Сергій Вікторович Жадан - Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років

підвіконня

гортає там книгу намолену

мацає тобі очі намуляні

гріє твій мозок замулений

шукає свіжого карієсу у твоїх зубах

розтинає ніжно затхлу футболку по швах

гладить ранковим тремом твою загублену руку

виводить з гавані у простоморе сонну твою розпуку

і залишає тебе посеред води

показує тобі на твої золоті сліди

тулиться щокою до спини й шепоче услід «іди!

ти ж можеш! не думай

ти просто ходи

туди – сюди»

* * *

– привіт Андрюха ну шо як житуха?

– та так помалу у горлі сухо

кондишн гигнув задуха

води нема грошей катма

а ти шо?

– та хана

взяв учора стакан

лайно план

цигану висну штуку

пам’ятаєш Альону?

кинула мене сука

– а взагалі?

– та лажа вчора футбол

поки сука на мене гнала

пропустив гол

навіть повтору не бачив

– а я на роботі втикав

підарас директор півдня напрягав

гірше за твою суку Альону

типу «кінець місяця!» м’ать

– а шо вдома?

– та шо вдома вдома мрачняк

божа срань таргани бардак

я чо дзвоню може по пиву?…

Скажена липнева злива

Пиво текіла пиво

Тьолки зашпортуються на своїх каблуках

– то як тебе, сонце? Ніна? Свєта? аааа нах

– ну шо Андрюха до тебе?

– за положняк

– у тебе ж нічний біля хати?

– стакан лайна дві кімнати

– ніштяк!

* * *

я би хотіла поговорити зі старим Генком

молодий і п’яний Чінаскі зі мною не розмовляв би

я би хотіла поговорити зі старушком Джексоном

тримаючи ніби пластирем своїми долонями кавалки його обличчя

юний Майкл мене послав би

я би випила чого-небудь зі старим Тайсоном

Залізний Майк вибив би мені зуби

по молодості зірки таке собі дозволяють

думаю, Акула Гант у мій бік навіть не глянув би

та все одно він застрелився

а Шеклі старий добрий Шеклі на кого ти нас покинув!

і ось я цмулю собі свою каву

надворі співають дерева

у плазмових телеекранах плавають рибки

у рибках плаває Майкл Джексон

лускою обліплений мовби чужою лупою чужою шкірою

навпроти мене сидить якась смурна жінка

п’є мою каву курить мої сигарети

повторює всі мої рухи

наче вправний менеджер з продажів спокою

говорить зі мною моїми словами

про тих з ким особливо мені хотілося б поговорити

мені з нею добре

Мар’яна Савка

Пако. Сни

Мар’яна Савка (21.03.1973) – поетеса, перекладач, головний редактор і співзасновник «Видавництва Старого Лева» у Львові. Народилася у містечку Копичинці на Тернопільщині, закінчила Львівський державний університет ім. Івана Франка. Автор поетичних збірок «Оголені русла» (1995), «Малюнки на камені» (1998), «Гірка мандрагора» (2002, книжка отримала нагороду Форуму видавців-2002), «Кохання і війна» (у співавторстві з Маріанною Кіяновською, 2002), «Квіти цмину» (2006), «Бостон-джаз» (2008), «Тінь Риби» (2010), кількох книжок дитячої поезії (зокрема «Чи є в бабуїна бабуся?» стала «Книжкою року 2003») та історико-бібліографічного дослідження «Українська еміграційна преса у Чехословацькій Республіці (20-30-ті рр. ХХ ст.)» 2002). Упорядник «Антології одинадцяти поеток «Ми і Вона» (2006), автор-упорядник журналу «УСЕ для школи. Ліна Костенко» (2000). Вірші надруковані в багатьох альманахах, антологіях та хрестоматійних виданнях. Перекладацький доробок найкраще представлений двотомним виданням дитячих віршів А. А. Мілна (вид-во КСД).

Член АУП і НСПУ. Лауреат І премії видавництва «Смолоскип» (1998) та Міжнародної журналістської премії ім. Василя Стуса за книги поезії (2003). Учасник міжнародної літературної програми Центру Вільяма Джойнера (Бостон, 2007) та літературних фестивалів у Литві, Білорусі, Словенії, США. Вірші перекладені англійською (окрема збірка: Marjana Savka. Eight Notes from the Blue Angel (translated by Askold Melnyczuk), Boston, Arrowsmith Press, 2007), польською, білоруською, окремі вірші – російською, португальською, словенською та німецькою.

Пако. Сни

1.

Так отож

мовив Пако

якого забрала ріка

світ гойдається на волосині

і ти разом з ним

тож розгойдуйся

аж до дзвону в вухах

спайдермен

на тонкій пуповині дитячих страхів

зневаживши тіло і простір

і ніяких законів

жодної силабо-тоніки

бо усе забирає ріка

ми лиш в пошуках берега

це як писати у темряві

і згасати

і знати згасаючи

що ти зірка що ти смолоскип

вірші пишуться

коли ти пливеш

і спливаєш коханням

життям

а потому

пси лизатимуть руки іншим

жінки розділятимуть ложе з чужими

і смоктатиме

пустка

там під ложечкою

там де сходяться ріки

у сонну артерію

там де сходяться всі твої сни

2.

юний хлопчик

з губами

що наче розкушена смоква

маленький сідхартха

ще дитина уже чоловік

перед тим як віддати себе до останку

чи згадає він очі тієї

що була як ріка

омивала тягнула у вир

чи побачить він

чорні зорі в зіницях

за мить до провалля

сад на обрії

оповитий квітучою млістю

кожен пуп’янок вибуху прагне

юний хлопчик

з губами

що наче розкушена смоква

осідає росою

на темнім підпушку щоки

прослизає у сон

весь солоний

солодкий

липкий від любовного соку

3.

ангели над Берліном

Парижем і Львовом

нарікають на ранні тумани

тому цигарки у кишені вологі

і жодного сірника

жодної свічечки

жодного зіппо

4.

дорослість

як триденний заріст

як запах сорочки з якої

не вилазиш уже кілька діб

бо пишеш

сховавшись у світлі

настільної лампи

між стосами книг

не дбаючи про чистоту простирадл

і запах із рота

дрож

яка пробиває

до кінчиків пальців

коли слово

відстрибує від зубів

і калатає в серці

самотність

самотність

самотність

пораненого самця

вий по зграї

утраченій між рядками

перешіптування наодинці з собою

самота

самота

самота

5.

(збиваючись на рими

хтось гримне дверима старими)

і нарешті

оголена розкіш хвилин

смакування солодкої смокви

чи мови

і над ранок

пустивши півпачки на дим

ти стаєш імператором риму і рим

і над містом

прокинувшись знову

сходить сонце

повільно

немов муедзин

й протинає твій храм до основи

6.

хто вигадав цих купідонів

товстих мов курчата-бройлери

ці ямочки на щоках і сідницях

смішні малолітні повії

з жуйкою за зубами

у вологих від хіті стрінгах

перші ознаки старіння

у зморшках від тісних бретелей

ці стріли і луки

цілком іграшкові

напомаджені посмішки

застигають на склі

як розчавлені черви

хто вигадав цю солодкість яку

хочеться різко запити

чимось високого градусу

у пошуках дому

в тебе нема перевізника

у пошуках справжності

ти завжди собі провідник

чи напівпровідник

сякої-такої правди

7.

таке безробіття довкола

а в мене купа роботи

я на колії часу

стрілочником

працюю

пропускаю товарняки

запаковані втомою літ