Григорій Соломонович Глазов - Приватне доручення

таксі. Я покликала мужчину. Він зупинився, і я впізнала Феофанова. Він, мабуть, був чимось розстроєний і розмовляв зі мною різко, нехотя. На моє питання, чому він не ночував в будинку відпочинку, він відповів, що ходив на станцію зустрічати якогось приятеля із міністерства, який проїжджав через Клуш. Я зауважила йому, що мене мало цікавить, де працюють його приятелі, і що я доповім головному лікареві про порушення режиму. Феофанов став грубіянити, відповів, що це питання «уже сам якось полагодить з головним лікарем», а мені, мовляв, нічого втручатися в чужі справи…

— А чому ви вирішили, що він зовсім не ночував? — перебив Карпенко. Феофанов міг дійсно встати зарання і піти на вокзал.

— А таксі! Якщо він справді ходив на вокзал, то хто ж бере звідти таксі, коли тут відстань всього 500–600 метрів Це просто було б безглуздо.

— Це логічно, Софіє Сергіївно, — зауважив Карпенко. — Але зовсім немає логіки в тому, що ви після безсонної ночі до цих пір не спите з нашої вини. Ідіть відпочивати і дуже вам дякуємо!

Коли жінка вийшла, головний лікар звівся з-за столу.

— Не буду вам заважати, — він зняв окуляри і почав їх класти до рогового футляра.

— Ні, ні, Аркадію Степановичу, ви нам дуже потрібні, — заперечив Карпенко. — Будь ласка, залишайтесь. З вашої згоди я подзвеню.

— Прошу.

Начальник вокзалу, з яким, нарешті, з'єднали підполковника, відповів, що біля станції немає зупинок таксі. «Та ні ж! І сьогодні вранці не було… Абсолютно точно! А хто це запитує? З міліції? Щось трапилось? Я зараз ще в перонних контролерів поцікавлюсь…» Хвилин через п'ять він уточнив, що вранці біля вокзала не було жодної машини і що два пасажири з вантажем, які приїхали п'ятигодинним поїздом, обурювалися цим.

Тоді Карпенко вирішив поговорити з Фео- фановим. Але його довго не могли знайти. Виявилось, що він спить в гамані — посеред бору за волейбольним майданчиком.

В пом'ятій вельветовій піжамі, з книжкою під рукою, він зайшов до кабінету впевненою ходою і, не чекаючи на запрошення, сів у плетене крісло навпроти головного лікаря. Темноблакитні красиві очі його зустрілися з поглядом Карпенка. «Такі подобаються жінкам», подумав з легкою заздрістю Ігор, окинувши показну постать Феофанова.

— Ескулапові нафтовиків, Аркадію Степановичу, мій уклін! — Феофанов, сидячи, схилив голову в бік головного лікаря. Голос у нього був низький, грудний. Розмовляв Феофанов трохи театрально, хизуючись красивою російською вимовою.

— Вячеслав Аполлінарійович, будьте ласкаві пояснити свою поведінку, — похмуро сказав головний лікар. — Сьогодні вранці ви нагрубіянили черговому лікарю.

«Молодчина лікар! — подумав Карпенко. — Здалеку і міцно починає. Відразу, з плеча головним питанням не б'є».

На щоках Феофанова проступили червоні плями.

— Черговий лікар, ця, як її, Софія Сергіївна, сьогодні вранці в явно неприпустимій формі зробила мені безпідставний закид. — Він поглянув через плече на Карпенка і промовчав. Потім, пильно подивившись на головного лікаря, промовив не голосно, але досить чітко: — Я хотів би поговорити з вами, Аркадію Степановичу, про це зовсім відверто і думаю, що краще це зробити без свідків.

— Ні,—рішуче заперечив головний лікар. — Товариш Карпенко тут зовсім не стороння особа; і я хотів би, щоб ви пояснили все в його присутності.

Феофанов знову подивився на Карпенка, тепер уже повернувшись всім корпусом. І, мабуть, вважаючи його якимось курортним начальством, кивнув головою.

— Ну що ж, звольте! Я не пам'ятаю точно, що говорила мені Софія Сергіївна, але тон і зміст її зауважень мене образили. Я дуже коректно дав їй зрозуміти, що з заступником… тобто відпочиваючим в такому тоні говорити не можна. Крім того, вона зробила спробу втрутитися в мої особисті справи. Визнаю, я дещо порушив режим: за півгодини до підйому вийшов на вокзал. Їхав з Москви мій старий приятель— Морозов — начальник провідного главку союзного міністерства, і я зустрівся з ним. Нічого, як бачите, карного я не вчинив і докоряти мені в цьому просто таки смішно.

— Значить, ви з вокзалу на таксі приїхали? — запитав, підіймаючись з канапи, Карпенко.

— Ну, на таксі, — здивовано подивився на нього Феофанов. — Це що — має якесь значення?

— Дуже велике. — Карпенко сів за стіл на місце, що ним відразу ж поступився головний лікар. — Справа в тому, громадянине Феофанов, що жоден Морозов не проїжджав сьогодні через Клуш з тієї простої причини, що вранці тут не проходить московський поїзд.

— Я вас не розумію, — насупив свої красиві брови Феофанов. — Ну, можливо, я помилився і помилково подумав, що поїзд, яким їхав Морозов, московський, а це міг бути львівський чи ще там який. Морозов провадить інспекційну поїздку по західних промислах. Він міг їхати, нарешті, навіть приміським.

— А ви не можете відрізнити приміські старенькі польські вагони від суцільнометалевих вагонів швидкого поїзда? — посміхнувся Карпенко.

— Це що — допит? — підхопився Феофанов, Він демонстративно пожбурив свою книжку на канапу і пішов до дверей. Але на його шляху в дверях уже стояв Лосько.

— Що? Що таке? — метнув на нього погляд Феофанов. — Звольте пояснити! Яке ви маєте право!..

— Сідайте на місце, Феофанов. Ми в Комітету держбезпеки, і якщо вас цікавить правова сторона нашої бесіди, то ми затримуємо вас. Ось постанова про затримання, винесена на основі статті 100 Карного Кодексу. — Карпенко простягнув листок-бланк.

Феофанов повільно повернувся до столу. Червоні плями знову появилися на його щоках. Він намагався бути спокійним, говорив з меншою бравадою, але кожну фразу вимовляв з гідністю, старанно підбираючи слова.

«Або він хороший актор, цей Феофанов, або я непростимо помиляюся», подумав Карпенко, але розмову вирішив продовжувати в тому ж тоні.

— Де ви були рано-вранці?

— Зустрічав приятеля. На вокзалі.

— Начальника главку Морозова?

— Ні, не його, — запнувся Феофанов. — Це я так, трохи похвастався…

— Кого ж?

— Брата дружини. Він в Закарпатті відпочивав. З Магадана приїхав.

— Магадан далеко, це вірно. Але ми й це можемо перевірити. Прізвище, місце роботи брата вашої дружини?

— Я не розумію, що ви від мене хочете! — підхопився Феофанов. — Мої зустрічі з родичами не загрожують, здається, державній безпеці!

— Можливо. Незрозуміло, правда, як це Морозой вашим приятелем, а потім уже І братом дружини.

— Про Морозова я збрехав, якщо хочете. Але чому брат моєї дружини не міг бути моїм приятелем одночасно — не розумію. їй-богу, не розумію!

— Все можливо, коли людина говорить правду. А вй, пробачте, брешете і про Морозова, і про брата дружини, і про те, що пішли з будинку відпочинку за півтори години до підйому. Ви тут взагалі не ночували!

По тому, як Феофанов заворушив бровами і засовався на стільці, Карпенко зрозумів, що