Юлія Сергіївна Тагліна - Михайло Грушевський

Винниченком, який був автором I Універсалу, Грушевський почав переговори з делегацією Тимчасового уряду – Керенським, Терещенком, Церетелі. Ці переговори тривали протягом 29—30 червня в Києві, в результаті було досягнуто угоди і прийнята «Декларація Тимчасового уряду до української Ради».

3 липня на пленумі Центральної Ради, після того як був зачитаний II Універсал, Грушевський заявив, що фактично Україна отримала автономію і створила законодавчі і виконавчі органи – Раду й Секретаріат.

Насправді ж ІІ Універсал був кроком назад, бо у ньому було зафіксовано, що Тимчасовий уряд визнавав УЦР і Генеральний Секретаріат як крайовий орган України і водночас Генеральний Секретаріат ставав органом центрального уряду. Зі свого боку, УЦР визнавала Всеросійські установчі збори, а до їх скликання зобов’язувалася не робити самовільних кроків до здійснення автономії України. Більш за все Грушевського турбувало, що однією з умов ІІ Універсалу був контроль за формуванням українського війська з боку Тимчасового уряду, тож Михайло Сергійович не міг не замислитися над створенням незалежної держави.

Між іншим, Грушевський мусив друкуватися та подекуди передруковувати свої праці у нових виданнях, щоб якось заробляти, бо робота в УЦР ніякого доходу не давала, тож єдиним джерелом заробітку залишилася його літературна праця.

Поступово Грушевський усе більше розходився в поглядах з ліберально-демократичним напрямком українського руху. З часом він взагалі перейшов на бік Української партії соціалістів-революціонерів. Ця партія разом з есерами становила більшість в УЦР. Значно перевтомлений після півроку праці в Центральній Раді, Михайло Сергійович спробував подати у відставку або бодай отримати відпустку. Але його прохання не задовольнили, бо члени УЦР, Генерального Секретаріату а також усі українські партії вважали, що ця подія збентежить народ, що і так був знервований складною політичною ситуацією. «Я через те зіставсь і вже більше не підіймав сього питання, щоб «не бентежити» людей, хоч був дуже знесилений», – пише Грушевський в автобіографії. Ані родина, ані близькі друзі, ані сам Михайло Сергійович не впізнавав себе. Колись такий енергійний та впевнений у собі, він дедалі все частіше помічав недоліки у своїй роботі.

Але життєвий принцип завжди йти до кінця і цього разу допоміг політичному діячеві зібратися з силами та продовжувати свій шлях. У середині серпня фракція українських есерів за участі Грушевського домоглася відставки Генерального Секретаріату на чолі з В. К. Винниченком, приводом для якої послужило бурхливе обговорення «Тимчасової інструкції Генерального Секретаріату Тимчасового керівництва на Україні».

З депресії Грушевського вивели події у Петербурзі: захоплення більшовиками влади у Росії та відставка Тимчасового уряду. У відповідь на це 7 (20) листопада 1917 року УЦР видала ІІІ Універсал, що проголосив створення Української Народної Республіки (УНР), що формально не поривала федеративних зв’язків з Росією. Цей Універсал містив у собі такі демократичні принципи: свободу слова, друку, віросповідання, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи й помешкання. ІІІ Універсал також оголосив національну автономію для меншостей (росіян, поляків, євреїв), скасував смертну кару, право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, встановив 8-годинний робочий день, оголосив реформу місцевого самоврядування, визначив 9 січня 1918 року днем виборів до Українських Установчих зборів, які мали бути скликані 22 січня 1918 року.

Тим часом політичне становище не поліпшувалося. Молода Українська держава мусила наново творити свої відносини з Росією. Нова більшовицька влада не сприймала Центральну Раду як орган державної влади і Україну як державу взагалі. Більшовики, переманюючи на свій бік молодь, селян, вояків, робітників, інтелігенцію, обіцяли українському народові усю землю та усю владу і твердили, що рівень життя трудящих після приходу до влади Грушевського не покращився. Хоча про який рівень життя можна було говорити у країні, що була знесилена Першою світовою війною та революцією?

Більшовики використовували цю ситуацію, щоб переконувати український народ в тім, що Центральна Рада не є справжньою народною владою, що вона тільки обдурює народ. Та все ж таки український народ не хотів влади більшовиків. При виборах до Українських Установчих зборів 90 відсотків населення України подало свій голос за прихильників української влади.

З кінця листопада 1917 року більшовики почали підготовку до захоплення влади на Україні. Після невдалого повстання в Києві уряд більшовиків 17 грудня цього ж року вислав до УЦР ультиматум, який вона відкинула, чим спричинила наступ на Україну. 25 грудня 1917 року більшовики створили у Харкові альтернативний до УЦР і Генерального Секретаріату уряд. З цього часу і починається багатовладдя на українській території.

Грушевський робив вигляд, що не помітив перевороту, влаштованого більшовиками у Харкові, він поступово крок за кроком продовжував свою справу. Після розгону більшовиками Установчих зборів у Петрограді, у розпалі боротьби проти більшовиків та змагань на мирних переговорах 9 (22) січня 1918 року вийшов ІV Універсал УЦР, що проголосив самостійність Української Народної Республіки. Його зміст був доволі провокуючим та сміливим. Але розчарований у Росії Грушевський вже не мав наміру шукати з нею компромісу. Тож Михайло Сергійович організував делегацію у Брест на чолі з О. Севрюком – членом Української партії соціалістів-революціонерів, щоб підписати перший мирний договір у Першій світовій війні. Ситуація набрала гостроти, коли на переговори прибула і делегація Радянського уряду України, яка виступила із заявою про неправомочність делегації Центральної Ради представляти інтереси УНР. Російська ж делегація вже не виступала так різко проти Центральної Ради, але заявила, що всі укладені Україною умови договору повинен затвердити уряд Росії.

Севрюк мав обороняти свій уряд і пам’ятав напуття Грушевського, який стверджував, що миру з Росією вже не буде, тому українська делегація відповіла на всі вищезгадані заяви досить різко. Оцінивши ситуацію, міністр закордонних справ Австро-Угорщини, що очолював австро-угорську делегацію на мирних переговорах, підтвердив позицію Австро-Угорщини, Німеччини, Туреччини та Болгарії: вони бачать УНР самостійною суверенною державою, яка в змозі самостійно заключати міжнародні договори.

Потім цю подію Грушевський буде святкувати як перемогу української дипломатії, бо вперше Україна отримала статус суверенної незалежної держави, повноцінного суб’єкта міжнародного права.

Отже 27 січня (9 лютого) 1918 року Українська Центральна Рада підписала Берестейський договір між Німеччиною, Туреччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та