Анастасія Шевердіна - Тільки разом

— Мені байдуже.

— Іване, я ненавиджу тебе так само сильно, як колись любила! — скрикнула Кет. — Мені не шкода ані тебе, ані себе, присягаюся! Але Андрій — він не такий, як ми! Він — справжня людина, він дійсно хороший! Прошу тебе, не дай йому загинути! Не вчиняй так зі мною! Не вбивай мене знову і знову! Благаю, зупинися, врятуй його! Врятуй мого друга! Андрій ні в чому не винен, він не має постраждати через наші чвари! Будь ласка, Іване, пощади його! Прошу, прошу!

Іван дивився на дівчину божевільним поглядом і посміхався.

— То твій друг зникне, якщо я помру?

— Так, так!

— А якщо я зупинюся?

— Він врятується! Він народиться знову! Десь далеко звідси, в іншому тілі!

— І ви більше не будете разом?

— Не будемо!

— І тебе це влаштує?

— Влаштує що завгодно, аби тільки він жив!

Іван засміявся.

— Ти справді віриш, що я можу допомогти? Що я щось можу? — раптом серйозно запитав він.

— Так! Будь ласка, Іване, допоможи!

— Поклич його! — суворо сказав юнак, затягуючи на шиї зашморг. — Вам треба попрощатися.

Кет зрозуміла, що все пропало. Кінець надіям, планам, кінець її життю. Усе єство дівчини завмерло від жаху в передчутті останньої, найтяжчої втрати.

— Будь ласка! — прошепотіла дівчина, молитовно складаючи руки. — Не вбивай!

— Поквапся! Треба з цим закінчувати! — Іван нетерпляче смикнув зашморг.

— Андрію! — закричала Кет. — Андрію, швидше!

Як тільки хлопець з’явився в кімнаті, Кет кинулася до нього і стисла в обіймах.

— Пробач мені, Андрію! Вибач за все і спасибі! Я старалася, правда!

— Іване, я вірю, що ти вартий життя! Вірю, що ти вчиниш правильно! — сказав Андрій, сумно поглянувши на самогубцю. — Майбутнє є!

— Я вже вирішив! — сказав Іван.

— Я розумію, — спокійно мовив Андрій. — Пробач, що я не зміг допомогти тобі! Я знову схибив і маю бути покараний. Прощавай, Кет!

Іван вчепився обома руками в простирадло над головою й щосили потяг його донизу. Гак зі шматками штукатурки та люстрою впав йому просто на голову. Кет пронизливо закричала. За мить відчинилися двері, і батько, ридаючи, кинувся до Івана.

— Синку! Синку, як ти? — голосив літній чоловік, витираючи з обличчя Івана кров. — Пробач, заради бога!

— Усе нормально, тату, — тихо сказав юнак, обіймаючи батька. — Тепер усе буде добре!

— Кет! — скрикнув Андрій і зник.

Дівчина заплющила очі, прислухалася. Голос друга ще мить линув невідомо звідки, аж раптом його заглушив настирливий плач немовляти. Кет зосередилася й подумки побачила будівлю лікарні, в якій народився Андрій.

— Дякую, Іване! — радо посміхнулася Кет. — Дуже дякую! Ти зробив добру справу!

— Я не вбивця, — мовив юнак, і батько, знову поглянувши на Івана, заридав. — Дурень, але не вбивця. Пробач мені за все!

— Я тебе пробачаю! — щиро сказала дівчина. — Вірю, що ти вирвешся з цього жаху! Ми повинні вирватися, ми гідні кращого, розумієш? Щасти, Іване!

Юнак вдячно посміхнувся. Кет махнула рукою і зникла.

У пологовій палаті, як на Кет, було забагато люду. Медичний персонал бігав довкола породіллі, намагаючись зупинити кровотечу.

— Дитина! Де моя дитина? — слабким голосом запитала жінка.

— Естель, не бійтеся, усе добре! — лікар підніс до жінки новонародженого хлопчика, який захлинався від крику. — Дивіться, який красень!

Жінка посміхнулася малюку й обережно доторкнулася до голівки.

— Зараз ми ненадовго розлучимо вас! — попередив лікар. — Так має бути. Усе нормально!

Чоловік передав хлопчика медсестрі, яка віднесла малюка до кімнати, де на маленьких ліжечках лежали інші новонароджені. Коли медсестра вийшла, Кет схилилася над хлопчиком.

— Ой, Андрію, який ти малий і немічний! — засміялася Кет. — Ой-йой-йой, які крихітні пальчики! Який лисенький! Якби ти тільки себе бачив!

Малюк голосно плакав.

— Ну, ну, Андрію, ну що таке? Чого ти кричиш? — посміхалася хлопчику Кет. — У тебе вийшло! Ми молодці, Андрію! Не плач, друже! Усе буде добре!

Новонароджений на мить затих і завмер, потім знову захникав.

— Мій любий, мій маленький хлопчик, не плач! Кет поряд, Кет із тобою! Нічого не бійся, ми будемо разом! — шепотіла дівчина, роздивляючись крихітне личко. — Ти хороший, ти добрий хлопчик, ти будеш щасливим!

За кілька годин Естель відвідали чоловік і літня жінка.

— Доню, як ти? — кинулася з обіймами до Естель висока красива відвідувачка з елегантною зачіскою.

— Ірен, ви її задавите! — відтягнув тещу від блідої, кволої дружини невисокий міцний чоловік із темними кучерями. — Люба, тобі недобре?

— Ні, ні, усе прекрасно! — над силу посміхнулась Естель. — Леоне, зараз принесуть нашого хлопчика!

І дійсно, за кілька секунд двері відчинилися й медсестра принесла малюка. Слідом увійшла Кет.

Ірен і Леон обережно зазирнули до блакитного