Наталія Гурницька - Мелодія кави у тональності кардамону

Мимоволі затамувавши подих, Анна причаїлася. Лише серце товклося в грудях, немов збожеволіло. Що з ним діється, з тим клятим серцем? Відбиває свої удари десь аж у скронях — шалено, налякано, млосно, не даючи зосередитися на тому, що відбувається. А якщо підійти до Адама самій? Ніхто ж не побачить їх зараз?

Анна глибше вдихнула повітря і знов затамувала подих. Ні, не варто підходити. Адам перший осудить її за таку сміливість. Якщо він шукає зустрічі з нею, — це щось одне, а якщо вона, — це дещо цілком інакше.

Якимось дивом Адам сам зауважив її у темряві поміж дерев і підійшов ближче.

— Я думав, ти вже спиш. Не спиться?

Анна не ворухнулася. Жодного разу їй не доводилося зустрічатись із Адамом посеред ночі, ще й наодинці. Хоч би ніхто того не побачив. Осудять так, що не лише її добре ім’я постраждає, але й усе життя полетить шкереберть.

— Нічого, що я напрошуся до тебе в товариство? — він усміхнувся і став так близько, що Анна відчула тепло його тіла. — Ти ж нікого тут не очікуєш?

Не знаючи, що відповісти, дивилася на нього широко розплющеними очима і мовчала. Тільки серце продовжувало налякано товктися в грудях і дихати ставало дедалі важче. Та що ж воно за напасть на її голову?

Адам нахилився і спробував у темряві роздивитися обличчя Анни. Виглядала розгубленою, наляканою, але була дуже милою. Бачив, що не надавалася до життя, яке тут провадила, проте була саме такою, з якою йому б хотілося розпочати трохи інакше життя. Може, й справді якомога швидше забрати її до себе? Віднедавна бажання вчинити саме так перетворилося для нього у нав’язливу ідею. Давно йому не доводилося так довго очікувати на якусь жінку. Здається, має до Анни цілком виразні сентименти і боїться скривдити.

Він замислено торкнувся долонею її щоки. Його вабило її тіло, її запах, навіть те, як вона насторожено завмерла зараз. На що він взагалі очікує? Щоб її віддали заміж? Ніколи собі цього не подарує.

— Анно, ти подобаєшся мені. Знаєш це?

Вона не ворухнулася, а Адам, ніби так воно й має бути, пригорнув її до себе.

— Ми не повинні… — Вона зробила нерішучу спробу звільнитись, вперлася долонями йому в груди, проте відчула тепло його шкіри під тоненьким полотном сорочки і затихла. Раптом їй стало так затишно, так добре, що опиратися розхотілося.

— Тихенько… — Адам легенько діткнувся пальцем її губ і усміхнувся. Торкався Анни дуже обережно, не поспішаючи і не переходячи певних меж, так, щоб не налякати її ще дужче. — Бачиш, нічого поганого з тобою не відбувається… Я не роблю тобі жодної кривди.

Анна заперечно хитнула головою, невпевнено спробувала звільнитися, проте солодка млість уже накривала її своєю густою вологою хвилею, забивала памороки, заплутувала думки і не дозволяла розсудливо мислити. Вона не повинна так поводитися… Не повинна таке дозволяти… Не повинна…

Адам нахилився. Не поцілував її, вона лише відчула тепло його подиху надто близько від своїх губ. Ще мить — і вона сама себе втратить, а він її поцілує.

Мимоволі злякавшись, Анна відхилила голову. Її волосся ковзнуло по його щоці, і Адам торкнувся губами скроні.

— Чому ти тікаєш? Я ж нічого поганого тобі не роблю.

Вона заперечно хитнула головою, проте Адама не відштовхнула. Впиратись не намагалася навіть тоді, коли він розстібнув декілька ґудзиків на її сукні. Відчувала його гарячі поцілунки у себе на шиї, на плечах, тоді значно нижче… Навіщо вона взагалі дозволяє йому все це?

Не зустрічаючи опору, Адам легенько потягнув спідниці вгору. На якусь частку секунди відчув долонею тепло шкіри, ще за мить мимовільний порух назустріч її тіла, але майже відразу Анна вперлася руками йому в груди.

— Ні, так я вже не хочу… Відпустіть мене. Чуєте?

Адам неохоче розтиснув руки. Не набагато ж їй стало сміливості — лише на декілька доторків. А шкода. Тепер хотів її навіть дужче, аніж раніше. Нічого, вона ще належатиме йому.

Швиденько натягнувши сукню на плечі, Анна глянула Адаму в очі й сама злякалася того, що побачила там. Ні, вона не стане його коханкою. Ніколи і за жодних обставин. Це неможливо.

Хапнувши ротом повітря і ледь не розридавшись від надлишку емоцій, вона майже з жахом глянула на Адама.

— Але я не хочу…

— Чого не хочеш? Любити чи бути зі мною?

Розпачливо зазирнувши Адаму в очі, Анна раптом кинулася геть. Однаково куди і навіщо, тільки подалі від своїх та його бажань, подалі від доторків його рук і від того, що відчувала зараз. Такого з ними не мало статися. Це помилка. Лише прикра помилка.

До тями Анна почала повертатися десь аж за рогом хати. Притиснулася чолом до побіленої вапном стіни і насамперед гірко розплакалася. Плакала від щастя, від солодкого болю в грудях і від жалю за тим, чого у неї ніколи не буде з цим чоловіком. Почувалася нещасною й одночасно найщасливішою у світі. Попри дистанцію у віці, становищі та віросповіданні, любила Адама так сильно, що ладна була віддатися йому. Що з ними взагалі відбувається? Раніше він ніколи не робив із нею нічого такого, а зараз ніби розум втратив. Невже відбувається щось таке, чого він не хоче чи не може контролювати? Ще рік тому тітка казала, що якщо в якийсь момент чоловік надто вільно поводиться з дівчиною — це ще не означає, що він думає про неї якось інакше, аніж як про тимчасову розвагу. Саме тоді треба бути особливо обережною й очікувати, що він намагатиметься дуже сильно скривдити дівчину.

Анна витерла очі краєм спідниці й присіла на землю при стіні. Але Адам зовсім не такий. Просто він дозволив собі трохи більше, ніж можна собі дозволяти. Кажуть, деякі чоловіки такими є, і з тим нічого не вдієш. Зрештою, навіть їй це сподобалося, то що вже казати про нього.

Обхопивши коліна руками, вона заховала обличчя в складках сукні. А може, це вона його спровокувала? Не зуміла зупинити? Це ж не катастрофа, а звичайне непорозуміння. Вони лише ледь втратили голову і відразу отямилися. Адам навіть не поцілував її по-справжньому. Лише трохи сильніше обійняв і торкнувся так, як не мав би торкатися. Може, він зараз шкодує про це?

Розділ 8

Анна чесно намагалася не заохочувати Адама, проте вже за декілька тижнів від нещодавньої невизначеності у їхніх стосунках не залишилося й сліду. Легкий флірт перейшов у небезпечну гру,