
О! Смерть моя.
(Падає)
Як жаль у серці маєш,
в гроб до Джульєтти поклади мене.
Ромео
Аякже, покладу. В лице лиш гляну:
це граф Парис, Меркуціо рідня.
Що мій слуга казав, коли його
я ледве слухав, їдучи? Здається,
що мав з Джульєттою Парис побратись.
Чи він казав? Чи це мені приснилось?
Чи я здурів, ім’я Джульєтти вчувши,
що так помислив? Дай же руку! Лихо
в ту ж книгу, що й мене, її вписало.
Я покладу тебе у пишний гроб.
У гроб? Ні! У палац, безжизний хлопче,
бо тут Джульєтта спить. Її ж краса
перетворила склеп на покій світлий.
Ляж, смерте, тут похована мерцем!
(Кладучи Париса до каплиці)
Як
що й тінь її так радістю багата!
Входить Балдасаро.
Вість із Верони. Що там, Балдасаро?
Чи від ченця листів мені немає?
А що дружина? В батька все гаразд?
А як Джульєтта? Знов тебе питаю.
Скажи, що добре, й дух мій заспокій.
Балдасаро
Тож заспокійтеся, бо добре їй.
Лежить вона в каплиці Капулетті.
Її ж безсмертна часть — на небесах.
Я бачив, як її у склеп поклали,
і вість про це відразу вам приніс.
Даруйте ви мені цю вість недобру —
я лише виконав наказ, синьйоре.
Ромео
Чи ж правда це? Тоді погасніть, зорі!
Йди, принеси мені перо й папір
та наймеш коней, бо вночі я іду.
Балдасаро
Благаю вас, перетерпіть, синьйоре.
Ваш вигляд дикий та блідий віщує
недобре щось.
Ромео
Цить! Це тобі здалося.
Облиш мене й зроби, як я сказав.
Так від ченця листів мені немає?
Балдасаро
Ні, пане.
Ромео
Ну, нічого. Йди собі.
Та наймеш коней. Я прийду небавом.
Виходить Балдасаро.
Джульєтто, я з тобою сюніч ляжу.
Як це зробити? О, загибель! Швидко
приходиш ти до нас у час розпуки!
Аптекаря згадав я одного —
він тут живе десь — бачив я недавно,
як у дрантя одягнутий, похмурий
він зілля розбирав. Худий він дуже —
нужда його зсушила до кісток.
Висить у хижці в нього черепаха
та алігатор напханий, та інші
подоби риб дивацьких. На полицях —
нужденне зібрання скриньок порожніх,
горшків зелених, пузирів, цвілого
насіння, клоччя, коржиків з троянд,
розкладених кругом про людське око.
На цю нужду сказав я сам до себе:
коли б отрути хто хотів купити —
хоч в Мантуї цей торг карають смертю —
її мерзотник би продав напевне.
О, думка та потребу провістила —
її задовольнить цей непотреба!
Як я пригадую — оце той дім.
Таж свято — і нуждар замкнув крамничку.
Агов, аптекарю!
Входить аптекар.
Аптекар
Хто тут гукає?
Ромео
А йди лишень сюди. Ти, бачу, бідний.
Ось сорок золотих: продай мені
отрути драхму. Та такої тільки,
щоб швидко по всіх жилах розлилася,
щоб стомлений життям юнак впав мертвий,
щоб дух із тіла вилетів так само
гвалтовно, як той порох, що від іскри
мчить із страшного черева гармати.
Аптекар
Таке смертельне зілля в мене єсть —
та торг цей в Мантуї карають смертю.
Ромео
Ти ж голий і безщасний, а боїшся
умерти? Голод на твоїх щоках,
нужда й скорбота в погляді твоєму,
погорда й жебри гнуть тебе додолу.
Нема закону в нас тобі на користь.
Поруш його, візьми це й розживися.
Аптекар
Не я беру, бере моя убогість.
Ромео
Я вбогості й плачу, а не тобі.
Аптекар
Змішайте це з чим хочете й ковтніть.
Хоч вдвадцятеро більше сили майте,
вона вас прожене зі світу враз.
Ромео
Ось золото твоє — отрута більша
і гірший душогуб в цім світі чорнім,
ніж зілля, що боїшся ти продати.
Не ти, а я тобі продав отруту.
Прощай. Купи харчів, у тіло вбийся.
Ну, трунку жизний, час рушати нам
до гробу милої. Ти придасися — там!
Виходять.
СЦЕНА 2
Келія отця Лоренцо.
Входить брат Джованні.
Бр. Джованні
Шановний брате францисканче! Гов!
Входить отець Лоренцо.
О. Лоренцо
Чи це не брат Джованні обізвався?
Вітаю з Мантуї. А що Ромео?
Коли він одписав, то дай листа.
Бр. Джованні
Пішов я брата босого шукати,
товариша по ордену святому,
що саме хворих навіщав у місті.
Знайшов його. Але міська сторожа,
помисливши, що ми були обидва
у домі, де заразна пошесть править,
замкнула двері й не пустила нас.
Там і спинилася моя поспішність.
О. Лоренцо
А хто ж листа мого одніс Ромео?
Бр. Джованні
Послати я його не зміг, ось він, —
і не знайшов із ким його вернути —
так налякалися вони зарази.
О. Лоренцо
Нещасна доле! Братством присягаюсь —
не легковажний був мій лист, а повний
ваги великої. Таке недбальство
нещастям закінчитись може. Брате,
знайди залізну плішню й принеси
сюди до мене.
Бр. Джованні
Зараз, брате, зараз.
Виходить.
О. Лоренцо
Тепер один піду я до каплиці.
За три години збудиться Джульєтта,
Вона мене клястиме, що Ромео
про цю пригоду не послав я звістки.
Знов я до Мантуї з листом удамся,
її ж продержу в себе кілька днів.
Нещасний труп живий серед мерців!
Виходить.
СЦЕНА 3
Цвинтар; на нім каплиця Капулетті.
Входять Парис та його паж, несучи квітки й факел.
Парис
Дай, хлопче, факела. Йди й стань оподаль.
Ні, погаси, нехай мене не бачать.
Лежи під тисовими деревами,
припавши вухом до землі дзвінкої.
Хай жодна тут нога не ступить — квола,
безсила від розкопування мертвих —
щоб ти не чув її. Свисти до мене,
коли наближення чиє почуєш.
Дай квіти. Йди й виконуй мій наказ.
Паж
Мені немовби страшно тут самому
лишатися на цвинтарі. Та зважусь.
(Виходить)
Парис
Квітчаю, квітко, твоє ложе шлюбне.
О горе! З каменю твій балдахин.
Солодкою водою буду мити
його вночі, а ні — то слізьми туги.
Ночами буду похорон справляти,
квітчати твій надгробок — і ридати.
(Хлопець свистить)
О! Паж сигнал дає, що хтось підходить.
Чий крок проклятий хоче в тьмі нічній
урвати похорон любовний мій?
Що! З факелом? Сховаюся на хвильку.
(Відступає)
Входять Ромео та Балдасаро з факелом.
Ромео
Дай заступа мені й залізну плішню.
Візьми цей лист — та щоб уранці рано
моєму батькові його віддав.
Дай факела. Якщо ти жити хочеш —
щоб не почув, не вбачив — стій оподаль
і ні у чім не заважай мені.
Почасти, в склеп цей сходжу я для того,
щоб на лице дружини подивитись,
а, головне, щоб зняти в неї з пальця
коштовний перстень — він мені потрібен
в поважній справі. Тож іди звідсіль.
Коли ж насмілишся цікавим оком
на те, що я робитиму, зирнути —
клянуся небом — всі твої суглоби
я роздеру й голодний цвинтар ними
засиплю. Й час і намір мій — жахливі,
жорстокіші й лютіші незрівнянно,
ніж тигр голодний чи ревуче море.
Балдасаро
Я йду, синьйоре, й не заважу вам.
Ромео
Це дружній вчинок буде. Ось, візьми.
Прощай і будь щасливий, добрий хлопче.
Балдасаро
А все ж сховаюсь. Люті в нього очі.
Що ж тут він діятиме серед ночі?
Відходить.
Ромео
Проклята пащека, утроба смерти,
ти найдорожчий дар землі пожерла.
Я челюсті гнилі твої розціплю.
(Розбиваючи двері каплиці)
Й ще більше їжею тебе напхну!
Парис
Та це ж Монтеккі, той вигнанець гордий,
що вбив кузена милої, від чого
з печалі нібито красуня й вмерла,
Це він прийшов якусь ганьбу вчинити
над мертвим тілом. Я вхоплю його.
(Зближаючись)
Спини блюзнірський намір, злий Монтеккі!
Чи після смерти хто шукає помсти?
Мерзотнику засуджений, здавайся!
Скорися і ходім, а ні — то вмреш.
Ромео
Так, я умру, за тим сюди й прийшов.
Юначе любий, не гніви шаленця.
Тікай, про тих, що сплять отут, подумай,
побійсь мерців. Прошу тебе, юначе,
не дай мені прийняти ще гріха,
розгнівавши мене. О, йди ж! Клянуся,
тебе люблю я більше, ніж себе,
бо я прийшов повстати сам на себе.
Тікай, живи. Сам потім скажеш ти:
безумець наказав тобі втекти.
Парис
Я зневажаю твій до мене жаль.
Беру тебе на місці, як злочинця.
Ромео
Ти хочеш визвати? То ж маєш, хлопче.
Б’ються.
Паж
О боже! Б’ються! Приведу сторожу.
Парис
О! Смерть моя.
(Падає)
Як жаль у серці маєш,
в гроб до Джульєтти поклади мене.
Ромео
Аякже, покладу. В лице лиш гляну:
це граф Парис, Меркуціо рідня.
Що мій слуга казав, коли його
я ледве слухав, їдучи? Здається,
що мав з Джульєттою Парис побратись.
Чи він казав? Чи це мені приснилось?
Чи я здурів, ім’я Джульєтти вчувши,
що так помислив? Дай же руку! Лихо
в ту ж книгу, що й мене, її вписало.
Я покладу тебе у пишний гроб.
У гроб? Ні! У палац, безжизний хлопче,
бо тут Джульєтта спить. Її ж краса
перетворила склеп на покій світлий.
Ляж, смерте, тут похована мерцем!
(Кладучи Париса до каплиці)
Як
Перейти на сторінку:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ромео і Джульєтта», після закриття браузера.
Подібні книжки до книжки «Ромео і Джульєтта» жанру - Шкільні підручники / Публіцистика:
Коментарі та відгуки (0) до книги "Ромео і Джульєтта"