Монтейру Лобату - Орден Жовтого Дятла

зраділа, що обох поцілувала в голову. Емілія, звичайно, захотіла потримати чарівну паличку, ну, хоч ненадовго! Вона так причепилася до Кагляночки, що Кирпа з нею мало-мало не посварилася зовсім серйозно.

— Якщо ти зараз же не перестанеш, — сердито шепнула вона на вухо своїй ляльці,— то зазнаєш неприємностей, зрозуміла?

Емілія закопилила губу і, здається, хотіла заплакати.

Розділ шостий

Червона Шапочка

Потім прийшло Гидке Каченя, дитинча того, яке в казці обернулося на лебедя. Як тільки воно ввійшло, Емілія відвела його вбік і хутко-хутко зашепотіла в саме вухо:

— Знаєте що, ви з кімнати не виходьте, гаразд? Не ходіть до кухні, гаразд? Там живе така чорна фея, яка з каченятами знаєте що робить? Не знаєте? Вона їх смажить, бідненьких, уявіть собі!..

Каченя так злякалося, що зробилося блідіше від воскової свічки — не такої рожевенької, які засвічують на свято, а звичайної, білої; йому довелося притулитися до стіни, щоб не впасти.

А гості зараз підходили й підходили. Стільки прийшло різних чарівних героїв з різних чарівних казок, що ні в дворі, ні в садку не було де помаранчі впасти. Кирпа дивилася, дивилася, всі очі видивила. Скільки тут було принців, і принцес, і фей, і гномів, і відьом, і злих духів!.. Всі, хто був у кімнаті, так і прилипли до вікон, захоплюючись цим небаченим видовищем, не в змозі жодного слова вимовити з подиву й захвату.

Тільки Емілія все ж схотіла поговорити.

— Я от думаю про нашу корову, — сказала вона з філософським роздумом у голосі,— і мені здається, що на бідолаху це все може погано вплинути. Сердешна звикла щовечора спати на подвір’ї. І уявіть собі: вийде вона на подвір’я, повернеться в один бік — там принц, повернеться в другий — там гном, змахне хвостом — і зачепить яку-небудь принцесу… Бідоласі ніде повернутися. Якщо вона й не помре зі страху, то може молока збутися; що ми тоді завтра снідатимемо?!

Коли всі стомилися дивитись у вікна, надумали розпочати танці. Емілія вийшла на подвір’я і запросила до кімнати всіх, хто втовпиться. Коли всі ввійшли, Кирпа пішла танцювати з Аладдіном, Білосніжка закружляла в парі з Котом у Чоботях… Тільки Кагляночка не танцювала — боялася зіпсувати нові черевички.

Тут граф де Кукурудзо, який все ще був на вікні, закричав:

— Я бачу вдалині хмару куряви.

Танок припинився. Всі перезирнулися: хто б це міг бути? Почулися легкі кроки на ганку, двері відчинилися, і Рабіко ввів… Червону Шапочку!

— Шапочка! — вигукнули всі захоплено, бо хто ж на світі не любить цієї милої дівчинки? — Хай живе Червона Шапочка!

Вона ввійшла розрум’янена, бо всю дорогу йшла пішки, і сказала:

— Привіт тамтешнім і тутешнім і всім нашим присер-дешним! — І вона весело поцілувала спочатку хазяйку, а потім її ляльку.

Емілія негайно прилипла до гості.

— Передусім от що, — сказала вона, — нам дуже шкода вашої бабусі. Ви навіть не уявляєте собі, як ми всі тут засмутилися, довідавшись, що її вовк з’їв. Така прикрість! А між іншим, скажіть: ваша бабуся гладка чи худа?

Червона Шапочка дуже здивувалася такому запитанню, але відповіла, що худа.

— Дуже худа чи не дуже?

— Досить худа.

— В такому разі, я не розумію цього вовка, — задумливо промовила Емілія: — Ну яка ж це їжа?

Всі дуже сміялись, і Кирпа пояснила, що в бідолашної Емілії від народження розум ослячий. Цієї миті годинник вибив п’яту.

— Шановні принцеси і принци, — сказала Кирпа, — прошу до столу на чашку кави.

І крикнула на кухню:

— Тітонько Настасіє! Принесіть смачної кави для наших знаменитих гостей!

Коли тітонька Настасія ввійшла до кімнати з диму-чою кавою на таці, вона навіть очі вирячила з подиву.

— Господи! — вигукнула вона. — Що тут робиться! Ні в казці сказати, ні пером описати… Не розумію, звідки це Кирпа приводить усіх цих поважних осіб і де вона бере принцес, так гарно вбраних…

— Хто це? — шепнула Білосніжка на вухо Емілії, поки стара негритянка розливала каву.

— Ви не знаєте? — озвалася Емілія, хитро посміхаючись. — Тітонька Настасія — це африканська принцеса, яку зла фея обернула на куховарку. Коли прийде один принц і знайде одну каблучку, що лежить у череві в однієї риби, Настасія знову обернеться на принцесу. Не вірите? Хто від цього втратить, то це донна Бента, бо такої куховарки вона вже ніколи не знайде.

Каву пили всі, крім Кагляночки.

— Я п’ю тільки молоко, — пояснила маленька красуня. — Я боюсь, що від кави я втрачу колір обличчя.

— Обов’язково втратите, — сказала Емілія. — Ось тітонька Настасія пила, пила каву і, самі бачите, яка стала чорна…

Розділ сьомий

Некликаний гість

Педріньйо, Аладдін і Кіт у Чоботях не брали ніякої участі у всіх цих розмовах. Стоячи в кутку кімнати, вони завзято сперечалися на тему про пригоди й подвиги. Аладдін розхвалював чудові властивості своєї чарівної лампи і розповідав різні дивовижні випадки, пов’язані з нею. Педріньйо, щоб не спіткнутися на слизькому, почав розхвалювати влучність своєї рогатки. Суперечка точилась така гаряча, що от-от могла перейти у сварку.

— А ти приходь коли-небудь спеціально, — сказав Педріньйо, — і подивимося, що може вчинити більше чудес — твоя лампа чи моя рогатка.

— Закладаюсь, що моя лампа! — сказав Аладдін.

— А я закладаюсь, що моя рогатка! — сказав Педріньйо.

Втрутився Кіт у Чоботях:

— Я буду суддею і, до речі, закладаюсь, що ані ваша лампа, ані ваша рогатка не варті навіть підошви моїх семимильних чобіт!..

Поки вони сперечалися і домовлялися про день змагання, стався один вельми сумний випадок. Бідний граф, всіма забутий, мирно задрімав на своєму біноклі, коли раптом — торох! — мотузочок порвався, і він на весь свій зріст простягся на підлозі. Він так забився, що знепритомнів.

Принцеси кинулися до нього, заходилися бризкати на нього водою, розтирати його — даремно! Бідний мудрець не опритомнів.

Всі були страшенно засмучені. Першою опам’яталася Емілія.

— Правда, великої біди нема, — сказала невблаганна лялька з своєю звичайною сміливою відвертістю, — якщо навіть граф загине, то тітонька Настасія зробить нового. Вона використає ніжки, ручки, голівку і капелюшик від цього, а тулуб зробить із свіжого стебла кукурудзи. Нічого страшного… А втім, мені спало на думку, — вела далі Емілія, обернувшись до Кагляночки і не звертаючи ніякої уваги на загальне замішання, викликане її жорстокими словами: — Краще за все обернути графа на що-небудь. Змахніть-но на нього вашою чарівною паличкою, принцесо!

Кагляночка подумала, що ця порада справді непогана, але, перш ніж махати, запитала, на що саме треба обернути графа. Кирпа вважала, що найкраще — обернути на чарівника з ковпаком, засіяним зорями. Білосніжка сказала, що, може, на гномика… Зрештою — взяла гору Емілія,