Сергій Вікторович Жадан - Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років

class="v">часами швидкі поїзди

із хвилинами тихої радості

й електрички

забиті ущерть

щоденною працею

на колії часу

де я день у день

переводжу стрілки

чекаючи потай

швидкого як світло експресу

8.

ніщо не дивує

до жаху ніщо

голова у пошуках льоду

в яку точку бити

га?

не знаєте? і з вами таке буває?

ні, месьє, мені не потрібна допомога

просто зараз піде дощ

ви чуєте як він стукає у браму?

9.

Пиши мені. Я все тобі прощу.

Твої сліди у пошуках дощу

заплутані між вуличок і храмів,

загублені колись у Нотердамі

Пиши мені. Я все тобі прощу.

Я не умію жити без тепла.

Така була як літо. І пішла.

Лиши мені хоч чайника зі свистом.

А може, я загорнусь падолистом.

Бо не умію жити без тепла.

Ніхто не прочитає ці листи.

В Парижі зимно. Деренчать дроти.

Так вітряно. А дір не залатати.

Кошлаті тіні сунуться до хати.

Дзвінок у двері. Все-таки не ти.

Тут уночі не гасять ліхтарі.

Я при вікні немов при вівтарі.

В кімнаті, нашпигованій книжками,

(ти їх також торкалася руками).

Мої зізнання пізні і старі.

Тут уночі не гасять ліхтарі.

10.

жінка завжди одна

хоч і має обличчя різні

очі посмішки імена

ранні втрати докори пізні

і розміри обручок на

безіменному пальці

жінка завжди та сама

вона

як лунка в піску

як слід від стопи

як глечик

що ні на що не придасться

хіба що

бути розбитим

на щастя

11.

капітани піщаних пустель

засинають з розплющеними очима

ясними

неначе сигнальні вогні

аби перелітні птахи

уночі

не збивалися з лету

12.

кошеня на долоні

завбільшки з клубочок вовни

ніжність лиже шорстким язиком

ніжність стискає горло і груди

як ремінь безпеки

як шаль айседори

і засинає отут

під адамовим яблуком

13.

сни

приходять

навідують

як нав’язливі родичі

в лікарняній палаті

каламутять воду у склянці

приносять

щоразу нові непотрібні речі

рахують дні немов волосини

чорна чи сива

сни

осідають на очі

попелом якого-небудь вулкану

з якоїсь Ісландії

впиваються п’явками

як не в п’яти

то в серце

і цмулять по краплі

крізь соломини

і довгі судини крапельниць

ходять

насліпо коридорами

білої пам’яті

де сніги у садах

де цвіт у снігах

де вмирають і плачуть

кохають

кохаються

і просять любові

хоч краплю

хоч грам

хоч дещицю

14.

все тут інакше

дерева не ті

трави інші

озера як очі пророка

все тут тобою одним

єдинопобачене

першопочуте

жовтий дим пливе над водою

сині чайки торгують криком

рожеві слони

йдуть по хмарах до водопою

15.

мені насправді нічого не треба

ти не мусиш доводити

правоти чи провини

просто лишайся і дихай

гострим повітрям

напоєним

світлом далеких зірок

на одній із зупинок

богом забутих станцій

куди довелось утікати

бо немає такого спокою

що би втечею не обернувся

16.

по чім каятись господи

каюсь був вітром

свічі гасив

тривожив спіднички дівчатам

каюсь вогнем був

розпалював в жилах пожежу

був я водою

топив своє серце невпинно

темінню був

розчинявся у чорному крику

але ж і світлом

що тихо тріпоче на віях

каюсь був вітром

був вітром

Жовтень 2010

* * *

Казала поетка із досвідом,

узявши в знервовані пальці

кільце брязкітливих сережок:

де ваші рани й бинти?

Де ж ваші бунти, реб’яти,

ранні статеві досліди,

ваші пробиті долоні,

що мають нестерпно пекти?

Казала поетка із досвідом,

обпікши цигаркою пальці:

що, бляха-муха, з цим світом,

де ваші мрії і сни?

На барикадах іржавіє

зброя чужих революцій

і тусуються офісні янголи,

благополуччя сини.

Де би знайти вам тротилу,

підкинути в табір агресора,

впорснути в кров гормонів,

може би, й помогли.

А Йван пропиває силу

до божевілля весело,

і до зубного болю

тоскно ревуть воли.

Казала поетка із досвідом:

люди, чого бенкетуєте,

вклавши в рани отверзлі

пальці свої брудні…

…срібно поля колосяться

сивий Христос простує

і засвічує місто

десь далеко вогні.

Жовтень 2010 р.

Остап Сливинський

Пальці однієї руки

Остап Сливинський – поет, перекладач, есеїст, критик. Народився 1978 року у Львові. Автор поетичних збірок «Жертвоприношення великої риби» (1998), «Полуднева лінія» (2004), «М’яч у пітьмі» (2008), «Рухомий вогонь» (2009, у польському перекладі Богдана Задури). Вірші та есеїстика друкувалися в часописах «Сучасність», «Четвер», «Критика», «Кур’єр Кривбасу», «Потяг 76», «ШО», «Новинар», «Український журнал», газетах «Дзеркало тижня», «Поступ», «Коментар», «Львівська пошта», альманахах та антологіях. Поезії та критичні тексти перекладені 12-ма мовами. Був співупорядником і перекладачем Антології сучасної української та білоруської поезії «Зв’язокрозрив / Сувязьразрыў» (2006). Перекладає з польської, болгарської, македонської, англійської, російської, білоруської мов. За переклад книги А. Стасюка «Дорогою на Бабадаґ» (2007) отримав Премію Посольства Польщі в Україні за найкращий переклад року.

Лауреат Літературної премії «Привітання життя» ім. Б.-І. Антонича (1997) та Премії Губерта Бурди для молодих поетів зі Східної Європи (2009).

З 2009 року входить до української редакції польсько-німецько-українського літературного часопису «Радар».

* * *

Як?

Так, ніби в розгойдане серце залетів камінець

і воно зупиняється.

Не знаю, як пояснити.

Ще вчора досить було клацнути язиком,

і все застигало, радісне і примружене; воротар

підстрибував, щоб упіймати ключі від своїх воріт —

а я лише брязкав кишенями, усміхаючись.

І йшов, освітлюючи собою найближчу траву,

сам собі – ціль і куля, сам проводир і сліпець;

повний найпотрібніших слів —

однакових і різних, як пальці однієї руки.

Ось що: заблукати можна лише в розсіяному світлі,

на рівнині – як тут, – де ніщо нікуди не впадає, де

дороги закінчуються в згромадженому листі;

у туманному центрі,

на самому дні вуха, де найглухіше.

Зонґ

Світло неспокійне, як шерсть на вітрі

– кінець лютого, полудень, —

і багато облич над великим

аркушем снігу: лише їх уявив, а вони тут як тут —

ряд змерзлих Місяців, цілком невидних, якби

не відбите сяйво. Тугі хлопці купують жетони і

прикурюють від одного вогню – як

непотрібні маятники, приєднані

до скрипучої шестерні. Закіптюжена і швидка

флотилія на тлі сухопутних батьків.

Не створених за жодним образом, за нічиєю подобою,

– знаю – між однакових дерев

їх водить блискучий король.

Вода (Бог у деталях)

Він був так само близько тоді,

коли ти – ще