Зінаїда Павлівна Тулуб - Людолови. Том 2

Давай, красуне. А мо, й не красуня, хто вас зна, бо доводиться вас купувати на совість як кота в лантуху. Лови гасене, — крикнув навздогін Мураз.

— Бери, щоб тобі на ній спалося, як на шпичках держи-дерева, — спритно кинула йому служниця подушечку і сховала золотий під складка ми фередже.

— Муразе! Муразе! Чи довго ти там? — кликали парубки. Мураз прискорив ходу і догнав гарбу, коли юрба молоді перехопила її на розі.

— Стій! Що везете? — питали вони, заступивши дорогу.

— Діжку квашеної капусти з перешумованою бузою, — реготали поїжджани.

— Давайте викуп!

— Не дамо! Розступись! — ревнув Мураз, наїжджаючи на юрбу.

Але молодь міцно поспліталася руками і не відступала ні на крок.

— Не бийтеся об скелі головами на радість шайтанові, - реготали вони — Платіть викуп!

Після довгих розмов поїжджани розв'язали лантух і стали кидати у натовп дешеві хустки й рушники, але викуп здався поганим. Молодь дерла хустки на шматки і топтала ногами. Тоді свахи розв'язали інший лантух і кинули в юрбу кілька чудових іджіарів, поясів і кисетів. Молодь накинулася на них. Знялася бійка, і гарба ще довго не могла прокласти собі дорогу крізь шумну і жадібну ватагу.

— Подушка з подарунками нареченої! — вигукнув Мураз, розмахуючи своєю покупкою. — Великий золотий за велике щастя!

— Бач, який жадібний! Вистачить з тебе й півтора малих, — відповів хтось з юрби.

І під веселий сміх і жарти один з друзів Ібрагімових перекупив у Мураза весільну подушку.

Кінець кінцем гарба зупинилася. Брати Ібрагімові зійшли з коней, не випускаючи дувазарів. Свахи підхопили під руки Медже і повели її, не видиму для гостей, до її нового житла.

На порозі зустріла їх Сабіха, обсипала пшеницею, грошима і підсмаженим мигдалем, потім повела до пишно оздобленої оди і посадила на покуття. Хтось з жінок трохи підняв край дувака, і Сабіха вклала їй в рот ложку меду і масла, потім випила з майбутньою невісткою кави і вийшла, а свахи скинули з нареченої дувак, маграму і фередже, залишивши на ній тільки прозорий газовий серпанок.

Почалося частування. Сабіха хотіла засліпити гостей: жирний плов, шашлик, рижові запіканки з горіхами та цукатом змінялися ніжною баклавою, варенням, дрібним мигдалевим печивом і коржиками. Добре поласували свахи і гості, але наречена не доторкнулася ні до чого.

На чоловічій половині свято розгорталося трохи інакше.

Вдосвіта прокинувся Ібрагім і, поки служники прибирали і оздоблювали саклю, пішов до старшої одруженої сестри, і, як годиться, намагався не показуватися людям. Там сидів він, аж доки куєв-баші[67] сповістили його про приїзд нареченої і принесли йому весільну подушечку. В дорозі її ще тричі перепродували, щоразу збільшуючи ціну, і кінець кінцем вона потрапила до Ібрагіма за цілих п'ять гасене.

Викуривши наргіле, куєв-баші повели Ібрагіма додому. За звичаєм, коли б не відбувалося весілля, взимку чи влітку, в холод чи в спеку, наречений мусив голитися і одягатися на своєму дворі просто неба. Один з куєв-башів точив на ремені бритву, другий милив мило, а гoляр, повівши один раз бритвою по Ібрагімовій щоці, кидав бритву і починав танцювати. Гості стояли навкруги широким колом і плескали в долоні, відбиваючи такт; а голяр знов брався голити Ібрагіма і знов кидав бритву, щоб танцювати. Коли Ібрагім був поголений, кожен кинув голяреві на дзеркальце по кілька дрібних монет, а куєв-баші піднесли йому вишиваний рушник — подарунок від нареченої. Потанцювавши ще трохи, голяр непомітно зник, а товариші почали одягати Ібрагіма, оточивши його колом з запаленими свічками. Кожен стежив, щоб вітер не згасив його свічку, бо це вважалося за погану прикмету.

Коли Ібрагім був готовий, один з куєв-башів накинув йому на плечі шаль і запросив старого поважного родича за весільного батька. Наречений вклонився йому до землі і поцілував руку. Весільний батько благословив Ібрагіма, і куєв-баші повели його до матері. Музики вдарили марш. Куєв-баші підтримували Ібрагіма під лікті, а він не підводив очей і йшов повільно, схрестивши руки на грудях, як на молитві.

Сабіха урочисто підвелася з міндера і простягла руки над головою сина. Низько вклонився матері Ібрагім, поцілував край її одягу і обійшов гостей, цілуючи кожному руку, потім повернувсь до селямлику[68].

Підноси печива та різних ласощів стояли там на низеньких столиках вздовж міндерів, а посередині поклали три подушки на килим. На середню сів Ібрагім, схрестивши по-східному ноги, а праворуч і ліворуч від нього розташувалися куєв-баші. За звичаєм, Ібрагім сидів нерухомо, не підводив очей і ледве чутно відповідав на привітання. І, за звичаєм, приятелі його намагалися пожартувати з ним, а куєв-баші вчасно вгадати їх жарти і захистити від них нареченого. Поки Mypaз, син Бекирів, сперечався з товаришами — чий кінь кращий, один з гостей тихенько витяг з комори вудку і спритно підчепив на гачок Ібрагімову шапку. Ібрагім відчув, як оголилася його толова, але за звичаєм, не ворухнувся. А молоді тільки того й треба. Веселий регіт залунав у саклі.

— Прогавили! Прогавили! — плескали вони в долоні, - Ну й куєв-башi! Не вміють захистити нареченого!

— Це так і їх повиносять, а вони не помітять!

— Із рота видеруть шматок!

Куєв-баші ніяково всміхалися. А той, що здер з нареченого шапку, урочисто розгойдував її на гачку і кричав, перекривляючи носіїв-вірменів:

— Риба! Риба! Дивовижна риба! Виловлена на голові Ібрагіма ібн-Алі в день його шлюбу. Кому дивовижної риби?

Куєв-баші теж сміялися, але пильно стежили, щоб вдруге чогось не прогавити. Настрій підносився. Танці замінялися співами, співи — танцями. Славетний сінопський меддах[69] розповідав гостям старовинні легенди і казки а гості курили, їли ласощі і потай від дідів пили горілку і вино, куплене в Каффі у грека-виноторговця. Але наречений весь час сидів нерухомо, не брав участі в розвагах, нічого не їв і не пив і навіть не затягувався запашним наргіле.

На жіночій половині свахи і дружки прикрашували шлюбну кімнату: натягли під стелею зіркою мотузки, а на них порозвішували найкращі шалі нареченої, її хустки, маграми, іджіари і рушники. На полицях вздовж стін розклали посуд, на міндерах — килими і подушки, а до бокової стіни присунули скриню з одягом і білизною.

Коли кімнату було оздоблено, вісім служниць внесли різні страви. Кожна служниця вклонялася нареченій, вітала її і, діставши від неї будь-який подарунок, сідала на міндер вечеряти разом з гостями.

Як ось хтось постукав у шибку. Сваха відсунула завіску, щось спитала і покликала Горпину.

Горпина здивовано підвелася і визирнула у вікно. В глибоких сутінках ледве вирізьблювалася на дворі постать хлопчика восьми-дев'яти років. Це було