Михайло Сергійович Грушевський - Історія України-Руси. До року 1340
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
10) Нпр. Ждановъ — Pyccкій былевой эпосъ с. 511.
11) Іпат. c. 481-2; контекст („Володимеръ же” — по заклику Лєшка) вказує, по моєму, зовсїм виразно, що дїйсно був плян угорсько-польського походу на Галичину.
12) Галицька лїтопись вправдї каже: ”долгу времени минувшю”, але в дїйсности для „довгого часу” тут нема місця: і тут маємо, очевидно, знову помилку в перспективі. Найпізнїйше, боротьба мiж Володимиром і Романом могла повстати в 1208 р. (дату дає Воскр. л. І c. 116), значить яких два роки по їx посадженню.
13) Іпат. c. 482, Воскр. І c. 116.
14) Про се в прим. 3.
15) Див. прим. 3.
16) Про неї в т. II c. 380.
17) Іпат. c. 482-3, 487, 488.
18) Воскр. І c. 116-7, під 1210 р.: „Ростиславъ Рюриковичъ сЂде въ Галичи, а Романа Игоревича выгнаша; осени тояже выгнаша изъ Галича Ростислава Рюриковича, а Романа Игоревича посадиша съ братомь”. Звістки Воскресенської збірки про галицькі подїї в сїй частинї самостійні, і в иньших разах, де ми можемо їх контролювати, все докладні. Тому хоч Галицька лїтопись зовсїм не знає Ростислава, хоч у Воскресенській бачимо Романа з братом (може Сьвятославом?), а Галицька знає тільки самого Романа аж до походу Бенедикта, але я думаю, що ми мусимо прийняти сї звістки Воскресенської лїтописи, бо відомости Галицької лїтописи зовсїм не так повні, аби ми могли відкидати все, ними не обняте.
19) Пізнїйше бояре признають ся Роману і його брату: „согрЂшихомъ к вамъ” — Іпат. с. 484.
20) Іпат. c. 483.
21) Мабуть Роман з Угорщини подав ся в Сїверщину, а з Польщі прибув туди-ж вигнаний з Володимира Сьвятослав, і туди приїхали галицькі посли.
22) Іпат. c. 483-4.
23) Костомаров (Моноґрафії І. 245), а за ним і Дашкевич (Княженіе Даніила c. 26) припускають, що в словах „числомь 500” маємо пізнїйший додаток, але неправдоподібність такого здогаду виказав я в Примітках до тексту Галицько-волинської лїтописи І (Записки Н. тов. iм. Шевченка VIII): можна припускати побільшеннє, помилку в цифрі, але викидати з тексту сих слів не можна.
Зауважу до річи, що старшу паралєлю до сього факту маємо в учинку Ярослава, коли за повстаннє Новгородцїв против його варязької дружини, він спросив „нарочитая мужы” до себе, „и обльсти ихь и исЂче” (Іпат. c. 98)
24) На се вказують слова Володислава до Перемишлян: „инЂи имЂниє ваше разграбиша” і т. д., як низше (Іпат. c. 485).
25) Іпат. c. 484.
26) Є ще й друга трудність в тім, що нам незвістно, аби у Андрія була донька старша від Белї. Шараневич (Die Hypatios-Chronik c. 43-4) пробував вийти з сеї трудности припускаючи, що була у Андрія старша донька, нам незвістна, котра умерла рано, і лїтописець помішав її з Елїзабетою, що уродила ся по Белї. З того, що лїтописець дає Елїзабетї друге імя „Кінґа” (Кинека), Шараневич дотепно здогадував ся, що та гіпотетична Данилова наречена могла звати ся Кінґою. Але се хоч дотепно, та дуже гіпотетично. У всякім разї зовсїм вірне поясненнє проф. Шараневича, що лїтописне оповіданнє, в виданнях перебите вставкою року 1207, треба розуміти так, що той плян оженити Данида з донькою Андрія тому не прийшов до кінця, на гадку лїтописця, що королївну Елїзабету, призначену нїби Данилови, віддано потім за Людвика, сина ляндґрафа („лонкрабовича”) тірінґського, а се лїтописець знову звязує з історією участи Андрієвого шваґра Екберта, епископа бакберґського, в убивстві короля римського Филипа (1208 р.).
27) Іпат. c. 484-6, пор. 1 Новг. 195, Воскр.117. Про спірні питання звязані з сим епізодом див. прим. 4.
28) Іпат. c. 486-8. Маємо угорську грамоту, що говорить про замір короля іти valida manu in exercitum contra Gubatos — звичайно приймають, зовсїм правдоподібно, що під сим попсованим іменем треба розуміти Галичину (Galatos). Витяг сеї грамоти у Фейера (III. 1. 142), з котрого користано дотепер, має дату 1213 р., але в Codex Arpadianus, де потім видано її в цїлости (I с. 132) вона має вже дату 1214 р. (!). Се одна з тих непевностей, які утрудняють і уставленнє дати смерти Ґертруди і походу Андрія на Галичину. Я досї не стрів грамоти з 1213 р., котра-б згадувала про смерть Ґертруди, тим часом з 1214 р. є їх кілька. В старшій з угорських хронїк Chronikon pictum смерть Ґертруди датована 1212 р. (Hist. Hung. fontes II. 222) — се очевидна похибка. В нїмецьких і чешських хронїках маємо дату 1213 р.: Monumenta Germaniae, Scr. IX c. 592: Ungari facta concussione regni sui et mota seditione maxima Gertrudem reginam in odium Teutonicorum interfecerunt Andrea rege ibidem consistente (cont. Admuntensis); c. 726: Gertrudis regina Ungarie occiditur campestri tentorio 4 Kalendas Octobris, eo quot fratri suo carnali patriarchе aquilegensi uxorem Bantzi procaverat, qui teutonice Prenger vocatur; c. 780 (хрон. св. Рудберта сольногородського): regina Ungarorum, sponso expeditionem contra Ruthenos movente, a comite quodam Petro trucidatur; ще ibid. c. 170, 507, 595, 603. Дати сих хронїк кажуть приймати р. 1213, з рештою і з огляду на галицькі події більш правдоподібний (пор. Хронольоґію c. 12). З істориків нпр. Fessler (Geschichte von Ungarn) i Szalay (Geschichte Ungarns) приймають дату 1214 р., Huber (Geschichte Oesterreichs) — 1213.
29) Житиє Сальомеї (пізнїйшої черницї, признаної сьвятою) каже, що Сальомея була вислана на Угорщину на третїм роцї свого житя -Monum. Pol. hist. IV c. 777.
30) Іпат. c. 488-9. Воскр. І. 119 (король угорьский посади сына своего въ Галичи, а епископа и попы изгна изъ церкви, а свои попы приведе латыньскія на службу). Vita b. Salomeae — Monum. Pol. hist. IV. 776 (як приймають — писане в кінцї XIII в., але з виразними прикметами аґіоґрафічного шабльону). Про кореспонденцію в справі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія України-Руси. До року 1340», після закриття браузера.
