Марія Хіміч - Байстрючка

— Це підписувати не буду, — відрубала. — Не треба на мене вішати зайве. Забирайте люстру й до суду мене не турбуйте.

— Собача робота, — здався слідчий і поцікавився, як вимкнути електрику.

Через півгодини він із коробкою, у яку я дбайливо запакувала коштовну люстру, потупцяв геть.

Я притулилася спиною до стіни й поволі з’їхала на підлогу. Варварку вразить голий дріт із лампочкою під стелею, коли повернеться зі школи, але матеріальні цінності — то пусте. Головна моя цінність — ось тут, під черевною стінкою.

І треба було мені так по-дурному попастися! Як наївну школярку, обвели навколо пальця! Працювала собі спокійненько в їдальні заводу «Червоногвардієць», ні, треба було послухатися добросердних порадників і перевестися до «Передовика»! Тамтешня завідувачка продовольчим відділом, яка була переді мною, вочевидь, знала, що буде хвиля перевірок і зачисток, та встигла вчасно втекти. А ось мені за жадібність дісталося по повній.

Тепер не лише люстрою доведеться відкупитися, а й добрим ім’ям. Ху… Щось млосно мені, хоч би не знепритомніти… Не переживай, маленька, це тебе не стосується! Ти й так мені допомагаєш чим можеш…

Ксенька прокинулася через годину після нашого приїзду. Зовсім не здивувалася, що ми приторбачилися раніше заявленого часу, і довго милася у ванні.

— Варварко, — покликала мене до себе, але всередину ванної не впустила, розмовляла через ледь розтулені двері.

— Що? — запитала грубувато.

— У мене місячні почалися, дай прокладку, га? Будь ласка! — попросила сестра.

— Пачка на верхній поличці в лівій шафці, сама візьми, — дозволила.

Місячні Ксеньки ми чекали всією родиною — у мами вони почалися в дев’ять років, у мене — в десять. А ось молодшенька дозрівати відмовлялася… Мама навіть до лікаря її водила. Той виписав Ксеньці вітаміни й порадив матері не хвилюватися через дрібниці.

Я злилася на Ксеньку. По-перше, вона знову без дозволу взяла мій халат. Це при тому, що в неї був свій. Чомусь мій їй подобався більше. По-друге, той халат неможливо було віддерти від фарби, яка чомусь заліпила його внутрішній, а не зовнішній бік. По-третє, сестра з незбагненних причин виглядала такою щасливою й відстороненою від цього світу у своїй нірвані, що це не могло не бісити.

Не знаю, що про це думала мама. Вона теж стала зовсім закритою й постійно вдивлялася у власну пітьму. Зараз мама взялася за прибирання й упорядковування комори, щоб я не випробовувала її терпіння запитаннями. А це ціла купа роботи.

Ксенька теж не хотіла, щоб до неї чіплялися з розмовами, тому дбайливо відпирала мій загиджений халат. Працювала добре, вочевидь, совість заїдала, що сестрині речі не береже.

— Де твої нові картини? — запитала в неї, коли вона притарабанилася на кухню поснідати.

— Їх немає, — відповіла сестра. — Не вдалися.

— Ти що, їх з’їла? — запитала, натякаючи на повну відсутність доказів нічного малювання.

— Ага, з кетчупом, — мовила дотепниця.

У сестри був відмінний апетит, під компот вона згризла півпалки ковбаси й майже цілий батон. Їжа приземлила її, і Ксенька, крім себе, почала помічати й решту співмешканців. Вона посміхнулася до мене, підняла рукав і показала на внутрішній частині лівої руки підпухлий візерунок у вигляді серця, яке вибухає і своїми часточками творить осердя нової галактики.

— Гарно, правда? — запитала Ксенька, і радість сипнула з-під її вій іскорками снігу. Мені аж стало заздрісно.

— Гарно, — оцінила. — Чим це так? Воно ж не змивається? Це що, справжнє татуювання?

— Ні, не справжнє. Я сама роздряпала шкіру й залляла фарбу. Воно через деякий час зникне, — довірливо поділилася сестра.

— Ти що, — постукала по власній макітрі, — зовсім здуріла? Спочатку — мій халат, потім — руку скалічила…

— Хто руку скалічив? — відірвалася від комори мама. — Ксенька руку скалічила?

— Ні, тобі почулося, — заперечила. — Хоч мамі не покажи, — прошепотіла сестрі, — вона й так сама на себе не схожа.

— Ні, ти що! — запевнила Ксенька й уся заквітла жоржиною.

— Ти закохалася? — нарешті мене осяйнуло. — Хто він?

— Ні! З чого ти взяла? — зненацька визвірилася Ксенька. — За-ко-ха-ла-ся! Ще чого!

Вона витерла стіл від крихт після бутербродів і пішла в кімнату.

За деякий час туди заглянула. Ксенька малювала, позираючи на пожовклий знімок, на якому я впізнала Назара Письку. Проте на полотні зображення чоловіка чомусь мало вражаючий білосніжний ірокез, який так і напрошувався під ніж озвірілого індіанця.