Клайв Стейплз Льюїс - Листи Крутеня

зв'язок, який несе їм радість, або обтяжує їх. З правильного твердження про те, що цей зв'язок повинен створити (і якщо покірливо ввійти, в нього, то таки створює) почуття любові й родину, можна примусити людей зробити неправильний висновок, що ота суміш приязні, страху й бажання, яку вони називають «любов'ю», і є тим, що освячує й ощасливлює подружнє життя. Таку помилкову думку легко сформувати завдяки тому, що в Західній Європі «любов» часто передує шлюбам, які укладаються відповідно до настанов Ворога, тобто з наміром забезпечити в родині подружню вірність, добробут, зичливість; тут можна провести паралель з релігійним почуттям, яке дуже часто, хоч і не завжди, супроводжує навернення людини на віру. Інакше кажучи, людей треба переконувати в тому, що подружнє життя в дійсності є лише барвистою й викривленою картиною того, що Ворог обіцяє як наслідок шлюбу. З цього випливають дві вигоди. По-перше, людей, які не мають дару стриманості і хочуть знайти в шлюбі вихід для своїх похітливих пристрастей, можна відволікти від шлюбу, нагадавши їм про те, що вони не відчувають «закоханості», а думка про одруження з будь-якої іншої причини, завдяки нам, здається їм низькою й цинічною. Вони саме так і думають. Бурю своїх емоцій ці люди ставлять вище за вірність і взаємодопомогу, за збереження цнотливості і за народження наступного покоління (не забувай навіювати своєму підопічному думку про те, що сімейні обов'язки обтяжливі й неприємні). По-друге, статеву пристрасть, якщо тільки вона спрямована на шлюб, можна називати «любов'ю», а ту «любов» використовувати для виправдання чоловіка від усякої про вини і для захисту його від усіх наслідків одруження з невігласкою, дурнулею чи розпусницею. Але детальніше про це в наступному листі.

З прихильністю твій дядько Крутень.

Лист XIX

Мій любий Шашеню!

Я довго думав над питанням, якого ти торкаєшся у своєму останньому листі. Якщо, як я переконливо довів, усі особини за своєю природою повсякчас змагаються між собою, то тоді в самому понятті любові, яке проголошує Ворог, криється суперечливість. Що ж у такому разі означає моя настійна пересторога про те, що Він справді любить людську нечисть і справді хоче для неї вічної свободи й вічного існування? Сподіваюсь, мій любий хлопче, ти нікому не показував мого листа? Зрештою, це байдуже. Кожному зрозуміло, що та єресь, у яку я впав, цілком випадкова. Гадаю, ти зрозумів, що деякі мої нешанобливі вирази стосовно Брудайла — це жарти, не більше. Я його направду дуже поважаю. І, звичайно ж, мої слова про те, що я не захищаю тебе від авторитетів, були сказані несерйозно. Ти можеш довірити мені турботу про свої справи. Але тримай усе в таємниці.

Річ у тому, що я необачно обмовився про те, ніби Ворог справді любить людей. Це, звичайно, неможливо. Він є одна сутність, а вони — зовсім інша. їхнє добро не може бути Його добром. Усі балачки Ворога про любов — це маскування чогось іншого. У Нього є якийсь справжній мотив їх створення і такої великої турботи про них. Причина того, що дехто починає визнавати цю неможливу любов, криється в нашій повній неспроможності знайти справжній мотив. Що ж він хоче від них? Це нерозв'язне питання. Я не вважаю, що тобі якось зашкодить, коли я признаюсь, що саме ця проблема й була основною причиною сварки Нашого Отця з Ворогом. Ще коли обговорювалося створення людини і коли Ворог щиро зізнався, що передбачає якусь подію з хрестом, Наш Отець, природно, вирішив поговорити з Ним і попросити пояснень. Ворог нічого не відповів, а лише сказав, що розвинув якусь безглузду теорію про безкорисливу любов, яку Він і досі скрізь проголошує. Наш Отець, ясна річ, не міг допустити цього. Він намагався змусити Ворога розкрити свої карти. Він визнав, що йому дуже хочеться знати правду. Ворог на це відповів: «Я від усього серця бажаю, щоб ти пізнав її». Гадаю, саме тоді Наш Отець, образившись на таке несправедливе недовір'я, відсторонився від Його оточення на безмежну відстань і притому це сталося так раптово, що дало ворожим силам підставу вигадати сміховинну історію про те, що його було викинуто з Неба силоміць. Відтоді ми й почали розуміти, чому наш Пригноблювач такий потайний. Справа в тому, що вся Його велич тримається на таємниці. Навіть члени Його кліки не раз визнавали, що коли ми зрозуміємо, що Він має на увазі під любов'ю, боротьба між нами й Ним скінчиться, і ми зможемо повернутися на Небо. Отже, перед нами стоїть велике завдання. Ми знаємо, що насправді Він не любить. Та й ніхто не любить — в цьому немає ніякого сенсу. Якби ж то ми зуміли з'ясувати, що Ворог задумав насправді! Було висунуто чимало гіпотез, однак відповіді на питання вони не дали. Але не тратьмо надії. Дедалі більше складних теорій, дедалі повніші дані, дедалі вищі винагороди за дослідження, які сприяють вирішенню цього питання, і дедалі жахливіші покарання для тих, хто зазнає поразки, — до всього цього ми вдавались і вдаємося тепер і, звичайно ж, усі ці заходи взяті разом не можуть не принести успіху.

Ти нарікаєш, що з мого останнього листа неясно, чи вважаю я «любов» бажаним станом для людини, чи ні. Бачиш, Шашеню, це і є те питання, над яким вони повинні битися! Хай сперечаються, хай самі дискутують і вирішують «добрі» чи «погані» такі речі, як «любов», патріотизм, безшлюбність, свічки на вівтарях, тверезість, освіта. Хіба ти не бачиш, що відповіді нема? Ніщо не має якоїсь вартості, за винятком тенденції посувати конкретного підопічного в конкретний момент ближче до Ворога чи ближче до нас. Тому було б добре підвести його до самостійного рішення, тобто хай він сам зробить висновок: «любов» — це «добре» чи «погано». Якщо він людина гордовита і любить свободу, якщо він відчуває в цьому підтримку з боку друзів, то його треба настроїти проти любові. Треба прищепити підопічному бундючний аскетизм, а відтак, відділивши його сексуальність від усього того, що її гуманізує, накинути на нього цю сексуальність у найбрутальнішій і найцинічнішій формі. Якщо ж він людина емоційна й довірлива, то його треба живити дешевими творами віршоплетів і п'ятисортних романістів старої школи доти, доки він повірить, що «любов» невідворотна і непереборна. Ця віра, запевняю тебе, не дуже допомагає у створенні випадкових ситуацій для порушення цнотливості, але вона є неоціненним засобом викликати в людини тривалі «шляхетні», романтичні, трагічні перелюби, які закінчуються, коли все йде добре, вбивствами й самовбивствами.