Ірен Віталіївна Роздобудько - Оленіада

— Що ж ти ось так ходиш із немовлям? Сідай до нас, сестро!

Зоя криво посміхнулася і, підкорюючись дужим рукам, покірно наблизилась до полум’я. Їй радісно звільнили місце на купі ягелю, хтось простягнув кухоль із гарячим чаєм.

— Погляньте, брати, яка свідома жінка!

— Мати-героїня!

— Побільше б нам таких! — загомоніли люди.

На Зоїні коліна посипались цукерки та бублики.

— Дитина ж, мабуть, теж зголодніла?! — схаменулися всі. — Що у нас є для дитини, брати?!

Зоя заклякла. Але швидко зорієнтувалася — почала розстібувати на грудях куртку...

Чоловіки чемно повідверталися. Зиркаючи на них із-під хустки, Зоя почала «годувати» ріг. У ту ж мить її засліпили спалахи фотокамер: кілька репортерів оточили її з різних боків. Серце Зої зайшлося, вона почала відмахуватися від набридливих зблисків вільною рукою. Зрештою, не витримавши напруги, підвелася і хутко побігла до протилежного боку майдану.

На вулиці вже стояла світла морозяна ніч.

В обох таборах несамовито ревли збуджені тварини.

* * *

— Учасників Великої Толоки спіткала несподівана перешкода! — говорив на ранок у своїй програмі Ян Євський. — І вона прийшла, хоч як це дивно, з боку ні в чому не винних тварин, доля яких усе ще вирішується на круглому столі антикастраційної коаліції. Поки люди сперечаються, у тварин, що стоять разом зі своїми господарями на толоці по обох боках майдану, виникли свої проблеми, котрі зараз намагаються розв’язати загони зоологів та ветеринарів...

Він опустив очі до екрану монітора, що блимав у нього перед носом. На екрані якийсь жартівник зі студії замість тексту запустив серію непристойних фотографій. Пан Євський прокашлявся і продовжив:

— Отже, для братів наших рогатих розпочався звичайний для цього періоду гін... Це ускладнює і без того досить непросту ситуацію в таборах.

На екрані виник сюжет, відзнятий уночі: олені відчайдушно ревли і ламали загорожі імпровізованих стаєнь. Тим часом за кадром звучав коментар: «Содом і Гоморра! Так назвали сьогоднішню ніч закордонні спостерігачі й гості нашого міста. Збуджених тварин не могли вгамувати ані батоги, ані умовляння господарів. Вочевидь, на тварин подіяло таке величезне зібрання поголів’я: вони і не здогадувалися, що разом їх так багато! І зовсім вийшли з-під контролю!».

— А що відбувається зараз? — втрутився Євський, і на екрані виник захеканий молодий репортер. Його капелюх жував олень, котрий підкрався ззаду. Репортер намагався відігнати тварину мікрофоном, а потім, важко зітхнувши, зняв з голови капелюх, кинув на поталу нахабній тварині і почав говорити:

— Кількасот оленів із поголів’я вже нейтралізовано двома цистернами брому, котрими поділився місцевий воєнний округ. Але цього засобу катастрофічно не вистачає! Як ви можете бачити, олені продовжують битися за самиць. Причому в багатьох з тварин спостерігаються дивні гомосексуальні нахили. Як стверджують учені, вони проявилися через задовге перебування деяких самців в ізольованому просторі міських квартир.

На екрані виникла картинка: один розкішний цар тундри стрибав на свого одноплемінника, в котрого чомусь було відпиляно обидва роги. Їх намагалися розборонити господарі. Обидва мали однакові зачіски — майже «під нульовку»...

(У цю мить на околиці міста Оксанка та Павлик дружно зарепетували: «Мамо, мамо, тата й Пантелеймона показують по телевізору!»)

— Чи є новини в таборах? — продовжував вести пряме включення пан Євський.

— Через неспокій тварин майже всі мешканці чумів та землянок нині зайняті пошуками своїх годованців, котрі вночі зламали огорожі, повтікали від господарів та перемішалися з натовпом. Це трохи знизило політичну активність. Наші монітори, встановлені на вулицях, головним чином демонструють списки загублених тварин та їхні особливі прикмети.

— А що відбувається на трибунах? — продовжував допитувати репортера пан Євський, позіхаючи і роздивляючись фотографії на своєму моніторі. — Наскільки нам стало відомо на цей час, засідання круглого столу антикастраційної коаліції завершено...

Репортер знизав плечима (за ними, немов скажені, метушилися люди та олені), спроквола поглянув убік подіумів й одразу збадьорився:

— Здається, до них під’їжджають на своїх упряжах лідери та представники обох партій! Зараз ми з оператором підійдемо ближче. Чекайте наступного включення...

— Поки ми чекаємо на наступне включення з місця подій, — продовжував Ян Євський, — пропонуємо вашій увазі наступну рубрику — «Огляд преси».

Перед ведучим на столі виросла купа газет. Пан Євський із погано прихованою огидою почав порпатись у них і демонструвати перед екраном. На перших шпальтах газет красувалася світлина жінки, що, примостившись біля революційної ватри, годує груддю немовля.

— Ось ця фотографія простої свідомої громадянки за ніч зробила навколосвітні мандри — пройшла по всіх інформаційних агентствах світу! — сказав Ян Євський і, поглядаючи в шпальту, прочитав коментар під світлиною: — «Невідома громадянка стала мадонною Оленевої Толоки. Репортери всього світу намагаються встановити ім’я полум’яної патріотки!» Сподіваюсь, — додав тележурналіст, — нашим репортерам пощастить це зробити першими, — і жінка найближчим часом стане гостем нашої студії!

Він ще попорпався в паперах, витягнув з-під низу ілюстрований журнал і продовжив коментувати:

— На диво сміливий матеріал надрукували в журналі для чоловіків «Вітчизняний оленяр». Фотокореспонденту цього видання вдалося відзняти сенсаційні кадри в ресторані «Конрад»: сюди зранку на своїх упряжах приїхали діти депутатів — прихильників кастрації. На сніданок представники «золотої молоді» замовили відбивні з... власних рогатих утриманців.

На захист тварин постали мешканці прилеглих будинків. Сутичка тривала п’ятнадцять хвилин, котрих вистачило репортеру, щоби зробити ці унікальні знімки. Так... — він прогорнув кілька сторінок. — Ось тут ще додаються рецепти приготування... Цікавий і корисний матеріал...

Пан Євський посмикав навушник і повідомив, що студія вже готова приймати сигнал прямого включення з центрального майдану міста. На екрані знову заметушилися олені та люди, а потім камера перевела свій погляд на ліву і праву трибуни...

* * *

...До них з обох боків з’їжджалися упряжі з державними номерами. Люди на мить припинили ганятися за наполоханими тваринами. Тим часом державні мужі подали знак, — і армійці, що стояли в ланцюгу, розподілившись на дві групи, кинулися до трибун.

За командою «Раз, два — навались!» солдати, впершись руками в зовнішні боки сцен, почали повільно просувати їх одна до одної. Виявилося, що дерев’яні підмостки змонтовано на широких полозах, котрі легко ковзали по сніговій поверхні.

Подіуми сповзалися, як два криголами, полози трощили ягель. Нарешті відбулося зіткнення і настала напружена космічна тиша. Сановні мужі з обох боків почали підійматися на спільну сцену. Вони зворушливо покашлювали в піднесені до ротів кулачки, терли очі, чухали носи і потилиці, поки не здійснили